700 гривень на місяць для ветерана війни… Коли це виправлять?
На жаль, це правда.
Боєць ЗСУ після госпіталю, який ніколи вже не зможе воювати, бо у нього – травма хребта і не можна ані бігати, ані піднімати більше двох кілограмів. Або боєць ЗСУ у кого не функціонує рука… Обидва зараз отримують… 700 гривень щомісячних виплат. Чому, звідки така дика невдячність? Укрінформ намагався розібратися.
Ми розуміли, що перед Україною постане проблема забезпечення ветеранів, але очікували, що вона прийде колись, після перемоги, не зараз. Втім, вона вже існує, і розголос про копійчані виплати певним категоріям військових лише набирає обертів. Кількість історій про тимчасово непридатних, які отримують до тисячі гривень на місяць за дуже важке поранення і офіційно продовжують служити в армії – зростає. Частина з них дає собі раду за допомоги друзів та родини, але сам факт виплати цих по нинішніх часах копійок і прив’язки до частини – принизливий. Одне поважне видання назвало їх кріпаками 21 століття. Сумна аналогія, враховуючи, скільки бунтів проти кріпацтва знає історія. Не дай нам Бог наблизитися до цього стану.
Вже є колективні звернення бійців ЗСУ, вже є ситуації, про які окремі ветерани розповідають друзям. Деколи джерело оприлюднення інформації про такі випади настільки авторитетне (наприклад, громадський активіст, експерт, вчений), що правдивість історії не викликає сумнівів. У коментах під такими повідомленнями можна прочитати про ситуації, як військового, який зазнав поранення під час Харківського наступу вивели поза штат із окладом менше 1000 грн в місяць. Ще й на ВЛК доаелося їхати за сотні кілометрів. Як ще одного військового з непрацюючою рукою позбавили всіх виплат: грошей на приватну реабілітаційну клініку немає, безкоштовно лікувати ніхто не хоче.
Після оприлюднення одного з таких статусів ми звернулися із проханням про інтерв’ю до постраждалого бійця. По-перше, хотіли почути деталі та про бачення проблеми з перших вуст. По-друге, вважаємо, що і нам і вам варто спробувати відчути за цією ганебною ситуацією живу людину, яка 24 лютого стояла у черзі до військомату, зголошувалася на найважчі завдання і щоденно ризикувала життям.
Ветеран погодився говорити на правах анонімності без того, щоб вказувати номер військової частини, назву рідного міста. Скажемо так: Сергій з Поділля.
Йому 30 років, десять з яких він в армії. У 2014 році його мобілізували до Нацгвардії. У 2015, коли закінчився термін служби, Сергій пішов на війну добровольцем. Його розподілили піхоту і щороку він продовжував контракт.
У лютому 2022-го Сергія вперше поранило, він з побратимами підірвався на протитанковій міні. Його контузило, пошкодило обличчя, але після шпиталю він попросився на фронт. Воював на Сході.
У травні отримав отримав друге кульова поранення.
- Все було відносно добре, – каже Сергій, – куля зламала тільки кістку, нерви не ушкодила. Звичайний перелом, але під час операції військові хірурги поставили пластину (як вони самі визнали завелику) та перетиснули променевий нерв, і я не рухав пальцем одразу з моменту операції. Для того, щоб виправляти помилку лікарів я мав пройти три кола паперового аду. Армія як і держава це бюрократія, але в умовах війни, коли медична частина твоєї бригади постійно рухається, а ти об’єктивно не відновився, ці папери знайти важко.
Бюрократична тяганина затягнулася до того, що нерв частково вмер, рятувати було нічого. Зрештою, Сергій таки випросив направлення в Інститут травматології та ортопедії в Києві, в лютому йому зробили крайню, сьому за рахунком, операцію на руці. В кінці березня до початку квітня проходив ВЛК. Пройшов, його визнали тимчасово непридатним з переоглядом через шість місяців. Зараз Сергій чекає на довідку з госпіталя: там сказали, що можуть дати довідку через чотири тижні, бо великий наплив людей. Про аналогічні ситуації медіа писали й повідомляли.
- Я не мав образи на лікарів, які зробили таку серйозну помилку. Це війна. Образа була за те, що потім я хотів лікуватися у київському Інституті ортопедії та травматології. А командування каже, а чому ти вирішив саме там лікуватися, а не у військовому шпиталі. І ти «танцюєш з бубном», пояснюючи, що ти хочеш лікуватися у закладі, якому ти довіряєш, а не в тому, в якому вони хочуть, щоб ти лікувався. Навіть аби обрати госпіталь, якому довіряєш, який може виправити помилку, слід намотувати по країні тисячі кілометрів за потрібною довідкою, умовляти, переконувати, принижуватися. Я хотів бути військовим, мріяв повернутися на фронт, а тепер зіштовхнувся із проблемою грошей, каже Сергій.
Статус Сергія – “тимчасово непридатний з переглядом через 6 місяців”. Це окрема категорія, яка зараз за законом не може ані займати посаду в армії (служити, воювати отримувати зарплатню), ані демобілізуватись, бо за законом у воєнний час підстав для мобілізації немає. Працювати офіційно він не має права, бо він мобілізований. І тут – 700 гривень на місяць…
- Я поза штатом з літа, – уточнює Сергій, – є такий момент: коли ти поза штатом, але проходиш лікування (мені так пояснили в моїй частині), то вони зобов’язані тобі платити посадовий оклад. Але як тільки ВЛК визнає тебе тимчасово непридатним, там перестають платити. Я був поза штатом з літа, весь час отримував зарплату. А вже наступного місяця (йшлося про квітень. - Ред) моя зарплата становитиме 700 гривень. Побратими, які отримали поранення раніше (з жовтня) стали тимчасово непридатними, отримують по 600-800 гривень, тобто лише гроші за військове звання. Але не було резонансу з цього приводу, бо у всіх військових була надбавка 30 000 гривень, тож хлопцям на життя вистачало. Всі, хто поза штатом отримували 700 гривень і плюс тридцять тисяч надбавки. Як тільки в лютому надбавку скасували, хлопці почали отримувати просто 700 (до тисячі) гривень. Згідно закону будь-якому держслужбовцю заборонено ще десь працювати, окрім держслужби. Можна працювати неофіційно і я такі підробітки маю. Але це я, у мене пошкоджена рука, але друга рука працює, ноги, голова на місці. А є хлопці, які навіть з дому не можуть вийти. Мій побратим отримав у жовтні статус тимчасово непридатного. У нього травма хребта, він підірвався разом зі мною. Йому в хребет поставили пластину, вона з ним буде все життя. Але бійці з травмою хребта не підлягають списанню, за виключенням випадків, коли ходити не можуть взагалі. Так мені пояснили у шпиталі. А він ходити може, руки рухаються, то не можуть його списати. При цьому йому суворо заборонено бігати, піднімати щось важке протягом усього життя. І хлопчина отримав групу, інвалідність. Але не всім “щастить” з групою.
Звісно, краще нас всіх позвільняти. Але військовий стан не дозволяє звільняти людей, які обмежено придатні. Але ж яка від нас на війні користь? Від хлопців, які можуть ходити, але не можуть підняти важкого і навіть одягнути бронежилет.
Сергій із сумом каже, що коли треба було посилити кримінальну відповідальність для військових, то влада швиденько проголосувала, як «порізати» 30 тисяч доплати, то зібралися, і теж все ок. А як спростити процедуру ВЛК, чи подумати про таких як він, то вже рік нічого не вирішують.
- Я проходив ВЛК і черги до шпиталя були величезні кожного дня. Тільки з цього можна уявити як багато таких людей, – ділиться Сергій, –
“Обмежено придатна людина” непридатна служити у мирний час і обмежено придатний для роботи на тилових посадах під час військового стану. Вже зараз тих обмежено придатних бійців величезна кількість. На всіх «паперових» посад не стачає. Людина ж може бути по різному “обмежено придатною”: хтось, наприклад, може щось носити, а хтось не може піднімати більше двох кілограмів, у когось руки нема, у когось ноги.
Сергій каже, що чекати повернення заради них 30 тисяч доплати – нереально. Він розуміє, що повертати усім, то це теж несправедливо. Бо важко для бюджету, але коли хлопців, коли залишають на 700 гривень на місяць, а МСЕК може присудити чи не присудити якусь групу це дуже сумно.
Ось така ситуація з військовими.
Укрінформ знав про ситуацію та звертався по коментарі до народних депутатів України.
Спікер парламенту Руслан Стефанчук заявив: "Якщо військові під час виконання бойового розпорядження потрапляють у лікарню, вони в період лікування продовжують отримувати свої надбавки".
Секретар Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко (парламентська фракція "Голос") теж сказав у коментарі Укрінформу, що поранені військовослужбовці, які проходять лікування, продовжують отримувати свої надбавки. "У них зарплата не зменшується, особливо в тих, хто отримав важке поранення, вони отримують повну заробітну плату. Можливо, у тих, хто отримав легке поранення і довго не повертається на фронт, зменшується заробітна плата. А ще він каже, що ситуація з мізерними виплатами це проблема окремих частин.
Так виглядає, наче парламентарі відмовляються вірити у ситуацію. Ну тут можна лише порадити ознайомитися з фактами…
Ми ще звернулися у Міністерство ветеранів, Командування медичних сил та Міністерство оборони.
Мінвет зауважує, що порушені нами питання належать до компетенції Міністерства охорони здоров’я. Втім, запевняють у міністерстві, Мінвет завжди готовий зайнятися працевлаштуванням та перепідготовкою ветерана. Натомість якщо військовослужбовець перебуває на службі, то це питання потребує узгодження із керівництвом військового формування.
Тобто наш висновок; у Мінветі – теж мимо.
Міністерство оборони у своєму листі Укрінформу зазначило таке.
Доля придатних у військовий час (по факту нездатних вже воювати) або непридатних за станом здоров’я хлопців регулюється інструкцією Міноборони від вересня минулого року та більш раннім (2008 року) Положенням про проходження громадянами військової служби в Збройних силах України. Згідно тих документів, за рішенням ВЛК, вони мають бути або у військовій частині або в територіальному центрі комплектації та соціальної підтримки або в так званій резервній частині. Перебуваючи не а фронті, але у військовій частині вони можуть займати вакантну посаду, якщо така є і отримувати зарплату, яка дорівнює тій, що була у на останній посаді.
В офіційній відповіді Міноборони нас запевняють, що через два місяці після завершення лікування військовослужбовці повинні бути працевлаштовані та отримувати зарплату і що мовляв низьке грошове забезпечення це наслідок неналежного виконання своїх обов’язків командирами в частинах та незадовільний стан військового обліку.
Але позитивна новина у тому, що проблема таки дісталася до військово-політичного Олімпу. 28 квітня була проведена нарада за участі Держсекретаря Міноборони, очільників двох (кадрового та соціального забезпечення) департаментів, Головного управління персоналу Генштабу, Командування медичних сил.
Що вирішено? По-перше, буде підготовлено розпорядження щодо працевлаштування всіх військовослужбовців, які після лікування не можуть перебувати у зоні бойових дій. А по-друге, що значно важливіше, через те, що таких поранених значно більше, аніж паперових посад, буде форсовано реалізацію закону N2995-I, який зараз на підписі у Президента, що спрощує демобілізацію тих, хто вже не може воювати. У листі Укрінформу Міноборони стверджує, що про результати цієї роботи міністр оборони має отримати доповідь до 15 червня.
Лана Самохвалова, Київ
