Пам’яті добровольця Артема Задоянчука
35-річний військовослужбовець 86-го окремого батальйону територіальної оборони міста Хмельницького Артем Задоянчук загинув 11 травня 2022 року під час ворожого артобстрілу поблизу села Богородичне на Донеччині. Тривалий час він вважався безвісти зниклим, а його рідні вірили, що він живий.
Артем народився у Хмельницькому. Згодом поїхав навчатися до росії, звідки родом його мама. Там закінчив школу та коледж і повернувся у 2006 році в рідне місто. Рідні пригадують, як чоловік говорив, що не може жити на чужині, адже йому постійно сняться українські поля. Артем принципово розмовляв українською і вимагав, аби в його сім’ї ніхто не спілкувався російською.
Після повернення до України чоловік підробляв на будівництві, а потім зайнявся підприємництвом. До лав ЗСУ Артем добровільно приєднався 25 лютого 2022 року. Йдучи на роботу, він побачив великі черги під військоматом і вирішив, що не зможе залишитися осторонь, коли його країна у небезпеці.
«24 лютого ввечері, коли я з ним спілкувалася, він мені сказав, що я візьму автомат і піду. Це рішення було настільки виваженим, що я навіть не могла сперечатися. От він сказав, і я сама допомогла йому зібратися та завезла його в частину. Він не хотів довго прощатися», - пригадує колишня дружина військового Руслана.
Артем писав вірші та любив грати на гітарі. Він створив YouTube-канал «Мій світ», де публікував відео зі своїми віршами.
«Це людина, яка завжди не була схожою на інших. Не тільки тим, що писав вірші чи грав на гітарі. Він більшість того, що бачили ми, бачив по-іншому. Він бачив по-іншому природу, любов до країни. Його вірші хапають за душу, бо Артем інакше сприймав світ, насолоджувався ним, насичувався красою», - кажуть друзі військового.
Один із віршів - «Чекай», написаний вже під час війни, він присвятив своїй дружині. У ньому чоловік вірив, що повернеться з перемогою. Утім, Артем повернувся додому на щиті майже через рік після загибелі. Життя Артема обірвалося навесні, яку він любив і навіть описав у вірші словами:
Я хочу бачити весну – розквітлу, ясну, кольорову,
В її обіймах солодко втону,
У пахощі її полину знову…
Дорога Артема Задоянчука додому була важкою, його перепоховували кілька разів.
«Вбили товариша на його очах. Після того, як це відбулося, вони відступали та їх накрили «градами», і від уламкових поранень він загинув там на місці. Наші відступили з тих позицій, і пізніше, коли було звільнення того напрямку під Лиманом, знайшли у лісі їх похованих. Ну як похованих, «орки» прикопали просто. Вже потім по ДНК з другої спроби виявили, що це дійсно Артем. Дали дозвіл на ексгумацію, тому що він вже був похований у Дніпрі», - розповідає брат загиблого Антон.
Артема Задоянчука поховали 4 квітня цього року на Алеї Слави кладовища мікрорайону Ракове в Хмельницькому. У загиблого залишилися батьки та 12-річний син.
У пам’ять про захисника у Хмельницькому провели годину-спогад «Я хочу бачити весну». На заході слухали вірші Артема, які він сам записав, а також згадували, яким він був за життя.
Вічна шана Герою!
Фото: Суспільне Хмельницький
