Білі ведмеді в боргу перед українцями
Росія всіма можливими шляхами посилювала останні два десятиліття свій вплив та присутність у арктичній зоні. Москва нарощувала військовий потенціал разом із розвитком інфраструктури в Арктиці та Тихоокеанському регіонах. При цьому використала енергетичні проекти як важелі впливу.
З 2007 року Росія намагалася відновити свою військову присутність в арктичному регіоні та отримати повний контроль над ресурсами в Арктиці та стратегічним Північним морським шляхом між Азією та Європою, на проходження якого йде близько двох тижнів. У 2019 році росія відтворила патрулювання стратегічних бомбардувальників далекого радіусу дії.
Підвищення небезпеки незабаром слід було чекати у так званому проміжку GIUK (перехід від Атлантики до Арктики, території між Гренландією, Ісландією та Великобританією). При спецоперації російських арктичних сил це може призвести до блокади Північноатлантичних ліній комунікації між Північною Америкою та Європою, тобто фактично блокувати посилення сил НАТО цим морським шляхом.
З 2014 по 2019 роки в Арктиці Росія відкрила або відновила 14 аеродромів, створила 3 повністю автономні бази (на Землі Олександри, на Новому сибірському острові в морі Лаптєвих і Рогачова на Новій Землі) і активно проводила бойові навчання для дій в арктичних умовах (арктична бригада та Північний флот).
У 2014 році було спеціально для оперування в арктичній зоні створено 80-ту окрему мотострілецьку бригаду – Арктичну, дислоковану в Алакуртті.
З 2014 року Росія дуже ґрунтовно взялася за північний напрямок, адже саме тоді було підготовлено інформаційне вкидання, що дає підстави для розвитку гібридних проектів у цьому регіоні. А саме – у жовтні 2014-го російські “вчені” заявили про те, що підводні хребти Ломоносова і Менделєєва і улоговина Підводників, що знаходиться між ними, нібито є продовженням російської континентальної околиці, що робить їх, фактично, власністю Росії. Крім того, Міністерство природних ресурсів РФ планує через ООН включити до свого складу ще й хребет Гаккеля. Апетити зростають?
У свою чергу, з середини 90-х у конспірологічному середовищі впевнено набирає обертів теорія походження росіян із певної міфічної північної землі – Гіпербореї. Зрозуміло, звучить це антинауково, але не варто брати до уваги той факт, що значна частина росіян щиро вірить у подібні псевдонаукові історії, які готують ґрунт для оголошення тієї чи іншої території сакральною землею та наполегливо насаджуються телебаченням та великою кількістю тематичної літератури.
У той же час, доки будувалися бази, працювала дипломатія, а пропаганда насаджувала свої ідеї, збройні сили теж не пасли задніх. По суті вони перебували на вістрі майбутньої експансії.
У квітні 2019 року міністр оборони РФ Сєргєй Шойгу заявляв, що до кінця року Північний флот отримає 368 одиниць новітнього озброєння та військової техніки і що там буде зосереджено 59% сучасного арсеналу Росії.
Стосовно Норвегії Москва піддавала і, як не дивно, продовжує ставити під сумнів правовий режим вод навколо Шпіцбергена і підкріплює свою риторику військовою активністю, що може будь-якої миті призвести до підвищення напруженості в цьому регіоні.
Зокрема, Росія звинувачує Норвегію в тому, що вона не дотримується п.9 Шпіцбергенського договору, де зазначено, що він не може використовуватися для військових потреб, за винятком самооборони. Якщо Росія розглядає цю статтю як повну демілітаризацію архіпелагу, то Норвегія не бачить проблем його патрулювання з метою власної безпеки. Росіяни активно виступають проти спільного розміщення радарів та супутникових станцій на Шпіцбергені. Цим інциденти не вичерпуються, адже була ситуація з рибальськими човнами у зоні заборони рибальства та історія про тренування російських військових із висадкою на Шпіцберген.
Уряд Норвегії неодноразово повідомляв про «електронний вплив» на свої інформаційні системи та мережі зв’язку російськими засобами РЕБ. Також норвежці були здивовані тому, як після здачі в оренду росіянам колишньої норвезької військово-морської бази Olavsvern, що обійшлася росії в 40 млн. крон, нібито для наукових цілей вони побачили там російські військові кораблі.
Водночас Фінляндія також неодноразово висловлювала протест Росії щодо передбачуваного заклинювання військових та цивільних систем зв’язку російськими військовими поблизу північного кордону з Росією.
Керівництво РФ методично працювало над обмеженням проходу іноземних військових кораблів до Північного Льодовитого океану. У 2019 році воно розробило правила проходження іноземних військових кораблів Північним морським шляхом (ПМШ). Тепер іноземні військові кораблі мають повідомляти Росію про свої плани за 45 днів і обов’язково взяти на борт російських військових. Але у проходженні може бути відмовлено, а у разі несанкціонованого переміщення ПМШ Росія зможе застосувати екстрені заходи, аж до арешту або знищення кораблів. У разі погіршення льодових умов, згідно з новими правилами, лише російські криголами будуть уповноважені обслуговувати іноземні кораблі.
І це незважаючи на те, що Росія (тоді СРСР) ратифікувала Конвенцію ООН з морського права 1982 року, відмовившись таким чином від значних територіальних домагань. Виходячи з норм конвенції, Росії дозволяється розвідувати та розробляти ресурси тільки в межах своєї виняткової економічної зони, яка не повинна перевищувати 200 морських миль, тим самим відмовившись від галузевого принципу.
Росія підтримує економічне співробітництво у своїй арктичній зоні лише шляхом забезпечення там своєї гегемонії. Однак ключ до успішної реалізації арктичних проектів у галузі природних ресурсів та морського маршруту буде головним чином заснований на фінансуванні економічних проектів у галузі природних ресурсів та військової морської діяльності.
Арктика відома своїми величезними запасами вуглеводнів та біологічних ресурсів і надзвичайно важлива для Росії поряд із існуванням ПМШ. Кремль розглядає питання про дозвіл транспортування вуглеводнів ПМШ тільки російськими кораблями.
За різними підрахунками в Арктиці є близько 83 млрд. барелів нафти та 100 млрд. тонн природного газу. І це могло послужити в майбутньому підмогою щодо обплутування Європи за допомогою енергетичної залежності країн Заходу від нафти та газу. Саме тому Росії в односторонньому порядку встановила для Північного морського шляху правовий режим внутрішніх вод, аргументуючи це «історичною значимістю». У цьому регіоні її зусилля тривалий час переважали спроби опонентів з Норвегії, Данії, Канади та США.
Арктика завжди розглядалася Росією як транзитний коридор, сировинна база та географічний плацдарм для проникнення до Північної Атлантики, Азіатсько-Тихоокеанського та Балто-Чорноморського регіонів, де ключовим інструментом виступало інтегрування цивільної інфраструктури енергетичних проектів під свої військові потреби.
Але 2022 року Росія вирішила розгорнути повномасштабну війну проти України, і ця війна поставила крапку в історії з експансією в Арктику.
В Україну було перекинуто 80-ту та 200-ту ОМСБр, які роками тренували діяти в суворій арктичній зоні, за екстремально низьких температур. 200-а ОМСБр була кинута на Харків, де її перемолола 92-а ОМБр ЗСУ. На початку березня командира бригади Дениса Курила було тяжко поранено та госпіталізовано, а у двох БТГ від 1600 о.с. залишилося менше ніж 900 осіб. Під час контрнаступу ЗСУ у Харківській області у вересні бригада втратила більшу частину своєї техніки, серед якої новітня модернізація Т-80БВМ, яку українські війська захопили як трофеї.
80-а ОМСБр тим часом планомірно та методично смажилася у Херсонській області, поступово втрачаючи боєздатність.
У результаті Росія у війні проти України втратила весь той потенціал, який роками накопичувала та нарощувала для військової експансії в Арктиці. А тому, хоч як крути, а білі ведмеді в боргу перед українцями.
Олександр Коваленко
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама