Багато прекрасних історій про воїнів ЗСУ починається однаково. В 2014 році я прийшов до військкомату і попросився на фронт. Мене не взяли. Я залишив свій номер, нагадував про себе, і мені таки подзвонили...

Так розпочинали свою війну і прості хлопці, і люди при посаді у найрізноманітніших структурах, і один з найпомітніших журналістів Україні, релігійний експерт, а ще майор ЗСУ, і чи не єдиний у довоєнному житті політик – ліберал, який має богословську освіту – Віктор Трегубов.

МЕНІ ПОДЗВОНИЛИ, КОЛИ ЗНАДОБИЛИСЯ ЗАМПОЛІТИ

- Була шоста хвиля мобілізації, на початку 2015 року у командуванні схаменулися, що потрібні замполіти, – розповідає Віктор, який будучи у відпустці, прийшов до нас в Укрінформ. – Тоді викликали всіх. Учебку не забуду, учебка була дуже класна, бо окремих колег ми на шикування несли. Це не метафора, бо коли люди які служили у 80-х роках, а по тому все життя бухали в рідному селі, то там дуже специфічний замполіт був на виході, але тим не менше, мені пощастило. Коли я закінчив учебку, мені одразу дві людини запропонували місце служби. В результаті я жодного дня замполітом не прослужив, я служив і служу, скажімо так, спеціалістом з комунікацій.

- Напевно два в одному і айтішник, і комунікатор?

- Так, айтішник у тому плані, що Мережі для мене це робочий інструмент, що сам програмую, але ж чисто гуманітарій - у мене три освіти, але всі три гуманітарні.

- Чекай, ти ж займався комп’ютерними іграми серйозно.

- Але там є гуманітарна складова, от я й писав сценарії і потім ще працював комунікатором.

- І як «візантійському буржуазному націоналісту» і вільному художнику зайшла армія?

- Нормально зайшла, мені дуже пощастило з частиною після учебки. Я ж очікував, надивившись в учебці на тих шановних хлопів, що я під’їду до воріт частини, а там вийде лисий дядько з вибитими зубами, сплюне через дірку в зубах і скаже: пішли, бля. А я прибуваю на КПП частини, де мене вже чекають три особи дуже інтелігентного виду. Хлопець, і дві неймовірних красивих дівчини: одна блондинка зі сталевими очима і ще одна дівчина, напевно найгарніша дівчина, яку я досі в житті бачив, реально зовнішність Клеопатри – зелені очі, смуглява, високого зросту, кучері, дуже красива. І вони мені: ой, вітаємо вас, давайте ми вас проведемо, все покажемо. Я в перший момент подумав, що може, поки я туди їхав, хтось мене тихо вбив, я вже в раю, а не у військовій частині (сміється). Та, ні, то був реальний світ.

У МЕНЕ БУЛО ВІДЧУТТЯ, ЩО МИ ЖИВЕМО В 1453 РОЦІ І ЩО ЗАРАЗ МИ БУДЕМО СТОЯТИ ДО ОСТАННЬОГО В КИЄВІ, ЯК СТОЯВ КОНСТАНТИНОПОЛЬ

- А бойова підготовка?

- Вона була, але, скажімо так, скромна, я ж офіцер-спеціаліст. А після «перемобілізації» я ще кілька разів навчання проходив. Плюс я продовжував вогневу самопідготовку, те ж саме з тактичною медициною.

На початку 2022-го мене запросили в Литву люди, що займаються протидією російській інформаційній агресії. І от в лютому буквально на два дні їду до Вільнюса… Що може трапитися за два дні? А в Вільнюсі мене о 6-й будить дзвінком польське телебачення: що там у вас трапилося? Я відкриваю Інтернет: війна. Біжу трусити організаторів: швидесенько саджайте мене на літак. А літаки скасовують за кілька годин буквально всі, повністю закривають повітряне сполучення. Організатори – святі люди, знайшли професійного гонщика, який як волонтер і ганяв для наших воїнів машини, він мене саджає в машинку та летимо від Вільнюса до польсько-українського кордону, а там якраз дружина вже евакуювалася до Трускавця, я забрав у неї машину та з Трускавця поїхав на Київ.

В Київській області, просто з’їхав з дороги трішечки щоб хоч трохи поспати, аж тут розбудили мене, помахали автоматом. Я кажу, що їду в частину, а вони: добре, їдь собі та не ж спи тільки! Їду, і така абсолютно сюрреалістична картина: пуста Житомирська траса… В пустому Києві в’їжджаю у перестрілку, пам’ятаєш була перестрілка під метро «Берестейською». Встиг розвернутися і дати газу, слава Богу. Зв’язався з командуванням, яке мене “порадувало” новиною, що казарми, яку я власними ручками ремонтував, вже немає. А потім приписали мене до іншої частини, де я і базуюся досі.

- Я колись читала твоє інтерв’ю, бачила, що ти передбачив майже на 100 відсотків, як відбуватиметься Харківський наступ.

- Там логіка диктувала, знання певних принципів звільняє від необхідності знання багатьох фактів...

- Давай про початок війни, ворог валить з усіх боків, що ти собі тоді думав?

- Я завжди вважав найбільш героїчним, найбільш надихаючим у світовій історії – 1453 рік, падіння Константинополя, це для мене максимальний вияв людського стоїцизму. Там всі точно знали, що приречені, але стояли до останнього. І у мене було відчуття, що це якраз і відбувається, що зараз ми будемо стояти до останнього в Києві і що я свій дім на Оболоні оборонятиму дуже буквально. У мене дім там, де ланцюжок озер, там якраз дуже класно влаштувати блокпости і звідти добре відстрілюватися. На щастя, вони до Оболоні трошки не дійшли.

- Я в Інтернеті знаю тебе багато років, ми бачилися в храмі під час надання Томосу, але не відчувала таку твою життєрадісність. Ти і на початку війни був такий самий веселий як зараз?

- Приблизно. У мене просто дуже низький горизонт очікувань, тому я постійно ходжу щасливим. Я взагалі думав, що нам в 2014 році капець. А нам не капець, я і зараз не розумію: чого люди ниють. Згідно з найбільш очевидним прогнозом, половина з нас вже мали б бути мертві. А оскільки ми не тільки не мертві, а ще й можемо на каву сходити, я вважаю, що тут якесь пряме Господнє втручання мало місце і тому – взагалі гріх скаржитися.

Ріднесенькі, на нас напала держава з армією, яка вважалася другою армією світу, а дехто зараз шкодує: о Божечки, доходи впали! Звісно вони впали, вам взагалі бомби мали б на голову впасти, але не впали.

- Як ти оцінюєш хід війни?

- Абсолютно неочікувано для всіх ми дуже добре брикаємося. Те, що росіяни отримають на Київщині, було зрозуміло, бо наступати з території Білорусі на тримільйонне місто, це тупо, бо просто такими силами його не візьмеш. Київ з точки зору сучасної війни це майже ідеальна фортеця, щоб брати один Київ треба було всю російську армію зосередити і наступати не через Білорусь, бо там болота, вузькі дороги. А те, що ми відбили Харківщину, Херсонщину і те, що зараз росіяни, які рік тому розповідали про те, як вони будуть йти до Варшави, зараз не можуть взяти Бахмут, це – уже переможенька.

Звісно, остаточна стратегічна перемога буде, коли Крим візьмемо.

БАВОВНА В ДЖАНКОЇ, В АЕРОПОРТУ БЕЛЬБЕКА, В СЕВАСТОПОЛІ - ВОРОГ В КРИМУ ВТРАЧАЄ БОЄЗДАТНІСТЬ

- Слухай, давай з тобою «по чесноку», як кажуть. На серйозній конференції експертів прозвучало таке: “Ми маємо готуватись до різних варіантів закінчення цієї війни, інакше ця війна буде безкінечною. Завищені очікування щодо результатів призведуть до великих розчарувань і поглиблення травм.” А хлопці з фронту, я сама чула, кажуть, що не варто весь час повторювати слово Крим…

- А я навпаки вважаю, що якраз слово Крим треба повторювати, бо з суто військового погляду звільнити Крим неспівставно простіше, ніж Донбас.. Тут опоненти, перепрошую, стискають сфінктер, мовляв, ой, а може ж бути застосована ядерна зброя. Все, що Путін міг собі дозволити застосувати, він уже застосував. Я вірю, що ні про який ядерний конфлікт щодо Криму не йтиметься, а якщо про це навіть йтиметься, то маємо думати прагматично, а не в категорії: ой що буде, якщо Крим заберемо. Що буде?

- Хлопці на фронті втомилися, з мобілізацією проблеми.

- Які хлопці? У силах оборони України служать до мільйона осіб, хтось втомився, хтось не дуже, а хтось ще не встиг повоювати. Ті, хто сидить в Бахмуті і без ротації півроку - втомилися. Але ж не всі там сидять, є люди, які сидять на кордоні з Білоруссю, які не втомилися; люди, які сидять в Сумській області, вони трошки втомилися, там є деякі нюанси, але не дуже втомилися, а є люди, які готують на різних «яворівських полігонах», і якщо вони скажуть мені, що вони втомилися, я їм скажу багато неприємних речей. Я теж не втомився. Тут історія проста: нам для виживання України потрібно вийти до Азову. Економіка України не буде життєздатною за нинішніх умов без Криму, бо ми не розблокуємо порти, а не розблокуємо порти – не розблокуємо експорт, а не розблокуємо експорт - нас все життя годувати не будуть.

Щоб розблокувати порти, нам треба Крим, щоб взяти Крим, нам треба вийти до Азовського моря, і завдання вийти до Азовського моря, воно не надскладне. Донецьку агломерацію брати дуже важко, а от Крим взяти легше, бо Крим якщо Крим ізолювати – тобто бавовна в Джанкої, бавовна в аеропорту на Бельбеку, бавовна в Севастополі, після кількох таких бавовн за умови, що Керченський міст так чи інакше не працює – війська в Криму, скільки б їх не було, втрачають боєздатність. І це можна зробити, а для початку – треба розрізати оцей сухопутний кордон, що вони зараз мають по узбережжю Азова. Так само можна звільнити північну Луганщину. Іронія в тому, що Бєлгород зараз взяти простіше, ніж Донецьк, от ломитися в донецьку забудову я б нікому не порадив, а всі інші опції у нас відкриті. Мені здається зараз, що не можна мислити ані в категорії "ми переможемо, бо ми маємо перемогти", ані в категорії "ми не переможемо, бо у нас сильний противник". Треба просто оцінювати, які сили та засоби у нас є, а які є у супротивника. І за такої оцінки, якщо вивести за дужки всі стереотипи про «потужну росію», у нас всі шанси є. Я на математику дивлюся, а не на те, яка росія.

- А у нас достатньо зброї?

- Є певні нюанси з боєприпасами і у нас, і у росіян, це проблема в обох сторін. З одного боку так, нам не вистачає, з іншого, їм теж. Зрозуміло, що оскільки у них перевага в авіації, у нас функції авіації, мали б виконувати артилерія та «довга рука» – різні типи ракет…

США ПОРІВНЮЮТЬ НАС ІЗ ГЕРОЄМ СЕРІАЛУ, ЯКИЙ ПОЛОНИВ КУПУ ЗЛОДІЇВ ЗАВДЯКИ ВИГАДЛИВОСТІ

…Так, було б непогано якби у нас ще й 6-й американський флот стояв у Чорному морі. Але цього не буде. Втім, із тим, що у нас є, можна в цю гру грати. Вона потребуватиме певної вигадливості, але у нас така зараз вигадливість на цій війні, що американці ось нас називають доктор Магаєр. В США був такий серіал у 80-х роках, там головний герой на прізвище Магаєр купу бандюків полонив, не вбиваючи їх, а за рахунок знання техніки. У них Магаєр - це синонім технічної винахідливості. І це реально так, бо деякі рішення, які застосовувалися для знищення крейсера «Москва», чи технологія морських дронів, які закошмарили зараз Севастопольську бухту, – це абсолютно неочікувано. Ми постійно знаходимо і нові тактичні рішення, і нові технічні рішення. І якщо ти подивишся просто статистику раптових смертей колаборантів на окупованих територіях, то виникає враження, що окремі колеги туди, як додому ходять.

- Віктор, є два дискурси. Одні кажуть війна на довгі, довгі роки, інші кажуть до кінця року. Тобі який ближче?

- Я не вірю в довгі, довгі роки, бо довгі, довгі роки не потягне Російська Федерація. Вона не протягне довше двох років. Навіть, якщо війна закінчиться, а санкції залишаться, вони все одно не встоять. Вони нещодавно хвалилися, що змогли «імпортозамістити» на 80 відсотків американські жерстяні банки. Виявляється, що всі жерстяні банки в Росії випускалися за допомогою США.

Якщо вони жерстянки не можуть самі виробляти, то про якусь більш високотехнологічну продукцію може йтися? Наприклад, російська транспортна авіація, як цивільна, так і військова, зараз існує за рахунок канібалізму – літаки, які виходять з ладу, розбирають на запчастини і ставлять на інші літаки, бо ані виробляти, ані закупати нові запчастини неможливо.

Тому я вважаю про довгі роки мова не йде. А чи може йтися про рік? Не знаю. Все залежить від того чи вдасться нам пройти до Азова. Якщо нам вдасться ізолювати Крим, а тим паче в нього зайти, якщо у росіян зникне надія на те, що вони нас зможуть звідти вибити… Я абсолютно впевнений, що за умова взяття Криму, Донбас брати не потрібно, бо росіяни самі підуть.

- Чому, цікаво?

- Донбас у нинішньому його вигляді не замінить Крим, а залишатися там і нести увесь тягар санкцій, а паралельно ще тягар утримання розваленого району вони не схочуть. Для нас, звісно, це теж буде тягар, але для нас то буде повне поновлення суверенітету.

- Вікторе, ти у «минулому житті» журналіст, редактор. А ми говоримо напередодні нашого свята професійного. Я б хотіла поговорити про журналістику і війну.

Супервідкритими наших силовиків не назвеш. Це перше.

Друге. З експертами напряг. Купа коментаторів, наприклад, кажуть, що харківський наступ це не наші виграли, то росіяни програли, бо ми не скористалися ініціативою для повного знищення окупантів. От як з такими працювати? І просувається нині у цій сфері той, хто ходить у військовому однострої, воював, просто має термінологічний апарат. Може, якось до відповідальності притягувати таки «експертів»?

- Ну як їх покараєш? У нас свобода слова, кожен може нести свою лабуду... А ще треба розуміти, що наші військові травмовані 2014-15 роками. Є таке поняття, як операційна безпека і те, що журналістів не хочуть пускати в окремі місця - це не просто так. Історію з Марківом пригадуєш? Пустили на фронт італійського журналіста, а потім вся країна нацгвардійця з тюрми визволяла. Хоча я розумію, що треба долати минуле і шукати нові способи взаємодії.

Щодо експертизи. Тут не треба валити на закритість, бо проблема з еспертизою у нас не тільки у війську, а в усіх сферах, навіть там, де закритості немає жодної.

Більше того у військовій справі дуже важко перевірити експертизу, бо форму я можу на свого кота надіти - і чим не експерт. Але це є специфіка професії журналіста – шукати людей, які щось знають, і все ж таки перевіряти експертизу. У мене ж був «клінічний» випадок зовсім не з військової сфери. Росіянин видавав себе за співробітника НАСА (йдеться про письменника Доржа Бату. – Ред.) і на це реально повелася вся Україна. І ніхто ж не подивився, а як він, людина з освітою сходознавця, що закінчила історичний факультет бурятського університету, стала працювати в НАСА?

І теж саме у нас з багатьма військовими експертами. Військові, принаймні, хоч щось розуміють, вони десь вчилися. А є випадки «експертів», які взагалі не дотичні до військової сфери. Деякі люди довіряють коментарям Юрія Швеця на основі того, що він колись, начебто, був однокурсником Путіна. Ну то й що? Я гадаю, що у Путіна було кілька десятків однокурсників. Це якось не дуже аргументує.

- А якщо до Харківської операції повернутися?

- Успіх харківської операції полягав у тому, що у нас обмежена кількість дуже добре навченої піхоти – вибила велику кількість абсолютно не навченої. Коли у них були розірвані комунікації, вони перелякалися і почали просто тікати. Ми їх переграли не вогневою потугою, а просто маневром. Ми вчасно встигали їх оточувати, і ті під загрозою оточення починали драпати просто світ за очі. Ну, як їх там добивати. Ну відступили вони за річку, далі що?

Були суперечки чи не занадто організовано росіяни відійшли з Херсонщини? Так, там є певні суперечності, але я вважаю, що обговорювати наскільки успішною була та операція за умови, що ми воюємо проти такого ворога, що нам західні експерти давали максимум три тижні, не зовсім доречно. Аналізувати наскільки успішно тікає ворог з цілих областей України? Ну камон, хлопці…

- Але ж ти згоден, що армія має бути відкритішою до медіа?

- Треба розуміти, що в армії так само не все ідеально. І що люди, які зараз перебувають в армії на «комунікативних» посадах, це люди, здебільшого, саме з військовим бекграундом. А військовий бекграунд дуже специфічний. Є така особливість військової психології: аби чогось не сталося. Якщо щось можна заборонити, то краще заборонити. Давайте про всяк випадок розетки опечатаємо, а раптом якийсь рядовий дебіл і пальці туди суватиме? І, скоріше за все, у когось в офіцерів в професійній біографії знайдеться пара-трійка розповідей про таких дебілів…

Але вони навчаться. Я за п’ять років такий прогрес спостерігаю, що й не повірив би. Прогрес в багатьох аспектах саме державного життя за останні років десять, такий стрибок у нас був хіба за Ярослава Мудрого. Ми реально епоху перестрибнули. Треба розуміти шлях, що пройшла армія абсолютно в усьому. Можна багато казати, що там не вивітрився совок. Це правда. Але це нормально. Він вивітриться зі зміною поколінь. Але вже зараз, починаючи від озброєння, бюрократії і закінчуючи навчанням, – українська армія це інший світ.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Володимир Тарасов