Пам'яті воїна Іноземного легіону Олексія Вещевайлова
Над могилою кулеметника Іноземного легіону Олексія Вещевайлова розвіваються три прапори — жовто-блакитний, червоно-чорний і національний ерзянський. Представник цього народу захищав Україну протягом 7 років і загинув 26 вересня 2022 року біля села Зайцеве на околицях Бахмута.
Олексія поховали у Тальному на Черкащині. Ніхто з рідних ще не був на його могилі, але 17 квітня до міста ушанувати пам'ять про воїна приїздили представники ерзянської діаспори в Україні — Сиресь Боляєнь, Олександр Бутяйкін, Олександр Рангаєв. Олена Кутирьова виконала пісню “Червона калина” ерзянською мовою.
Фото: Фейсбук-сторінка Олександр Болькін
“Олексій був другом мого загиблого сина Володимира. У короткі відпустки він приїздив сюди. Лише одного разу, скучивши за родиною, поїхав у білорусь. Ця поїздка завершилася для нього тюремним ув'язненням від режиму лукашенка”, — розповідає друг Олексія Юрій Рябий.
Він був із тих людей, які не мислять себе без свободи. Ще у 2014 році 23-річний Олексій уперше приїхав до Києва з білорусі, щоб побачити Революцію Гідності.
“Він завжди був там, де була свобода. У неволі себе просто не мислив. У поневоленій росією білорусі почувався некомфортно, а тут просто жив на повні груди. У 2015 році воював у “Правому секторі”, згодом — у батальйоні ОУН. Потім перевівся до 72-ї окремої механізованої бригади. Був кулеметником, отримав медаль “За оборону Авдіївки”. Починав із кулемета ПК, потім оволодів ДШК. Коли приїздив на відпочинок до нас у Мошурів — читав спеціалізовану літературу про кулемети. Хотів досягти досконалості”, - згадує Юрій.
Ще у 2017 році Олексій підписав контракт. У 2020-му мав отримати українське громадянство, але у 2019-му не витримав і поїхав відвідати рідних до білорусі — дружину, доньку, мати та бабусю. Українським прикордонникам показав свій військовий квиток. Це помітив водій автобуса, який відразу здав хлопця лукашенківському КГБ. Олексій отримав 2,5 роки тюрми і лише заступництво перед лукашенком Леоніда Кучми, який тоді був головою Тимчасової контактної групи у мінську, допомогло замінити колонію на примусові роботи.
“Сидячи у білоруській тюрмі, він зміг в Україні через інтернет замовити екстрактор гільз для кулемета. І пише мені – сходіть на пошту і заберіть, а я, як приїду, з ним відразу піду на війну”, – згадує Юрій.
Однак повернутися на війну було не так просто. 24 лютого 2022 року Олексій вже був на подвір'ї військової частини рідної 72-ї бригади. Але отримав відмову: його вважали військовим, який самовільно залишив службу. Свідчення й документи допомогли зняти це обвинувачення, проте до армії досвідченого воїна так і не взяли (у контррозвідці мали побоювання, що його перевербували у білорусі).
Відтак чоловік пішов у Білоцерківську територіальну оборону, але це було не те. Хлопець рвався на фронт. І лише довідавшись про створення Іноземного легіону, Льоша ожив. Його там любили й цінували — він був одним із небагатьох з реальним бойовим досвідом.
Останнім відео, на якому можна побачити Олексія, стало звернення до представників ерзянського національного з'їзду у Таллінні, яке він записав на прохання інязора ерзянського народу Сиреся Боляєня.
Воїн загинув 26 вересня 2022 року під час гранатометного обстрілу. Два постріли розірвалися близько, а третій — просто над головою Олексія. Осколок влучив нижче каски — у потилицю. Попри всі реанімаційні заходи чоловік помер. Йому був лише 31 рік.
Фото: nashaniva.com
“25 вересня він зателефонував нам. Дружина взяла трубку, розпитувала про обстановку. Витиснув із себе два слова — “гаряче тут”. Ніякого передчуття смерті не було. Він узагалі був людиною не надто емоційною. Правда, останній рік він дуже зацікавився своєю історичною батьківщиною — Ерзянь Мастор. Багато читав, сподівався визволити свій народ з російської неволі. Товаришував із Сиресем Боляєнем, киримли Рефатом Чубаровим. Олексій навіть ніколи не бачив Ерзянської землі — батьківщини свого батька”, - згадує про друга Юрій.
Вічна пам'ять Герою!
Перше фото: Юрій Рябий
