Виселення УПЦ МП з Лаври: метання намісника та роздуми монахів

За останні два місяці в релігійній сфері України відбулося багато неймовірних подій. Обшуки в Лаврі, непродовження оренди УПЦ МП (фактично позбавлення права «монастир Моспатріархату» служити) та дозвіл на служіння ПЦУ в Успенському та Трапезному соборах. Там вже проведені чотири великих служби, включно із Різдвом. Оставалося одне невирішене у Лаврі питання... Останнє — допоки нижня Лавра (власне, монастир) залишається в руках священновладдя, орієнтованого на Москву, допоки там перебуває Московський патріархат, питання «русского мира» в головній святині українського Православ’я не було закрите. Всі шанси для повільної еволюції, для транзиту в бік духовної незалежності, керівництвом УПЦ МП (яке власне й проживає в Лаврі) були втрачені. Травневий собор по начебто зміні курсу та підлеглості у Феофанії виявився швидше декларацією.

І як підтверджує висновок релігієзнавчої експертизи: “Постанови Собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв’язку Української Православної Церкви із Російською Православною Церквою. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним”.

Минулого тижня стало відомо, що національний заповідник "Києво-Печерська Лавра" з 29 березня 2023 року розриває договір про оренду з УПЦ МП. Якщо неофіційною мовою та коротко: держава заявила, що відносини із Московським патріархатом в Україні переходять на новий рівень. І монастир УПЦ МП більше не розпоряджатиметься в головній християнській святині столиці.

Журналісти Укрінформу після цього рішення побували в монастирі та розповіли про настрої монахів та й хлопців-семінаристів.

Яка ж зараз спостерігається динаміка в лаврському сюжеті?

Події останніх днів яскраво показали, наскільки Лавра важлива не лише для Києва та України, але й для країни-агресора.

11 березня патріарх Кіріл надіслав звернення до Ватикану папі Римському Франциску, генсеку ООН та ОБСЄ, Верховному комісару з прав людини та директору Бюро з демократичних інститутів та прав людини.

кіріл, який благословляв очільника Росгвардії, акурат, наступного дня, після відкриття звірств росіян в Бучі, який не висловив жодного разу співчуття українському народу, що стікає кров’ю, який без найменшого сумніву анексує в пряме підпорядкування РПЦ на окупованих територіях церковні структури, наче, номінально української УПЦ МП немає ані в Криму, ані на Донбасі; патріарх який був і залишається співучасником та натхненником неправедної та наджорстокої війни проти всього українського - вирішив нагадати світові й Папі про християнські заповіді, демократичні норми та європейський шлях... Тут – без коментарів.

Росії дуже не хочеться втрачати Лавру, бо «кірілова Лавра» — це місце де церковним начальством поширюються брехливі й антинаукові теорії про «неделимую триєдиную Русь», де хором співають про “звон, что пливьот над росієй”, де донедавна над кожною свічною крамницею висіли оголошення, що “розкольників — автокефалістів та самовбивць не поминаємо”, де, зрештою, ще у 2014 році (за джерелами автора) були спроби вербування українських військовослужбовців, коли за зраду пропонували «вирішити житлове питання», де, наприклад, представників ще минулої влади з тодішньої Адміністрації президента могли просто не прийняти, де семінаристів виховують у несприйнятті Вселенського патріарха Варфоломія… З Лаври, зрештою, можна вісім років віщати про гоніння на “канонічне православ’я”.

У цій Лаврі “чадом”, меценатом (фінансистом фестивалю фільмів “Покров”) та викладачем курсу державно-церковних відносин був розшукуваний Україною Андрій Деркач, який за даними українських силовиків за три роки отримав від російських спецслужб понад півмільйона доларів на організацію ДРГ. Зараз Андрію Деркачу повідомлено підозру про державну зраду та оголошено в розшук.

Залишаю відкритим запитання, чи Деркач тут був «чадом» та “духовно окормлялся”, чи “окормляв” тут частину братії та керівництва”, враховуючи, як часто він літав в Москву на офіційні заходи РПЦ. Кіріл відстоює Лавру, яку провідував Гіркін, і яку вони намагалися ліпити за зразком “московського православ’я, наче пов’язаним корінням із московської владою. Цікаво, що у зверненні патріарха — співучасника війни є і натяки на те, що, мовляв, монастир реставрували “зусиллями монашої громади” при мінімальній допомозі держави.

І цей російський наратив (кожного разу у будь-якій сфері вони люблять нагадувати, скільки вони “зробили” для України) у випадку з Лаврою викликає особливе обурення. Бо приватні подарунки росіян очільникам монастиря (купівля їхньої лояльності, якщо просто) не дорівнюють турботі про українську святиню. Який стосунок до збереження Лаври мають резиденція намісника чи чартерні рейси керуючого справами митрополита Антонія? Розкішні подарунки для намісника несли шкоду монастирю. Бо чисельні скандали, пов’язані з елітним автопарком намісника Павла аж ніяк не додавала авторитету самій обителі.

Напевно, перші роки після повернення державою Лаври для церковного служіння надходження з державного бюджету не були настільки системними. Бо тоді в Україні все українське проходило відродження та становлення, у тому числі церква. Але за Лаврою держава стежила завжди.

Втім, про гроші поговоримо нижче. Спочатку про інший вид турботи. 2021 року я детально писала про стан печер, для чого надіслала запит у заповідник, цікавлячись, як саме держава стежить за їхнім станом. В заповіднику мої питання опрацювали, і я взнала таке.

З 1988 по 2021 роки Ближні печери чотири рази стояли перед серйозними і дуже реальними загрозами руйнування та обвалів. І цього вдалося уникнути (зберегти їх) тільки тому, що держава підключила науковців Київського інституту Архітектури. От лише деякі факти: так звана, базальтова арматура (для зміцнення печер), гідрогеологічні свердловини (фіксують рівень підземних вод над печерами), системі примусового кондиціювання повітря (щоб не допускати там перезволоження). Дуже багато з цих рішень є інноваційними та створювалися спеціально «під Лавру». Печери досі існують і туди можливе паломництво завдяки зусиллям української держави та української науки.

А тепер про гроші. Уряди, починаючи з 2005 року, виділяли кошти на реконструкцію Лаври. А під час прем’єрства Миколи Азарова, суми були зовсім неслабкими: понад 60 мільйонів гривень за три роки – під десять мільйонів доларів по тодішньому курсу. Це були гроші українських платників податків, зауважимо, а не Азарова.

І це навіть не рахуючи власну економіку Лаври, коли на свічках (у братії є свічний завод), требах, молебнях, записках на поминання, кафе, продажу книжок, церковного начиння, облачення (це все дорого) монастир міг у довоєнний час “підняти” мільйони гривень за один лише тиждень, а дехто каже про мільйон в день.

Лавра квітла тому, що її любили українці. І влада, і віряни, і туристи. А не тому, що Вадім Новінський жертвував на облачення та машини її наміснику.

Тож кращою відповіддю патріарху Кірілу буде церковний суд чотирьох давніх патріархатів, ініційований однією з давніх церков.

А ТИМ ЧАСОМ В ЛАВРІ

А тим часом наближається 29 березня - день, коли угоду про оренду буде розірвано і перебування в Лаврі монастиря УПЦ МП стане незаконним. Як кажуть наші джерела, настрій намісника постійно змінюється. Один день він заявляє про те, що ніхто нікуди не піде, інший - каже, що ми підемо звідси всі. При цьому Павло не припиняє спроб достукатися до функціонерів політичного Олімпу (безрезультатно). І часом поширює фантастичні теорії про “потемнілі після служіння ПЦУ” хрести на Трапезній церкві. Часом озвучується строк: мовляв, “гоніння триватимуть пів року”. (Тут люблять призначати різні «кінцеві строки». Як колишня вірянка Лаври, можу сказати, що згідно таких теорій кінець світу мав прийти років з двадцять тому). Монахи отримують смс-ки (деякі з них анонімні, а деякі відкриті - від проросійськи налаштованої частини лаврської братії) з гнівними запитаннями: чи ти вже продався ПЦУ?

Між тим, братія, спостерігаючи, як і намісник, і митрополит Антоній винаймають вантажівки для вивезення майна почуваються досить невпевнено. Насправді у вивезенні своїх речей немає нічого поганого (за роки перебування в Лаврі люди встигли «обрости» якимись власними речами - книжками, облаченням, просто подарунки, звісно, були). Але ж за непрозорого фінансування та заробітку своє майно та лаврське, відрізнити доволі важко, надто, коли йдеться про церковне начиння, облачення та предмети ужитку. Є інші ознаки «евакуації», яка наближається: відомо, наприклад, що Лаврське керівництво намагалося “розподілити” братію між іншими монастирями УПЦ МП: Банченським (Чернівецька область) та Звіринецьким (Київ). Але й за найкращих розкладів не вдається прилаштувати вісімдесят монахів з двохсот. Відкрите питання, як далі буде з приблизно трьома сотнями студентів семінарії та академії, адже ці учбові заклади також перебувають на території Лаври.

Цікаво ще й те, що на загальні збори братії півсотні монахів не прийшло. Це хороша новина. Бо можемо вірити, що саме ці “прекрасних півсотні” і стануть основою для нового монастиря, природньо українського. Відомо, що при Лаврі зареєстрований монастир ПЦУ, куди буде запропоновано перейти всім лаврським ченцям.

Православна Церква України відкрита для всіх. Українська держава ніколи не виганяла монахів, вона умовляє та переконує їх залишитися жити та служити в Лаврі. Але скасування духовної залежності від МП — це необхідна умова нашого національного виживання.

Лана Самохвалова, Київ