Пам’яті Героя України, пілота Геннадія Матуляка

25 лютого 2022 року у небі над населеним пунктом Глібівка Київської області літак Су-25 отримав пошкодження і падав прямо на будинки. Але мужній пілот, командир першої авіаційної ескадрильї 299-ї бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова Геннадій Матуляк зміг відвести літак за околиці села і врятував чимало людських життів ціною власного.

У чоловіка залишилися батьки, дружина та двоє діток — син Руслан від першого шлюбу та донька Софія.

Народився Геннадій 29 квітня 1977 року у селі Мартинівське Вознесенського району Миколаївської області. Свою професію вибрав усвідомлено, адже його батько був авіаційним техніком і хлопець з дитинства марив літаками. 

Закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба за спеціальністю «льотна експлуатація та бойове застосування літальних апаратів». Далі навчався у Харківському аерокосмічному університеті імені М. Жуковського та Національному університеті оборони України імені І. Черняховського.

Геннадій починав свою кар’єру льотчиком, згодом став старшим пілотом, начальником відділення підготовки даних - інструктором військової частини, начальником розвідки. Дослужився до заступника  командира, а згодом і командира авіаційної ескадрильї. Загалом віддав службі 28 років життя, 20 з яких літав: освоїв кілька бойових машин – навчально-тренувальний Л-39, штурмовик Су-25 та винищувач МіГ-29.

З перших годин повномасштабного вторгнення росії в Україну давав відсіч ворогу - знищував ворожі колони над Херсонщиною та над Миколаївщиною. І за першої ж нагоди телефонував коханій дружині Ользі, яка також служить у ЗСУ психологом.

Вона розповідає, що її чоловік поспішав жити, любив хокей, ролики, мотоцикли. У них обох була одна улюблена пісня - «Ніч яка місячна».

Про те, що буде війна, вони, як люди військові, знали ще задовго до 24 лютого. Геннадій якось сказав, що їхню маленьку донечку Софійку треба вивезти з Миколаєва у безпечне місце. А вони мають залишитися і захищати свою країну.

Ольга добре пам’ятає ту ніч, коли почалася велика війна – чоловік помчав на службу по тривозі. А через кілька годин зателефонував і сказав: «Олю, стріляють!».

«Коли я розбудила чотирирічну донечку, вона мене спитала: «Мамо, війна почалась? А татка вб’ють?». Я чесно відповіла, що не знаю…», - пригадує жінка.

Через деякий час чоловік ще раз зателефонував і сказав, що вони з товаришами завдали ворогу доброго прочухана, то ж до ранку можна спати спокійно. І це були його останні слова, сказані дружині... Згодом маленькій Софійці мама пояснила, що татко став Янголом і завжди захищатиме її з неба. 

На світанку 25 лютого 2022 року неподалік міста Гостомель на Київщині Геннадій на своїй бойовій пташці героїчно знищив цілу колону техніки росіян. Здавалося б, можна перепочити. Але ні. Надійшов черговий наказ і чоловік знову полетів бити ворога. Приблизно о сьомій ранку він вступив у повітряний бій з російськими винищувачами. І сталося непоправне – один із них влучив у літак Матуляка, який виконував роль ведучого. Інший кинувся б рятуватися - у нього були всі шанси катапультуватися. Але Геннадій бачив, що під ним село, житлові будинки, розважальний комплекс, тому постарався відвести охоплену вогнем машину подалі від людей, до лісосмуги, яка виднілася на околиці. Йому не вистачило кількох секунд – ворожий снаряд влучив вдруге і шансів на порятунок у Героя не залишилося.

Штурмовик впав і розлетівся на шматки у лісі за кілька кілометрів від села Глібівка Вишгородського району. Місцеві жителі, які на власні очі спостерігали за тим, що відбувається у небі над їхніми будинками, вже за лічені хвилини були на місці трагедії. Але все, що могли зробити для свого рятівника, так це тимчасово поховати поблизу місця загибелі. Через рік, 25 лютого 2023 року, тут відкрили меморіальний знак.

Фото: АрміяInform

За словами заступника командира 299-ї бригади тактичної авіації Миколи Цвицинського, після звільнення Київщини від російських загарбників тіло Геннадія Матуляка ексгумували і перевезли для поховання на його малу батьківщину – у Миколаїв. Його відспівали 16 квітня 2022 року у Кафедральному Соборі Касперівської ікони Божої Матері. Зараз вирішується питання щодо присвоєння одній з вулиць міста його імені.

29 квітня цього року – у день народження пілота - у школі села Мартинівське Прибужанівської громади на Миколаївщині, де він навчався, відкрили меморіальну дошку, присвячену героїчному земляку. Виконати почесну місію запросили його батьків – Василя Федоровича та Марію Федорівну.

«Немає більшого горя для батьків, ніж втратити сина. Він любив літати і назавжди залишився у небі… Ми все своє життя будемо сумувати за ним», - сказав Василь Матуляк.

За словами мами, хлопець ріс правдолюбом, постійно говорив те, що думає. І завжди мріяв про професію пілота. Ходив з батьком на аеродром, залазив у літак, з цікавістю все роздивлявся. І завжди казав – буду літати!

Про захоплення брата розповідає і його сестра Лариса. Коли над селом пролітали літаки, він дивився на них із захватом, буквально марив небом.

«Його робота була його життям. Я казала йому – ти щасливий, що займаєшся улюбленою справою. Він любив небо і воно забрало його у вічність…», - тужить за братом жінка.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, 28 лютого 2022 року Геннадію Матуляку присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Нагороду із рук Президента України отримала донька Геннадія.

Також наказом Головнокомандувача ЗСУ йому надане чергове військове звання полковник. Обидві відзнаки – посмертно.

Вічна пам'ять Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Ольги Матуляк та видання «Вісті Вознесенщини»