Пам’яті офіцера, журналіста, організатора фестивалю OldCarLand Володимира Мукана

Хвилина мовчання

06.05.2023 09:00

Укрінформ

Йому двічі відмовляли у військкоматі, та за третім разом військові дали добро

29 квітня під Бахмутом загинув уродженець Черкас, 35-річний молодший лейтенант Володимир Мукан — колишній редактор рубрики “авто” в “Газеті по-українськи” та журналі “Країна”, організатор фестивалю ретро-автомобілів. Офіцера не дочекалися батьки, дружина й два малолітніх сина.

“Володимир закінчив черкаську школу №34, потім вивчав філологію у Київському університеті Шевченка. Мав науковий ступінь кандидата філологічних наук. До початку повномасштабного вторгнення працював журналістом у різних ЗМІ: «Gazeta.ua», «Країна», Znaj.ua, «Мейнстрім». Був піарником у компаніях «Екокарз», «Електрокарз», СК «ПЗУ Україна». Одночасно викладав в Університеті державної фіскальної служби України в Ірпіні Київської області”, — розповів міський голова Черкас Анатолій Бондаренко у день поховання Героя.

“Мій дід воював у Другу світову, мій батько був в Афганістані. Я не міг залишитися вдома, бо що скажу синам, коли вони запитають, де ти був під час війни? Тішуся, що єдиний із родини я захищаю не СРСР, а свою батьківщину — Україну”, — казав.

Двічі йому відмовляли — в армії не служив, військової спеціальності не має. Але чоловік був впертий і наполегливий — за третім разом військові здалися. Дали годину на збори, а коли вклався — зарахували до черкаського батальйону територіальної оборони.

“Я навіть не вмів розбирати автомат і сусід по казармі 22-річний хлопець провів для мене перший лікнеп”, — розповідав.

“Моє життя на мир і війну розірвав нічний рейд на БМП до Попасної. Я вперше був на Донбасі — вразила красота цієї землі, україномовні вивіски на магазинах. Тоді ж вирішив, що воюватиму з цими виродками за кожен метр української землі”, — казав Володимир.

Там він вивів формулу запаху війни — стверджував, що вона пахне потом, тютюновим димом і сечею. Розповідав, що загострюються всі відчуття — особливо слух і зір. Під час перерви між боями легко міг заснути просто на бетонній підлозі. У Попасній пережив смерть побратимів, яких витягував з поля бою під вогнем ворога.

Спочатку був стрільцем у батальйоні черкаської територіальної борони. Потім служив в експериментальному підрозділі тероборони.

У квітні 2022 року Володимир Мукан уже захищав Попасну на Луганщині.

“Найстрашніше, що бачив у Попасній — атаку автоматників на наші позиції. Щоби не потрапити під снайпера, я весь час уявляв, як виглядаю із того боку. Найприємніше — повернення в тил, коли ти почуваєшся справжнім чоловіком, який пройшов усі випробування й не здався й не запанікував”, — згадував він.

Згодом Володя воював на Харківщині. Кілька разів приїздив у рідні Черкаси. Під час кожної зустрічі незмінно посміхався — інколи мені здавалося, що він взагалі не здатний сердитися чи ображатися.

“Володя був одним із двох абсолютно безконфліктних людей у редакції. І при цьому мав величезне коло спілкування. Купив телефон на 2 тисячі абонентів і вимушений був замінити, бо знайомі не вміщалися в телефонну книгу”, — згадує Мукана редактор “Газети по-українськи” Роман Запорожченко.

Взимку Володимир Мукан вже був сержантом. За тиждень до своєї загибелі отримав погони молодшого лейтенанта. Його останній пост у Фейсбуці був записаний за день до смерті. Фото землі, усіяної гільзами й осколками Володя підписав: “Так виглядає земля там, де цілодобово стріляють, на нулі. Засіяна металом, порохом, уламками та небезпекою... на десятиріччя”.

На жаль, самому Мукану прожити ці десятиріччя не судилося.

“Розмовляв із Вовою за день до смерті, — згадує колишній журналіст “Української правди”, а нині воїн ЗСУ Ельдар Сарахман. Кажу: не треба туди лізти, ти своє навоював. Але він був упертим відчайдухом”.

Прощання із захисником відбулося у Черкасах. Провести в останню путь військового зібралися рідні, друзі, побратими та колеги на площі Слави.