Чим були "особливі" МіГ-29 від Німеччини для Польщі, що на їх передачу Україні треба був дозвіл від Берліна
Вчетвер 13 квітня 2023 року уряд Німеччини дозволив Польщі передати Україні "східнонімецькі" винищувачі МіГ-29, які в 2003-2004 роках були передані польським ВПС за символічну ціну в 1 євро. Німці ставлять собі "в актив", що вони задовольнили запит на літаки для ЗСУ буквально в той же день, коли Варшава попросила дозвіл на передачу.
Втім, тут може виникнути інше питання – а що такого "особливого" було в цих радянських літаках, що Варшава мала просити "добро" в Берліну, і яку цінність вони можуть мати. Хоча безвідносно усього, що буде написано нижче – Україна вдячна Польщі за уже отримані літаки, і за заплановані до передачі "борти" також, бо для нашої країни важливим є сам символічний крок, що країни НАТО нарешті офіційно передають нам бойові літаки.
В цьому питанні історія виглядає так. На кінець 1991 року в спадок Німеччині від колишньої "НДР" перейшли 29 радянських винищувачів МіГ-29, які базувались на аеродромі в місті Прешен, поблизу кордону з Польщею. Після інвентаризації "спадку" люфтваффе ФРН вирішило, що 24 радянські МіГ-29 потрібно зберегти в строю, літаки звели до складу Jagdgeschwader (винищувальний авіаполк) 73, та перебазували в місто Лааге поблизу узбережжя Балтійського моря.
На той момент радянський МіГ-29 ще викликав на Заході ефект новизни та враження про його "високотехнологічність" (але це все лише через нестачу об’єктивних даних по радянським розробкам на той час). Тому, наприклад, для пілотування МіГ-29 люфтваффе обирало найкращих льотчиків.
Щоб утримувати ці літаки в строю, у 1993-1994 роках німецька компанія німецька Daimler-Benz Aerospace AG разом із російським концерном "МиГ" утворили спільне підприємство MiG Aircraft Product Support GmbH (MAPS), де німцям належав 51% акцій.
В рамках цього проекту німецькі фахівці MAPS за участі спеціалістів із "МиГ" зробили ряд доопрацювань МіГ-29: поставили апаратуру супутникової навігації, системи розпізнавання "свій-чужий" західного зразка, радіотехнічну апаратуру стандарту TACAN; у 1998 році з’явились також доопрацювання, які дозволили вішати під крила ПТБ місткістю по 550 літрів, а міжремонтний ресурс двигунів був збільшений від 900 годин до 1200 годин.
Після таких доопрацювань літаки зі складу люфтваффе отримували позначення MiG-29G та MiG-29TG (тобто версія УБ). І так з формальної точки зору виходить, що у переданих Польщі винищувачах формально є частка німецьких технологій, а значить виникає формальний привід для експортного контролю від Берліну.
Але далі варто звернути увагу на такий нюанс. Німецько-російський концерн MAPS сподівався, що зможе взяти на себе весь обсяг робіт по МіГ-29 в Східній Європі, але "чомусь" ця структура свою клієнтуру не "знайшла". Натомість весь сегмент таких робіт "підгріб під себе" російський "МиГ". Через що власне концерн MAPS і якби "розчинився" в історії.
А те як далі "розчинились" в історії "німецькі" МіГ-29, виглядає ще більш показовим. На літаки із Jagdgeschwader 73 стояла буквально "черга" із країн НАТО, які хотіли, аби винищувачі із цього німецького формування виступили як "агресори" для тренувань льотчиків Альянсу.
Але при цьому спроби поставити МіГ-29 на повноцінне бойове чергування "як за стандартами НАТО" зазнали фіаско в першу чергу із "технологічних" причин: на такі літаки в принципі було неможливо організувати автоматичну передачу даних із літаків AWACS; рівень ситуаційної обізнаності, яку давала бортова апаратура "німецьких" MiG-29T все рівно лишав бажати кращого, бо льотчик міг діяти хіба що за наведенням по командам від наземних диспетчерів; і взагалі, МіГ-29 у німців взагалі викликав фрустрацію, бо на такому літаку пілот – це скоріше "приставка" до кнопки пуску ракет, яка не має необхідної свободи дій.
Остаточну долю "німецьких" МіГ-29 визначила історія, коли Альянс хотів залучити ці літаки до задач в рамках операції проти Югославії в 1999 році, але не зміг. Бо через свою нездатність приймати дані від літаків AWACS в автоматичному режимі ці винищувачі скоріше б заважали, а не зміцнювали бойові порядки НАТО. І фактор можливості "дружнього вогню" теж ніхто не відкидав, бо серби теж намагались застосовувати свої МіГ-29.
Власне, тому Німеччина в 2003-2004 роках так щедро віддала свої МіГ-29 полякам, усього за 1 євро. Бо саме так німецькі ВПС оцінювали реальну бойову цінність цих літаків. Тим більш, уже на той момент всім на Заході стала очевидна технологічна перевага F-16.[
