Пам'яті поліцейського Сергія Бабія
Спецпризначенець Сергій Бабій загинув уночі 22 травня 2022 року під час ворожого ракетного обстрілу у Запорізькій області.
Сергій народився 4 березня 1991 року у Молдові, а у 14 років переїхав із батьками до України – до села Зелена Дністровського району Чернівецької області. Хлопець був єдиним сином у сім’ї та зростав у турботі і любові. Як зазначила тітка Сергія Лариса Василівна, сильний і вольовий характер сформувався у нього ще в дитинстві.
Вона розповіла, що Сергій втратив батька, коли був підлітком, і тому вся основна чоловіча робота лягла на його плечі. За її словами, племінник був підтримкою і допомогою у сім’ї, у тому числі і для своєї мами.
Чоловік мав загострене відчуття справедливості, тож у 2014 році після закінчення Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича розпочав службу в міліції охорони. При цьому він паралельно навчався у Рівненському вищому професійному училищі при Міністерстві внутрішніх справ.
Чоловік останні три роки життя віддав службі у роті поліції особливого призначення ГУНП у Чернівецькій області.
«У молодших класах ми поїхали на свою маленьку Батьківщину – на Волинь. Приїхали до дідуся. І син сказав: "Мам, я буду служити у спецназі". Я його тоді не запитувала, чи знає він, що це таке, бо тоді ще вік був такий. Але він, мені здається, упродовж усіх цих років готував себе до цієї професії», - зазначила мама Сергія Тетяна Миколаївна.
Старший сержант поліції разом із колегами у складі зведеного полку спецпризначенців із перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну захищав територіальну цілісність нашої держави.
Сергій щоденно залучався до виконання операцій зі звільнення, зачищення територій та об’єктів критичної інфраструктури від росіян. Також брав участь у деокупації Київської, Харківської, Сумської та Запорізької областей, виконував завдання і у Чернігівській області.
Чоловік загинув наприкінці травня минулого року, отримавши разом із своїм колегою, Владиславом Кліщуком, поранення, несумісні з життям. Загалом Сергій прослужив у поліції майже 7,5 років.
Прощання з обома поліцейськими відбулося 26 травня 2022 року у Чернівцях. Тодішній начальник ГУНП в Чернівецькій області Руслан Дударець сказав, що їхня загибель є непоправною втратою для всього колективу і наголосив, що хлопці до останнього подиху залишалися вірними присязі.
Сергій був життєрадісним, толерантним, розумним і цілеспрямованим чоловіком, завжди був позитивно налаштованим і запалював своїм ентузіазмом колег.
«Він був досвідченим сержантом - міг і молодих навчити чомусь. На нього цілком можна було покластися у будь-якій ситуації. Сергій був впевнений у перемозі. Ми сумуємо всім підрозділом і будемо завжди його пам’ятати», - зазначив заступник командира ППОП Вадим Пасічник.
Лариса Василівна зазначила, що племінник багато уваги приділяв своїй роботі, бо любив її. Але мама сказала, що з нею Сергій ніколи не говорив про роботу – вони спілкувалися, але на загальні теми. «Він завжди намагався оберігати мене він негативних думок, почуттів і завжди намагався мене заспокоїти. Казав, що в нього все добре і у його товаришів так само», - згадує Тетяна Миколаївна.
Найкращий товариш і хрещений батько двох дітей загиблого, старший сержант поліції Сергій П’ятницький, який дружив із тезкою зі школи, каже, що їхнє спілкування зміцнило спільне захоплення – любов до ігрових видів спорту. Вони виступали за одну футбольну команду і потім разом працювали у поліції.
«Мій товариш володів найкращими людськими якостями. Він був сумлінним, хоробрим, відповідальним, самокритичним, дружнім, перфекціоністом, мав чудове почуття гумору. Ми з Сергієм були дуже близькими, підтримували один одного навіть поза службою», - згадує П’ятницький.
«Він був успішним учнем, виступав за наше село Зелене та район на різних спортивних змаганнях, чемпіонатах. Життя його загартувало до стійкості та постійних випробувань. Складалося враження, що Сергій поспішав жити та все скрізь встигнути зробити. Він завжди будував плани світлого майбутнього своєї сім’ї», - сказала Лариса Василівна.
Без турботливого тата залишилися і 1-річна донька Віка, яку він виховував разом із своєю дружиною Христиною. Батька втратив і 4-річний син Артем, який народився у попередньому шлюбі.
Дружина загиблого зазначила, що коли Сергій поїхав на повномасштабну війну, то спочатку був небагатослівним.
«Проте останнім часом під час телефонних розмов він постійно емоційно повторював, що дуже любить і цінує сім’ю, тому заради нас перебуває на передовій. Я переконана: наша донечка Вікторія не дарма була названа на честь Перемоги, заради якої загинув Сергій. Він – наш переможець», - впевнена Христина.
Указом Президента Володимира Зеленського №891/2022 від 27 грудня 2022 року Сергій Бабій був посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Нагороду рідним полеглого захисника разом із очільником поліції вручив начальник Чернівецької ОВА Руслан Запаранюк.
Лівинецька сільрада перейменувала вулицю Горіхова у селі Зелена на честь загиблого поліцейського.
У пам’яті тих, хто знав Сергія, він залишиться світлою людиною, сміливим, відважним, наполегливим і щирим чоловіком.
«Я йому завжди говорила, що він – моя надія і чоловіча підтримка у цьому житті. Я пишаюся своїм сином, який ціною власного життя виборював для України мир. Мені боляче, що він із загиблими побратимами не дожив до цього дня. Але завдяки своєму героїчному вчинку Сергій наблизив нас до Перемоги. Він – наш Герой», - сказала Тетяна Миколаївна.
Вічна слава і шана Воїну!
Фото Національної поліції України та Чернівецької ОВА
