Пам’яті пластуна, матроса Дмитра Пащука (позивні «Француз» і «Гармаш»)
Дмитро Пащук добровольцем пішов на війну у лютому 2022 року, коли росіяни розпочали повномасштабне вторгнення. Він воював проти окупантів у лавах 73-го морського центру спеціальних операцій ССО ЗСУ. Це ті герої, які мінували акваторію Маріуполя і Одеси. Це ті, кого зараз підозрюють у підриві Nord Stream… «Француз», такий позивний йому дали побратими, був одним із них. Він звільняв Херсон від окупантів і твердо вірив у Перемогу. Але завжди вважав на високу ціну, яку український народ за неї сплачує.
Фото: Лесик Урбан
«Ми зараз несемо хрест. І приймати загибель найкращих людей, нести цей хрест справді важко. Але ці люди не йдуть від нас. Вони лишають по собі дуже вагомий слід. Ми живемо в особливому часі, це доба героїв. І це класно – жити і мати можливість бачити цих героїв, бути з ними. Хоч вони і йдуть від нас в кращий світ», - казав Дмитро Пащук в інтерв’ю проєкту «Малі історії Великої війни» від УКУ, яке записали влітку, після похорону його друга Артемія Димида (позивний «Курка»).
Свою четвірку на війні хлопці жартома називали «Гавайська ТРО»: Артемій Димид, Дмитро Пащук, Віктор-Микола Гаврилюк та Роман Лозинський. Ще до повномасштабного вторгнення їх об’єднав «Пласт».
Дмитро народився 6 листопада 1995 року у селі Хлівчани, що на Львівщині. Навесні 2011-го склав присягу до «Пласту». Пізніше здобув ступінь розвідувача та став одним із засновників куреня «Карпатські Орли» в Україні. Пластуни дали йому позивний «Гармаш». Найбільше у житті Дмитро любив гори, жив ними. Брав участь у трейлових змаганнях. Був лідером та добрим наставником.
Фото: Фейсбук-сторінка Oleg Tabun
«Кожен, хто знав його хоч трішки, погодиться, що «Гармаш» — неймовірно світла людина. Людина, яка мала багато цікавих ідей, а також неабияку енергію, щоб втілювати їх в життя. І варто визнати — йому це вдавалося», - писали у соцмережах учасники пластового куреня «Карпатські орли».
Розуміючи загрозу, яку становить росія для України, після активної участі у Майдані та перших бойових дій на сході країни, у 17 років хлопець вирішив вступити до Іноземного леґіону у Франції. Після трьох років служби повернувся додому: мріяв створити сім’ю та відкрити власну справу. Так з’явилося кафе «Порт» у Львові, в якому завжди збиралася патріотична молодь та військові.
Але у перші дні березня 2022 року Дмитро Пащук залишив рідний паб та поїхав добровольцем на фронт, вслід за Артемієм Димидом. В одному із інтерв’ю він зізнався, що насправді не хотів іти воювати, думав, що буде волонтерити, але склалося по-іншому.
«Я не хотів іти у військо. Я не люблю зброю. Для мене зброя — це механізм, який забирає людські життя. Але Артем наполягав, що треба йти на жертви і летіти туди. І він поїхав… Він став моїм тригером до переосмислення і я поїхав, тому що інакше не зміг би гідно жити далі», - казав Дмитро.
Його найближчий друг Артемій Димид загинув 18 червня біля Донецька від мінометного вогню російських військ. Пащук важко пережив втрату, але повернувся на фронт. А 12 березня 2023 року приєднався до свого побратима у Небесному Легіоні.
«Під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку загинув мужній воїн, справжній патріот, матрос Пащук Дмитро Дмитрович із позивним “Француз!”. Вічна пам’ять тобі, Друже!», – написав у Фейсбуці полковник СБУ, народний депутат Роман Костенко.
Загинув «Француз» під час виконання бойового завдання внаслідок прямого поранення дроном- камікадзе.
«Він дуже жартома та іронічно, з легкістю розповідав про події, які відбувалися на фронті, зокрема в Херсоні, який вони відвойовували, але з цією іронією, він добре знав і усвідомлював ціну цієї війни, ціну втрати…», — писав депутат Назар Островський.
У Львові з Дмитром Пащуком прощалися в День Добровольця – 14 березня.
Фото: Твоє місто
Поховали Героя наступного дня на місцевому цвинтарі у рідному селі Хлівчани. Разом із сім’єю, друзями та побратимами в останню путь Дмитра проводжала велика родина «Пласту».
Фото: Фейсбук-сторінка Jurij Kramar
«Гармаш» став 27-м пластуном, що поліг на російсько-українській війні, захищаючи нас та Україну.
Фото: Фейсбук-сторінка Роман Лозинський
