Україна та Римський статут: чому треба ратифікувати цей договір?

Танці з бубнами навколо Римського статуту тривають вже не один рік. Україна підписала цей міжнародний договір ще 23 роки тому, однак досі не ратифікувала його. Все через побоювання, що це нібито принесе нашій державі більше шкоди, ніж користі. Мовляв, росія обов’язково скористається цим механізмом й спрямує в Міжнародний кримінальний суд масу сфальсифікованих заяв проти українців. Зокрема, у зоні ризику можуть опинитися військовослужбовці ЗСУ.

Чи дійсно це так?

Правники наполягають, що все це хибна, недостовірна та неправдива інформація. І поширюють її часто ті, хто або не розбирається насправді, що таке Римський статут, або хто – свідомо чи несвідомо – відтворює наративи держави-агресорки, яка дуже не хоче, щоб Україна стала повноправним учасником цього договору.

“Усі забобони про те, що це якось зашкодить самій Україні... Це лише забобони і нічого більше. Однозначно треба ратифікувати, навіть попри те, що наша держава зараз повністю взаємодіє з МКС і без ратифікації Римського статуту”, – заявив напередодні глава МЗС Дмитро Кулеба.

Отже, що таке Римський статут, чому його слід ратифікувати і як конкретно Україна на сьогодні взаємодіє з Міжнародним кримінальним судом?

Римський статут: коротко про головне

Римський статут – це міжнародний договір, шляхом підписання якого у 1998 році було засновано Міжнародний кримінальний суд. Він набрав чинності 1 липня 2002 року. Наразі підписантами Римського статуту є 137 країн світу. З них ратифікували документ 123 держави: 33 країни Африки, 19 країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, 18 держав Східної Європи, 28 держав Латинської Америки та Карибського басейну та 25 країн Західної Європи.

Україна підписала цей договір 20 січня 2000 року, але Верховна Рада донині не ратифікувала його.

Після ратифікації Римського статуту держава стає учасником Міжнародного кримінального суду, а злочини її громадян або вчинені на її території – підсудними судові в Гаазі.

Слід зазначити, що на відміну від міжнародних судових органів, які за своєю природою є допоміжними засобами захисту прав і свобод людини і громадянина, Міжнародний кримінальний суд доповнює систему національної юрисдикції та може приймати до свого провадження справи не тільки за зверненням держави-учасниці, а й з власної ініціативи.

Статут надає право Суду розглядати такі міжнародні злочини:

• геноцид;

• злочини проти людяності;

• воєнні злочини;

• злочини агресії.

До Міжнародного кримінального суду можуть звертатись:

• Держави-учасниці;

• Інші держави шляхом визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо конкретної ситуації через подання односторонньої заяви;

• Рада Безпеки ООН;

• Прокурор Міжнародного кримінального суду.

Ратифікація договору: чому Україні не слід цього боятися?

Як уже було сказано, існує думка, що ратифікація Україною Римського статуту – не на часі, допоки ми не переможемо у війні. Мовляв, є ризик того, що згідно з РС, спеціальні компетентні органи іноземних країн отримають купу заяв країни-агресора про (начебто!) злочини, які вчиняються нашими військовими. І той самий Міжнародний кримінальний суд зобов'язаний буде давати їм оцінку. У цьому ключі противники ратифікації згадують “гіркий досвід Хорватії та Грузії”: “Генерали, які захищали свої країни, тепер роками сидять у судах і дають свідчення. Якщо ми ратифікуємо статут, з часом рф зможе привезти в Європу якихось дітей з обстріляних регіонів і через своїх сателітів вимагати покарання наших військових”.

Але чи так це насправді та які ще страхи щодо цього існують?

“Головна причина – побоювання нашого військово-політичного командування, що це обмежить свободу розсуду командуючих на полі бою та демотивує військових загалом. Тобто, що МКС розпочне вивчення фактів щодо воєнних злочинів з боку українських військових. Серед іншого їх лякає принцип «командної відповідальності» (chain of command), унікальний інститут міжнародного кримінального права, який дозволяє притягати до відповідальності командирів за дії їхніх підлеглих, встановлюючи причинно-наслідкові ланцюжки аж до Головнокомандувача”, – розповідає експерт-криміналіст Євген Крапивін.

Втім, каже він, подібні ризики невиправдані. Тому що, по-перше, МКС не цікавлять поодинокі воєнні злочини, а лише системні, по-друге, МКС діє за принципом комплементарності (доповнюваності), себто якщо держава може сама дати раду розслідуванню таких злочинів, роботи для МКС тут немає.

“По всіх фактах злочинів українських військових є розслідування з боку компетентних органів, до їх ефективності питань немає. Іншими словами, МКС цікавить військово-політичне керівництво, а не окремі злочини військових”, – підкреслив пан Крапивін.



Його доповнює екссуддя Трибуналу для колишньої Югославії Володимир Василенко, який вважає, що росія може, звичайно, використовуючи свою агентуру та агентів впливу, задіяти громадські організації інших країн, щоб подати скарги на Україну. Але, наголошує юрист, МКС не розглядає фейки. Він здатний відрізняти підробки і путінські вигадки від реальних фактів.

“Те, що проходить на ефірах у соловйових, скабєєвих у російських ЗМІ, не пройде в Міжнародному кримінальному суді”, – стверджує пан Василенко.

Що ж до нібито загрози нашим військовим...

“Люди, що так висловлюються, не розуміють, що МКС діє за принципом комплементарності. Він починає розглядати справи про міжнародні кримінальні злочини окремих осіб лише тоді, коли винних не карають національні суди. Досі не було жодних ознак, що найвище керівництво України – політичне і військове – причетне до того, щоб заохочувати військовослужбовців чинити воєнні злочини, – звертає увагу експерт. – Але війна є війна. І можливо, якісь українські військовослужбовці можуть скоїти воєнний злочин чи злочин проти людяності. Однак у такому разі Україна, як правова держава, має покарати їх”.

І якщо цих осіб притягнуть до відповідальності в українських судах, у МКС не буде підстав навіть порушувати питання про їх видачу і суд.

“До того ж, МКС, як правило, не розглядає справи рядових солдат, навіть офіцерів середньої ланки. Вважається, що це компетенція національних судів. Звісно, якщо національний суд не карає таких людей і керівництво (збройних сил та політичне) заохочувало до вчинення злочину – от тоді МКС матиме право порушити кримінальні справи проти них”, – пояснює Володимир Василенко.

Тим часом юрист-міжнародник Борис Бабін каже, що загалом фобії відносно Римського статуту тривають з часу його підписання Україною та фактичного заборони його ратифікації цілком натягнутим рішенням Конституційного Суду України у 2001 році.

КСУ тоді постановив, що повна ратифікація Статуту суперечила б Конституції України, зокрема деяким положення Розділу VIII "Правосуддя". Так, ст. 124 цього Розділу передбачає можливість здійснення правосуддя лише судами України і виключає делегування цієї функції іншим структурам, таким як МКС. Але ця перешкода була усунена в червні 2019 року, коли набули чинності зміни до ст. 124 розділу VIII Конституції. Стаття була доповнена ч. 6, в якій зазначається, що: "Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду".

Однак хура під назвою “ратифікація Римського статуту” – й нині там.

“Відтоді представникам вищої влади України, як от Кучмі, постійно увижалися нібито якісь ризики від Гааги – особисто для них. Хоча з погляду міжнародного права це абсурд, бо, за всіх гріхів наших керманичів – на міжнародні злочини вони явно «не дотягували». Та хіба в цьому хтось розбирався? Ні, та й не хотів. Страх перших осіб держави перед Гаагою тоді носив суто ірраціональний характер, відсутність ратифікації розглядалася як такий собі «талісман на владарювання», на кшталт «благословіння» від «Паші-мерседеса», – іронізує пан Бабін.

Якщо ж брати інтереси української держави та українського суспільства, то, наголошує він, ніяких ризиків чи викликів від участі у Римському статуті за визначенням немає та бути не може.

Визнання юрисдикції МКС: чому це добре, втім, недостатньо?

Україна, як сказав глава МЗС Дмитро Кулеба, зараз повністю взаємодіє з МКС і без ратифікації Римського статуту. Що мається на увазі?

“У пункті 3 статті 12 Римського статуту йдеться про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду державою, яка не ратифікувала Римський статут. Україна скористалася цим механізмом двічі і подала дві заяви від імені ВРУ про визнання юрисдикції МКС”, – нагадує Антон Кориневич, посол з особливих доручень МЗС, який опікується питаннями створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії рф.

Перша заява від 17 квітня 2014 року – про визнання юрисдикції МКС щодо можливого вчинення злочинів проти людяності під час Майдану з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року.

Друга від 8 вересня 2015 року – про визнання юрисдикції МКС щодо можливого вчинення злочинів проти людяності та воєнних злочинів на всій території України (включно з Кримом і Донбасом) з 20 лютого 2014 року по теперішній час (без фінальної дати).

“Важливо відзначити, що заяви про визнання юрисдикції МКС, згідно з положенням пункту 3 статті 12 Римського статуту, покладають на державу всі зобов'язання співпрацювати з МКС і виконувати всі його рішення та накази. Тобто всі зобов'язання щодо співробітництва з МКС держава, яка визнала його юрисдикцію на підставі пункту 3 статті 12 Римського статуту, приймає на себе і повинна виконувати”, – каже пан Кориневич.

Отже, Україна вже взяла на себе всі зобов'язання співробітничати з Міжнародним кримінальним судом та виконувати всі його рішення.

“МКС уже використовує усі свої процедурні механізми щодо міжнародних злочинів, вчинених в умовах російсько-української війни. МКС самостійно ініціював провадження, надсилає своїх слідчих та прокурорів, обмінюється інформацією з Україною, відкриває Офіс в Україні для ще тіснішої взаємодії. Україна, зі свого боку, ухвалила зміни до КПК (Розділ ІХ-2) щодо співпраці з МКС, щоб цей обмін інформацією відповідав процесуальним вимогам”, – доповнює Євген Крапивін.

Враховуючи сказане вище – навіщо ж тоді нам ратифікувати Римський статут, чи є цьому сенс?

А сенс, як стверджують експерти, таки є. Бо наразі це виглядає так: усі зобов'язання на себе Україна взяла, а прав, притаманних повноцінному учаснику Римського статуту та члену Міжнародного кримінального суду, жодних не має.

“Ратифікація потрібна для того, щоб ми стали повноцінним учасником Римського статуту й мали всі права, передбачені цим договором. Зокрема, ми зможемо впливати на сам Статут, пропонувати зміни, ефективно співпрацювати з іншими державами тощо. Простий приклад: Прокурор МКС Карім Хан не підтримує спецтрибунал щодо агресії, пропонуючи знайти інший шлях. Так от, цей інший шлях і може бути в змінах до РС МКС, які може запропонувати лише країна-учасник договору. І таких прикладів вистачає. 
До того ж ми зможемо тоді нарешті змінити наш Кримінальний кодекс, який не відповідає РС МКС. Наприклад, у нас немає поняття «командної відповідальності», ми не маємо такого складу злочину як «злочини проти людяності», визначення «агресії» в нашому КК суттєво відрізняється від того, що є в ст. 8 РС МКС тощо” – перелічує пан Крапивін.

Схожим чином висловився і Борис Бабін: “Ратифікація Римського статуту наразі надважлива Україні і юридично, і політично”.

За його словами, юридично ми, по-перше, “отримуємо фундаментальне підґрунтя для вітчизняного суду та для правоохоронних органів щодо притягнення до відповідальності сотень злочинців агресора згідно з чинними, найсучаснішими міжнародними стандартами”.

По-друге, Україна отримує право участі у роботі суду, право делегувати власні кандидатури суддів та прокурорів та брати участь у їх обранні.

“Це надважливо, адже процеси над російськими злочинцями у Гаазі, очевидно, триватимуть найближче десятиріччя”, – підкреслив юрист-міжнародник.

Ну і, по-третє, ратифікація статуту є обов’язковою умовою для подальшої європейської інтеграції України.

“Без ратифікації цього документа членство України в ЄС виглядає утопічно”, – стверджує він.

Володимир Василенко також згадав про статті 8 і 24 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

“Ці статті прямо передбачають, Україна має ратифікувати Римський статут. Поки ми зволікаємо – ми порушуємо свої міжнародні зобов’язання. Для ЄС це чутливе питання, і слава богу, що зараз ніхто про нього не згадав під час надання Україні статусу кандидата. Але це точно могло б бути аргументом проти. Я певен, його невирішеність блокуватиме майбутнє членство України в ЄС”, – каже Володимир Василенко.

До слова, з-поміж усіх країн-кандидатів у члени ЄС ратифікували Римський статут Молдова і навіть Грузія. Тож сподіваймося, що епопея з ратифікацією Україною Римського статуту, тривалістю у понад 20 років, нарешті закінчитися ствердним "Так!" цій ратифікації. Вкрай обнадійливо звучить заява представника президента у парламенті Федіра Веніславського: “Ратифікація – на черзі. Ми над нею працюємо. (...) Я думаю, що Україна ратифікує цей міжнародний договір у достатньо короткостроковій перспективі”.

Мирослав Ліскович. Київ