Контрнаступ ЗСУ: що про нього можна сказати об’єктивно
У своєму “свіжому” матеріалі американське видання The New York Times з посиланням на урядовців США повідомило орієнтовну дату початку українського контрнаступу: “Україна готується розпочати контрнаступ проти російських військ уже наступного місяця (тобто у травні, - Ред.), кажуть американські чиновники”.
Україна, вустами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, без якихось конкретних дат цю тему коментує так: “Не буде такого дня, коли Збройні Сили скажуть: “Завтра починаємо контрнаступ”. Це неможливо в умовах війни, тому що це секретна інформація. Плани Збройних сил, які ми не маємо права в публічному просторі обговорювати, в тому числі й самі військові їх не обговорюють”. Водночас вона наголосила на тому, що контрнаступальні дії вже відбуваються: “Те, що зараз уже відбувається на полі бою, також можна назвати контрнаступом”.
Тим часом речниця Сил оборони півдня Наталія Гуменюк заявила про певні дії ЗСУ на Херсонщині, зокрема, що наші воїни зачищають передову смугу лівого берега Дніпра, втім поки що йдеться про контрбатарейну боротьбу: “Протягом кількох останніх діб у нас досить потужні результати бойової роботи. Нам вдається влучати і нищити артилерійські установки, танки, авто- і бронетехніку, засоби ППО. Тобто, наша робота з зачищення тієї самої передової смуги лівобережжя досить потужна. ЗСУ обов'язково зроблять гарні новини, якщо захисникам дадуть попрацювати в тиші”.
Заяв зроблено безліч, але що об’єктивно можна сказати про підготовку нашого контрнаступу, які найбільш перспективні для ЗСУ напрямки та чи достатньо озброєння?
Триває уже понад рік: контрнаступ — це ще й фази його підготовки
В коментарі “Укрінформу” військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко пояснює: “У повідомленнях, що контрнаступ ЗСУ розпочався немає нічого дивного. Інша річ — хто і як саме це розуміє”.
Дехто помилково вважає, що контрнаступ це щось окреме, нове. Але насправді це не так. За його словами, наш контрнаступ відбувається уже більше року, тобто він уже триває. А дата його старту — початок березня 2022-му. Саме тоді розпочалися контрнаступальні дії на північному плацдармі, які після успіху на Київщині, Чернігівщині та Сумщині просто перейшли в іншу фазу — операція з деокупації Харківщини та Херсонщини.
“А протягом останніх шести місяців ми, знов таки, спостерігаємо за підготовкою чергової активної фази загального контрнаступу ЗСУ, який триває понад рік, - наголошує військовий експерт. - Ми постійно живемо в цих подіях, але по-різному їх розцінюємо. Особливо, якщо йдеться про цивільних”.
У людей, не пов'язаних з військовою справою, є хибне уявлення про контрнаступ, каже Олександр Коваленко, адже вони оцінюють лише його активну фазу.
“Втім, активній фазі завжди передують інші фази - підготовча, оборонна тощо. І ці фази також дуже важливі. І це також про контрнаступ. Проводиться постійна робота на різних напрямках щодо знищення ворожих складів (з боєприпасами, ПММ), штабів, особового складу та військової техніки. І далеко не все із цього афішується”, - акцентує оглядач групи “Інформаційний спротив”.
Цю ж думку, але дещо іншими словами, підхоплює керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук: “Контрнаступальні дії слідують безпосередньо за діями оборонними, а часом одночасно з ними, з метою перехоплення оперативної та стратегічної ініціативи. І це усе треба вирішувати в умовах, коли противник переважає в силах та володіє тактичною ініціативою. От таку надзадачу виконують наші військові”.
Так, дуже важливо правильно обрати момент переходу в контрнаступ, адже ворог продовжує на окремих напрямках повільно просуватися вперед, а на деяких ділянках — перейшов до оборони.
“Складність зумовлюється необхідністю одночасного накопичення сил, створення ударного угруповання, ведення оборонних бойових дій на роз'єднаних напрямках, виділення сил та засобів для нарощування зусиль, створення жорсткої оборони поза ділянками контрнаступу. І коли заступниця міністра оборони говорить, що певні дії за планом контрнаступу вже реалізуються, то так воно і є — на контрнаступ ЗСУ працюють вже давно”, - переконує пан Лакійчук.
Концентрація зусиль ЗСУ: найбільш перспективні напрямки
Олександр Коваленко каже, що на сьогодні можна чітко окреслити у зоні бойових дій 5 плацдармів та 7 локацій. Це Лівобережна Херсонщина, частина окупованої Запорізької області, Донеччина та Луганщина з локаціями окупованими у 2022 та 2014, а також півострів Крим.
Станом на сьогодні ЗСУ можуть готувати контрнаступ на 3 локаціях: Лівобережна Херсонщина, Запорізька область, Луганщина. І там всюди є проблеми. Щодо Донеччини, то там у ворога ґрунтовна оборона.
По Криму – до нього ще треба дійти.
“Про активну фазу ми не зможемо говорити доти, доки не буде звільнено південь України ”, - каже пан Коваленко.
Щодо лівобережної Херсонщини аналітик звертає увагу, що найбільша проблема — річка Дніпро, яку потрібно форсувати, а це величезна витрата ресурсів: інженерних споруд, технічних елементів і так далі.
“Попри те, що правобережжя Херсонщини хоч і дозволяє нам мати перевагу над лівобережжям, але там неможливо діяти непомітно для ворога, - стверджує Олександр Коваленко. - Окупанти постійно проводять розвідку, уважно слідкують за локаціями ЗСУ на правому березі. Отже, це може закінчитися для наших сил досить серйозними втратами, а цього Генштаб не допустить”.
Водночас експерт наголошує, що по кількості та якості сил і засобів лівобережна Херсонщина, якщо порівнювати з іншими районами, які тимчасово контролюють окупанти, виглядає найслабше.
А у Запорізькій області ворог окопується.
“На перший погляд, усе виглядає вкрай серйозно. Але тільки на перший погляд. На Запоріжчині росіяни окупуються хаотично. Якість їхніх ліній оборони — під великим питанням. Є підстави вважати, що коли почнеться активізація наших дій — відбудеться каскадне руйнування оборони ворога”, - каже пан Коваленко.
На цьому ж наголошують у своєму звіті експерти Інституту вивчення війни. Процитуємо їх: “російські війська там нібито підготувалися до глибокої оборони, з кількома лініями укріплень. Однак ці лінії оборони, швидше за все, недостатньо укомплектовані — росіяни просто не мають достатньо особового складу, щоб належним чином укомплектувати укріплення в районах, віддалених від лінії фронту. Тож сили там можуть бути недостатньо щільні, щоб витримати рішучу механізовану атаку ЗСУ”.
До того ж, у росіян тут спостерігаються суттєві проблеми з логістикою.
“Поки ворог на цьому плацдармі знаходиться в стані "спокою", то отримує прийнятне забезпечення. Але щойно події на Запоріжжі активізуються — потреби зростуть у 3-4 рази. Нагадаю, що забезпечення південного угруповання окупантів переважно здійснюється через тимчасово окупований Крим та єдину логістичну артерію – Кримський міст. Втім, ця артерія досі працює недосконало, тільки в реверсі, по одній колії. Ворог дуже швидко видихнеться на окупованій частині Запоріжжя, і все — прощавай південний плацдарм”, - прогнозує оглядач групи “Інформаційний спротив”.
Ну і, по Луганщині. Олександр Коваленко запевняє, що тут лінії оборони противника не настільки щільні, як на Запоріжжі. Але є і мінус: на цьому східному плацдармі ворог серйозно накопичив сили і засоби: “Усе це готувалося ворогом для наступу в напрямку Лимана та Куп’янська. Але ЗСУ завадили росіянам реалізувати свої амбіції. Втім, зараз там багато чого накопичено, особливо в районі Кремінної та Сватового. Тобто кількісно — перевага на боці росіян. Інше питання — наскільки вони це все зможуть використати якісно. Є певні сумніви”.
Перевага ворога у кількості може бути головною перепоною для нашого контрнаступу на Луганщині, тому що, як висловився співрозмовник, “орків дійсно там багато”. А з іншого — для такої кількості військ потрібно, щоб злагоджено та ефективно працювала система управління.
“А вона в окупантів не дуже злагоджена і не дуже ефективна. Тому під час активізації дій ЗСУ, не виключаю, що на Луганщині відбудеться такий самий сценарій, який ми спостерігали минулого року на Харківщині, коли росіяни, маючи в районі Ізюму найбільшу бронетанкову групу у зоні бойових дій, драпали й кидали свою техніку з повним боєкомплектом та повними паливними баками”, - прогнозує пан Коваленко.
Аналіз Павла Лакійчука: “Є щонайменше чотири ділянки фронту, де ЗСУ можуть сконцентрувати зусилля. Про один, найбільш очевидний, 23 квітня наголосив ексдиректор ЦРУ і колишній командувач силами США і НАТО в Афганістані Девід Петреус в ході дебатів у Bush School у Вашингтоні: "У кінці травня, початку червня буде сильний наступ з боку українців. Швидше за все, на півдні. Ймовірно, це буде приблизно район Мелітополя. І вони спробують розірвати наземну лінію зв'язку, яку росія встановила уздовж південно-східного узбережжя України ”.
Як можливі напрямки наступу ЗСУ військовий експерт також позначає херсонський, на лівобережжі Дніпра, та луганський — з метою звільнення півночі Луганщини і виходу у фланг донецько-луганського угруповання противника.
“Є й інші варіанти. Очевидні напрямки ударів очевидні і для нас, і для противника. Стійкою обороною ми “перемололи” оперативні резерви ворога, тим часом формуючи власні резерви. Але цей час дав спроможність ворогу обладнати “по максимуму” небезпечні з точки зору оборони ділянки - противник спорудив ешелоновані лінії оборони, здійснив масштабне мінування ймовірних напрямків прориву. Навіть в глибокому тилу — на пляжах Криму і Керченському півострові”, - нагадує пан Лакійчук.
Але як саме відбуватиметься головна фаза контрнаступу— на усі 100% жоден експерт не спрогнозує.
“На Харківщині — були наші швидкі дії невеликими мобільно-штурмовими підрозділами. Правобережжя Херсонщини — це був постійний тиск на ворога, знищення його логістики, складів. Але я не виключаю, що на одному зі згаданих плацдармів відбуватиметься щось таке, що ми не зможемо спрогнозувати”, - резюмував Олександр Коваленко.
Озброєння для контрнаступу: ресурсів має вистачити
Із жовтня минулого року західні партнери активно працювали над постачанням озброєння для України. Проривними стали шоста та восьма зустрічі у форматі “Рамштайн”: спершу було знято “табу” на постачання сучасних систем ППО, а згодом і на танки. Крім того, нашу державу продовжили підсилювати додатковою бронетехнікою, артилерією та снарядами до неї, боєкомплектами до ЗРК та іншими елементами озброєння, яке необхідне ЗСУ для контрнаступу.
Безумовно, залишилася відчутна кількість дискусійних питань та дефіцитних позицій, як от по ракетах дальністю 300 км і більше, а також авіації. Щодо останнього, то й тут крига почала скресати. Польща та Словаччина передають Україні винищувачі МіГ-29. Так, це не F-16, тим не менш бойові задачі виконувати можуть.
На крайньому, одинадцятому за рахунком “Рамштайні”, який експерти називають “Рамштайном ППО”, партнери зосередилися на посиленні захисту українського неба.
“Додаткові комплекси ППО та боєприпаси до них – пріоритет номер 1 у найближчій перспективі. США продовжать залучати партнерів та союзників, наголошувати на тому, щоб Україна отримувала найсучасніші системи ППО”, – сказав під час засідання Контактної групи глава Пентагону Ллойд Остін.
І це — величезний плюс. Нам конче потрібні додаткові засоби ППО, щоб прикрити наше угруповання військ, яке йтиме на штурм. Ці комплекси виконуватимуть, по суті, функцію авіації – збиватимуть ворожі літаки, які намагатимуться атакувати наші сили.
Зрештою, не забуваймо й про закриту складову. Що там — про це знають лише одиниці з високих кабінетів військово-політичного керівництва. Експерти припускають, наприклад, що непублічно партнери все ж передають (або вже передали) нам далекобійні ракети.
Учасник російсько-української війни Олексій Гетьман каже, що дехто досі помилково вважає, що аби наступати, треба використовувати підходи часів Другої чи навіть Першої світових війн. Мовляв у наступу, має бути 3-ох або 5-ти кратна перевага перед обороною.
“А нічого подібного! Це спростовано ЗСУ. Коли ми атакували ворога під Херсоном та під Харковом, то мали меншу кількість зброї, менше людей. Але ми досягаємо успіхів. Чому? Бо використовуємо сучасну тактику ведення бою”, - акцентує військовий експерт.
Цю тактику, за його словами, не можна назвати натівською, бо навіть військові НАТО кажуть, що після побаченого тут, в Україні, змінюватимуть свої підходи та бойові статути.
“Те, що роблять ЗСУ — для них це щось неймовірне, не бачене раніше. Додамо мужність наших бійців, мотивацію. Втім, на війні ніколи нічого не буде достатньо. Нам потрібні додаткова бронетехніка, артилерія і снаряди до неї, а також далекобійні ракети. Але паралельно — ми вчимося, а отже — все буде. Так, мобілізаційна спроможність в росії набагато вища, але ми братимемо іншим: не кількістю, а саме якістю”, - вважає пан Гетьман.
Наприклад, каже експерт, один танк “Леопард” співставний із 5 або 10 радянськими “тешками”. По “Абрамсах” - те саме.
“Мені згадується операція “Буря в пустелі”, коли зустрічалися американські танки з радянськими Т-72 Іраку. Так от, тоді було пошкоджено/підбито лише 7 “Абрамсів”, а радянських танків — більше тисячі. Сьогодні ЗМІ малюють красиві таблиці, на яких порівнюють характеристики танків — вагу, довжину ствола і так далі. Так, показники цілком правдиві, але таблиці не показують найважливішого — якості. Тож, гадаю, у нас буде досить потужне угрупування, і цього вистачить для успішного контрнаступу”, - запевняє Олексій Гетьмань.
У контексті танкових двобоїв показовим є приклад застосування Т-55 (Укрінформ раніше уже писав про те, як рф розконсервовує це старе радянське “залізяччя” й перекидає його в Україну, детальніше — тут) в Іраку – 26 березня 2003 року група танків Т-55 Enigma (іракська модернізація Т-55) спробувала здійснити прорив з Басри та зіткнулася з кількома британськими танками Challenger 2. Як гадаєте, хто переміг? Стичка закінчилася з рахунком 15:0 на користь «бритів».
Нарешті Роман Світан очікує, що партнери невдовзі передадуть нам ще більше зброї. Особливо на таку думку наштовхують підсумки «Рамштайну-11» (про це детальніше — тут), який, мабуть, став найбільш непублічним, але точно не аморфним та безініціативним.
“Не виключаю, що динаміка передачі техніки, яка зараз йде, швидше за все, буде збільшена”, - підкреслив військовий експерт.
Отже, ресурсів для чергової фази активного контрнаступу має вистачити. Обнадіює також фраза, яку повторюють наші партнери: “Підтримуватимемо Україну стільки, скільки потрібно”.
Переможемо!
Мирослав Ліскович. Київ
