Коли звільнили Київщину, здається вперше в історії воєн від суспільства та киян прозвучав незвичайний мотив вдячності, майже персональне звернення до топонімів: Ірпінь, Буча, Бородянка, уклін вам за те, що прийняли на себе перший удар, врятувати столицю - це врятувати країну.

Кияни, а ще - журналісти і вітчизняних, і іноземних медіа, дякували містам та містечкам більш віддаленим, які теж наче стали частиною фортеці, яка зупинила ворога навесні 2022-го. А ще ми особливо дякували річці Ірпінь, яка подекуди стала для ворога водною перепоною на підступах до столиці.  А про підірвані мости та дамбу, які зробила місцевість непрохідною для техніки ворога написали чи не всі світові медіа. І одночасно, історики та краєзнавці нагадали, що річка Ірпінь боронила правобережжя Києва, як мінімум, тисячоліття. Про це не сказано у літописах, але відомо, що на заливних луках Ірпеня тонули разом з кіньми половецькі вершники, які намагалися поневолити Київ.   Тож  звучали, навіть, пропозиції надати Ірпеню почесне звання річки-Героя.

Війна дала не лише можливість драматичного пізнавання людей, армії, медиків, волонтерів - всієї України.  Вона по-новому відкрила саму українську географію, українські топоніми – мовчазних свідків неймовірних події минулого.

Символічно, але дуже глибокий знавець річки Ірпінь живе у старовинному селі Демидові, саме там, де Ірпінь впадає в Дніпро і де у лютому 2022 року була підірвано греблю – вода розлилася, створивши ворогу нездоланні перешкоду.  А там до київської Оболоні усього-то 20 км…

Ми говоримо про Ірпінь із краєзнавцем, журналістом Володимиром Ткачем.

- Володимире, про те, що не згадано у літописах нам відомо, а зафіксовану у літописах пам’ять яких битв береже річка Ірпінь?

- Перша літописна згадка про велику битву в цих місцях (я не беру міжплемінні сутички), це коли Великий князь Литовський Гедемін (1275-1341) вирішив приєднати ці прадавні слов’янські землі до Великого князівства Литовського.  Адже Русь з 1240 року була васалом Золотої Орди.

- Тобто це можна було б назвати визвольним походом, поверненням України-Руси до Європи?

 - Авжеж. Гедемін взяв Луцьк, нинішню Житомирщину і тут,  на Ірпіні у 1321 році зійшлися військо литовське-руське і татарське та ще кількох сателітів Орди. Гедемін розгромив татар, тут загинули два татарські принци Девлет і Тимур з роду Чингизидів. Київський сателіт князь Станіслав ганебно втік, інші васали Орди  - князь Лев і переяславський князь Олег загинули.  Тобто воїни Гедеміна розпочали процес звільнення  України-Руси від залежності  Золотій Орді. А вже через 40 років його син Ольгерт остаточно звільнив наші землі від сплати данини.

А от Московський улус був під Ордою ще дуже довго - фактично до 1700 року вони  платили данину спочатку Золотій Орді, а, коли Орда розпалася, і Кримському ханству.

- Це початок існування України-Руси у складі Великого князівства Литовського?

- Так. Це дуже природно було. У Великому князівстві Литовському навіть ділове мовлення велося на нашій старослов'янській мові. Ми з ними були, як кажуть, значно ближчі, аніж із степовою імперією Улус-Джучі.

Інша велика битва відбулася тут літа Божого 1651 року місяця липня і 16 дня, як говорили по-старому. Йшов третій рік війни козацького війська Богдана Хмельницького із Польщею.

- Тобто тут заходить наступний період української історії - Гетьманщина. Тепер ми проти поляків та литовців, так?

- Так. Польський король Ян Казимір попросив великого литовського князя Януша Радзивілла допомогти Польщі  приборкати козацьке повстання. Литовці хотіли вдарити через Білорусь і йти на Київ, який мали захищати корпуси казацьких полковників Ждановича та Гаркуші. Козаки обрали для оборони рубіж ріки Ірпінь.  Заплава Ірпіня була широка, більше кілометра. Тут був побудований міст на правий берег. Основна частина війська перейшла на правий берег, а тут перед мостом зробили такий собі плацдарм. Викопали шанці - окопи по-сучасному.  З одного боку, казаків підвела відсутність розвідки, і вони пропустили рух восьми тисяч литовців. З іншого, підвела запальність окремих воїнів. Справа в тому, що поляки під’їхали і почали глузувати, викликати козаків на герц. Спочатку з шанців вискочив один козак, другий, десятий, двадцятий.  Зав’язався бій, козаки втримували позицію цілий день. Литовцям не вдалося ані захопити моста (його просто спалили), ані переправитися на правий берег. Козаки стали там намертво, але пізніше змушені були відступити, бо тилу загрожував сам зрада: Гаркуша, Жданович та генеральний писар Виговський, який проїздив з Полтави, вирішили відступити до Києва. А потім - здати Київ, а киян евакуювати, і таким чином зберегти військо. То ж Радзивілл фактично увійшов у безлюдний Київ. Залишилися лише монахи.  Януш Радзивілл недовго був Києві, тому що козацькі загони разом зі своїми союзними кримськими татарами весь час шарпали його і він не втримав. Це історія про те, що навіть, якщо ворог зайде в Київ, то не зможете його втримати. Відступ козаків це не історія поразки, це історія козацької мужності та маневру.

Тут в Демидові ще до початку 19-го століття було понад дві сотні козацьких могил. Оборонці Києва поховані на околиці села. Мабуть, по-іншому складалася б доля української нації, якби предки Київ не боронили. Тому заслуга Ірпеня, оцієї маленької річечки, яка всього-на-всього 162 кілометри довжини має - неймовірна.

- Давайте згадаємо 1941 рік.

- В 1941-му році 24 серпня сюди вже увійшли німці. Але тут, на Ірпіні, ще у 1928-32-х роках був побудований київський укріпрайон, близько двох сотень залізобетонних дотів. Їх зараз з дороги не видно, і більшість з них  було підірвано німцями пізніше, в 1942-му році. А в 1941-му тут наступала 44-а піхотна дивізія, німці хотіли нахрапом прорватися на Київ. І якби вони прорвалися, то за годину були б вже на дачах Кульженка, на Пріорці.  Куренівці і центрі. Німці запекло атакували, але нічого у них не вийшло.  72 дні тут тривала оборона. 161-й окремий кулеметний батальйон тут її тримав. Сюди приїздив на командний пункт командувач 37-ю армією генерал Андрій Власов. Той самий Власов, який через рік попаде в оточення з 2-ю ударною армією під Ленінградом і в полоні організує РОА (Рускую освободітельную армію). А у 1941-му він був герой оборони Києва. Він зцементував оборону. Тобто, тут був стійкий такий сектор оборони, за який можна було не переживати. Коли німці взяли все ж доти і укріпрайон в нашому секторі, 19 вересня був наказ відступати з Києва. Доля захисників драматична, тому що більшість потрапила в полон. Хтось вирвався, хтось в лісі так і залишився безіменним, хтось загинув в Дарницькому чи Сирецькому концентраційних таборах для військовополонених.

- Річка Ірпінь тримала фашистів 72 дні. А інші укріпрайони?

- Для порівняння: на 1941-й рік в Радянському Союзі існувало дванадцять укріпрайонів, так звана лінія Сталіна. Жоден з них, окрім нашого стільки не тримав оборону. Деякі Вермахт пройшов сходу. Деякі тримались три-п’ять днів, але падали. Тож,  це героїчна сторінка для Ірпеня. Бабуся моя покійна розповідала, що німці теж хоробрі вояки були, навчені добре. А у нашому селі забитих німців ховали, поряд з сільським цвинтарем було ціле німецьке кладовище.

- Давайте вже про 2022 рік поговоримо, про річку Ірпінь на останній війні.

- Ірпінь у попередні епохи і зараз це різні речі. Перед вторгненням Ірпінь – це приборкана, принижена невдячними людьми ріка. Великою помилкою свого часу було так звана меліорація, освоєння ірпінської пойми. Річка обміліла, її труїли, розорювали прямо до берегів, вона замулена була. Тим більше, що її перекачують у Київське водосховище, бо виток Ірпеня лежить нижче від його рівня.

Такою вона зустріла війну. 25 лютого тут були рашисти, я вийшов на вулицю, дивився, як йшла по вулиці їхня батальйонно-тактична група. Почав перелічувати техніку, там БТР, БМП, танки, нарахував півсотні одиниць,  йдуть і йдуть з буквою «V» на броні...

А напередодні, з 24 на 25-е о третій годині ночі був вибух: думав шибки повилітають. І ось  моста немає через Ірпінь. Пізніше я дізнався, що там півтонни тротилу підірвали.

Днями дивився інтерв’ю командира 72-ї бригади, яка захищала Київ (сектор оборони у них тягнувся аж до Мощуна), то він прямо сказав: якби не затопили пойму Ірпеня, вони б не втрималися. Росіяни вже захопили плацдарм в районі Мощуна, це біля Гостомеля, почали техніку туди переправляти. А річечка ж невелика, мілководдя. І тоді зробили для підсилення її «непрохідності» вирішили зірвати греблю, яка знаходиться в районі села Казаровичи, буквально тут в трьох кілометрах. Висадили в повітря шандори (ворота) і вода пішла з Київського водосховища сюди в пойму Ірпеня. Потім, щоб швидше заболотити оцю місцевість, вище по Ірпеню і на Унаві, на притоці Ірпеня, було теж водосховища пороблені. Там теж повідкривали всі шлюзи - шандори.  І таким чином і зверху пішов напір води, і звідси, з Київського моря. І швиденько воно заболотило все. І оті російські війська, які переправилися на той берег і вже наполовину Мощун захопили, були позбавлені будь-якої можливості перекидати туди важку техніку. Вони навели три понтонних мости, але все одно застрягли в багнюці. Тож ріка Ірпінь врятувала Київ, це без перебільшення.

- Скажіть, коли ми заїжджаємо в село, то бачимо з дамби, з двох боків - поля затоплені водою.

- Так.

- То саме так виглядав Ірпінь умовно кажучи 100- 500-700 років тому до того, як його почали осушувати?

- Так. Його заплава була широка. 

Хочу маленький факт навести, щоб ви зрозуміли, який Ірпінь ми втратили. В середині 19-го століття Ірпінь досліджував професор Київського університету імені святого Володимира, видатний біолог Карл Кеслер, то він зазначав, що в Ірпені водилося 57 видів риби. А згідно литовських хронік, монастирських літописів, свідчень польських джерел - тут водилися  соми величезні до 200 кілограмів. Сюди заходили білуги з Дніпра, вільний прохід був. Якщо сюди заходили судна-байдаки 200-тонної вантажопідйомності, то можна уявити -глибина Ірпеня була десь два сажені, це чотири метри. А там, де повороти, де кручі, то бувало, що і по 6-8 метрів глибина. І ширина щонайменше 100 метрів.

У 1947-му році було вирішено чого буде гуляти отака пойма, давай її осушимо. Це було сталінська програма іригації південних областей, там Херсонської і Миколаївської, і меліорації, осушення півночі. І все ж тут під козирок взяли – «делаєм всьо возможноє товаріщ Сталін». І ото старалися...

- Мабуть, вже нічого не зробиш, ситуація з Ірпенем яка: це мілководна і, як ви кажете, принижена річка. А не буде так, що ми дамо їй звання Героя, а вона зовсім зникне?

- Щоб річка не зникла треба докласти зусиль, бо так як її знищували, отаким чином треба її й відроджувати. Мені подобаються пропозиції дати Ірпеню статус Річки-Героя.  Здається, в бучанській громаді прийняли рішення створити природний заповідник навколо річки. Це було б дуже добре, просто проголосити річку Ірпінь зоною невтручання, заборонити сільгоспроботи.

- А можна  повернути Ірпеню його повноводність? Поглиблювати дно?

- Річку треба чистити, вона замулена страшно. Я підробляв колись, ще у шкільні роки, в управлінні меліорації, проміряв річку, фактично через кожні сто метрів впродовж десь 30 км, я знав усі глибини, аж за Гостомель.  А зараз я там не ризикую купатися, глибина там по коліна всього, це ж смішно.

Чи можна відновити? У Німеччині є ріка Рейн. Колись його називали стічною канавою Європи, річка-вонючка була, а зараз я стою на березі Рейну і бачу, як плаває форель, а ця риба живе тільки в чистій воді. З Рейну можна пити воду, от уявіть собі. То невже ми не можемо зробити з річки Героя Ірпеня, як то кажуть, лялечку? Все можливе, треба виконувати природоохоронні заходи. Тим більше, нагадую, що це природній кордон по дорозі до Києва. І він має бути. До Другої світової війни, до речі, тут не давали колгоспам освоювати пойму, це бул як передпілля перед дотами,  пойма ставала непрохідною абсолютно. Отак і зараз треба.

- Ви, пане Володимире, романтик свого краю...

- Факт. Коли досліджуєш свій край, тобі відкривається неймовірна краса. І тоді можна побачити, як давні воїни напувають своїх коней в Ірпені, уявити турів, як водилися в тутешніх лісах. Тут у нас виробляли поташ. Поташ - це хімічна складова, хімічний елемент, який конче потрібний для виробництва мила, фарб, лаків всіляких як компонент. Поташ експортувався в Європу через найбільший польський порт Гданськ і вже йшло в Ірландію, Англію, Францію. І там вже на основі цього поташу робили конкретні вироби, у тому числі і мило. Так що всі свої принади всі фрау там, мадам, міс, мили демидівським милом.

Тут росли правічні ліси, які підходили впритул до пойми річки, до ірпінської заплави. З часом вода підмивала, міняла русло річка невпинно то вправо, то вліво. Дуби лісів ці величезні падали у воду, занурювалися. Потім русло мінялося, їх засипало мулом, піском і ото кажуть земля поглинали їх. Так з’являлвся морений дуб, неймовірно цінний товар на всі часи. І були навіть професійні такі чоловіки шукачі цього мореного дуба. Він надзвичайно красивий. Він чорного кольору з фіолетовими відблисками, а як на сонце дивитися і біленькі такі прожилочки.

Я в Мюнхені нещодавно заходив в один такий гламурний меблевий салон, то там стояв столик і чотири красиво зроблені стільці, десятки тисяч євро. В одному дубі  було і 10, і 20 тонн деревини. От уявіть собі який це дуб 20 тонн, як його кіньми витягувати з води, а потім - везли підводами... І лежав той дуб на подвір’ї вкритий соломою, землею прикиданий, його поливали, щоб він не висихав, бо потріскається на сонці... Зараз кубометр мореного дубу коштує десь 12 тисяч євро.

- Що ще цікавого розкажете про улюблену вами ріку?

- Тут проповідував і польський домініканський монах Гіацинт, знаменитий у Польщі Яцек Одровонж. І декілька років він проживав у Києві, йому навіть князь Володимир ІІ, був такий, виділив діляночку, здається, в районі Оболоні. І він зцілив доньку князя, яка осліпла. Є така легенда, що коли Яцеку Одровонжу селяни поскаржилися, що буревій поваляв, покрутив жито і його неможливо жати буде, то він підняв долоні, - і жито піднялося, дозріло. За іншою легендою, у районі Вишгорода, він переходив через Дніпро по воді і, мовляв, істинно віруючий католик й сьогодні може побачити сліди на воді. У нас проживали з давніх давен євреї, і проповідував представник Чорнобильської династії хасидів Менахем Нахум Тверський. Тільки він був Тверський не від російського міста Тверь, а від Тверії, міста в Палестині, названого на честь імператора римського Тиберія. Він був цадик, святий, і його син Мордехай - теж святий.

Вишгродщину є за що любити. І що тут досліджувати.

- Як власне і будь-який регіон України, правда?

- Інші регіони я не знаю в таких деталях. Але думаю, що будь-який регіон України розкривається, якщо ти вивчаєш його по-справжньому.

Лана Самохвалова, Київ

Фото Володимира Тарасова