Тиждень до Вільнюса: що змінилося для України за рік після саміту в Мадриді

До саміту НАТО у Вільнюсі, який має відбутися 11-12 липня, залишився рівно тиждень. На ньому Україна — і влада, і суспільство — хоче почути від партнерів чіткі формулювання щодо перспективи отримання членства у блоці. Але чи виправдаються очікування?

З часу проведення попереднього саміту в Мадриді звучали найрізноманітніші прогнози: від “у Вільнюсі не буде результату, знову повторять стару формулу про “відкриті двері”, “Швидше за все, обмежаться вже анонсованим створенням Ради Україна-НАТО, не більше” - до “Нашу державу запросять до членства”, “Буде спільна заява країн-членів про те, що закінчення війни Україну приймуть у НАТО, а до того партнери нам запропонують тимчасовий компроміс — гарантії безпеки на кшталт ізраїльської моделі”.

То на що сподіваємось на цей момент?

Шеф української дипломатії Дмитро Кулеба каже, що офіційний Київ на цій стадії частково задоволений тими сигналами, які надходять зі штаб-квартири Альянсу.

“Висловлюся дещо метафорично: коли ми починали розмову з партнерами про Вільнюський саміт, то наполягали, щоб там вони зробили крок до членства України в НАТО. Сьогодні ця проблема вирішена. Крок буде зроблений. Питання, наскільки він буде довгим, наскільки широко занесуть ногу і поставлять”, - зазначив глава МЗС.

Чи розділяють українські та західні експерти подібний оптимізм, а також, як, на їхній погляд, змінилася ситуація за останній рік?

Почнемо з останнього.

Від Мадрида-2022 до Вільнюса-2023: як змінювалися очікування?

Політолог Ігор Рейтерович в коментарі “Укрінформу” заявив, що протягом року прогнози змінювалися часто і хвилеподібно. Після того, як 30 вересня 2022 р. президент Зеленський, спікер парламенту Стефанчук та прем’єр-міністр Шмигаль підписали заявку на вступ до НАТО за пришвидшеною процедурою — більшість експертів почали говорити ледь не про старт офіційної процедури приєднання України до Альянсу під час наступного саміту у Литві.

“Також багато говорили про необхідність неповторення помилок бухарестського саміту 2008 року, коли наша держава (разом із Грузією, - Ред.) так і не отримала належної підтримки, на яку сподівалася. Але, як мені здається, ключова річ, яка змінилася й міцно вкорінилася — це визнання того факту (йдеться про своєрідний консенсус між Україною та НАТО, - Ред.), що до завершення війни сподіватися на формалізовану процедуру вступу нашої держави не варто. За великим рахунком, на сьогодні офіційний Київ і не наполягає на цьому, втім, вимагає від партнерів чіткого графіку, дорожньої карти приєднання до Альянсу в майбутньому — після того, як Україна переможе у війні”, - розповідає політолог.

За його словами, від Мадриду до Вільнюсу дискурс щодо нашого майбутнього в Альянсі істотно змінився.

“Минулого року в Мадриді у багатьох ще були сумніви. Коли представники тих чи інших країн тоді говорили на камеру, що Україна заслуговує стати членом Альянсу, то говорили це без будь-якої конкретики, вважаючи, що цих слів нам буде достатньо, щоб, як то кажуть, закрити тему. Але тиск з боку України, зокрема публічний, призвів до того, що ми на сьогодні говоримо не про невідомо коли “відкриті двері”, а про конкретні кроки, конкретні дати і конкретні гарантії безпеки, які ми отримаємо, допоки не станемо членами Альянсу. Звідси ще один важливий момент — ці гарантії жодним чином не можуть бути замінником нашої інтеграції до НАТО. Україна чітко пояснила, що не піде на це, що міняти одне на інше для нас не варіант, а що це мають бути взаємопов’язані між собою процеси. Тож напередодні Вільнюса кардинальні зміни на нашу користь відбулися ”.

За останніми даними, уже 21 країна беззастережно підтримує інтеграцію України в НАТО. Щодо решти 10-ти...

“Думаю, вони також виступають за входження нашої держави, можливо, лише за виключенням Угорщини, позиція якої, сподіваюся, скоро взагалі нікого хвилювати не буде. Так от, решта країн також “за”, але питання виключно в деталях, тобто ще не до кінця зрозуміло, як це все повинно відбуватися. Однак це вже предмет для перемовин. І на саміті у Вільнюсі, гадаю, такі перемовини відбудуться”.

У контексті Вільнюса Ігор Рейтерович згадав про “заколот Пригожина”. Цей інцидент, на його думку, зіграв нам на руку. Ті з країн-членів Альянсу, які ще сумнівалися — нарешті почали розуміти, а ті, які вже давно усе зрозуміли, лише вкотре для себе підтвердили: Росія — failed state.

“Це показало багатьом, що Україну треба швидше інтегрувати. Оскільки в перспективі на Росії буде серйозний громадянський конфлікт. І до цього конфлікту треба бути готовим по кордонах. Зрозуміло, що значну частину цього кордону захищатиме саме Україна, яка де-факто вже стала східним флангом НАТО”.

Дипломат Вадим Трюхан нагадує, що прогнози були різними — як позитивні, так і не зовсім.

“Проте за рік все змінилося докорінним чином. Якщо перед мадридським самітом Україна все ще виглядала як країна, якій знадобляться багато років для того, щоб звільнити власну територію від російських окупантів, то зараз уже йдеться про країну, яка довела свою спроможність зробити це набагато швидше. Протягом 16 місяців відбулися дві контрнаступальні воєнні операції, які точно вивчатимуться в усіх підручниках військових вишів більшості країн світу. Мається на увазі “раптове”, неоголошене звільнення практично всієї Харківської області та правобережжя Херсонщини. Відтак зараз Україна хоча й не диктує ще свою волю з позиції сили, але виступає як дієздатна держава, яка може протистояти потужним державам, якою ще до 24.02.22 вважалася Росія”.

Також за рік змінилися очікування і в українському суспільстві.

“Якщо ще рік тому близько 73% українців були за вступ до Альянсу, то зараз — 85%. Протягом року стало остаточно зрозуміло, що НАТО — це єдина структура у світі, яка може гарантувати безпеку Україні. Ми вже говоримо не про те, чи потрібно туди вступати чи ні, і коли саме, а про те, що маємо це зробити одразу після закінчення війни. Відповідно очікування від липневого саміту вже не лише в оголошенні додаткового озброєння, про що, певен, там йтиметься теж, наприклад, про пришвидшення передачі літаків F-16, далекобійних ракет АТАСМS, але й wording (формулювання) тих зобов'язань, які НАТО візьме по відношенню до України”.

Раніше такого не було і в принципі не могло бути.

7 днів до саміту НАТО в Литві: найсвіжіші прогнози

Погляд з Києва

За словами Вадима Трюхана, за тиждень до вільнюського саміту стало чітко зрозуміло, що доля України стосовно того, коли і на яких умовах вона стане членом НАТО, вирішується в одній єдиній столиці — у Вашингтоні.

“Навіть Франція вже виступає за пришвидшений вступ України до НАТО, а канцлер Шольц говорить, що якщо американці будуть не проти, то й Німеччина - теж. І це, не говорячи вже про наших найбільш близьких партнерів, де-факто союзників, як ото країни Балтії, Північної Європи та Велику Британію, - каже дипломат. - Зараз усе в руках старини Байдена. І так виглядає, що він хитається, сумнівається, чи варто прямо зараз прийняти щодо України чітке зобов'язання, що одразу після завершення війни вона набуде членство в НАТО”.

Саме з цим, вважає пан Трюхан, ми зараз підходимо до Вільнюса: “Протягом останніх місяців звучали різні ідеї, приміром, про підвищення статусу комісії Україна-НАТО до статусу ради. Це все добре. Можливо, це теж буде. Але ключове зараз — це рішення президента Байдена. Вартує йому насмілиться, взяти на себе зобов'язання, що Україна не колись там у майбутньому, а одразу після перемоги у війні стане членом НАТО — і всі решта країн підуть, як то кажуть, у фарватері США”.

Тож ключова інтрига останніх семи днів — чи вдасться у Вашингтоні переламати ситуацію, чи зможуть ті політики, ті політичні кола, які виступають яструбами по відношенню до Росії, переконати главу Білого дому.

“Переконати, що вже час, що пора іти ва-банк, пора показати РФ, що її думка нікого не цікавить”, - підкреслив дипломат.

До слова, в інтерв’ю CNN, повна версія якого вийде 5 липня о 19:00 за Києвом, Президент Зеленський закликав Джо Байдена зараз запросити Україну до НАТО, навіть якщо членом Альянсу Україна стане після закінчення війни. За його словами, президент США є “особою, яка приймає рішення” – буде Україна в НАТО чи ні.

“Він (Байден, - Ред.) підтримує наше майбутнє в НАТО, але запрошення зараз стало б величезним мотиватором для українських солдатів”, - заявив Президент України.

Своєю чергою, Ігор Рейтерович сподівається, що на липневому саміті ми все ж отримаємо запевнення, документ, в якому визначатиметься, по-перше, євроатлантичне майбутнє України, а по-друге, конкретний перелік кроків (щодо реформ у політичній, військово-технічній, економічній сферах тощо, - Ред.), який наша держава має здійснити, щоби досягнути своєї мети — стати членом НАТО.

Отже, його прогнози за тиждень до Вільнюсу...

“Думаю, на цьому саміті ми точно отримаємо гарантії безпеки з боку кількох країн, як от Німеччини, Франції, США та Великої Британії. Ці гарантії будуть чітко деталізовані й більшою мірою стосуватимуться військово-технічної та фінансової підтримки України, обміну розвідданими тощо. І це відбуватиметься з прицілом саме на нашу майбутню інтеграцію до Альянсу, - каже Ігор Рейтерович. - Крім того, оті “сюрпризи” про які говорили наші друзі з країн Балтії, зрештою, говорив і сам генсек НАТО Єнс Столтенберг — можливо, вони пов’язані з тим, що на саміті буде заявлено, що Україна отримає відкриту дату щодо початку інтеграції до Альянсу. І що ця “відкрита дата” буде прив’язана до нашої перемоги”.

Втім, наголошує він, на саміті Україна разом з партнерами мають дати конкретне визначення тому, що таке «завершення війни».

“Йдеться про формулювання, яке буде прийнятне і для нашої держави, і для всіх країн-членів Альянсу. Формулювання, яке не передбачатиме якихось подвійних трактувань. Адже наразі багато хто не до кінця розуміє, чим є закінчення війни — чи це про припинення бойових дій, чи про вихід на кордон 1991-го року... Сподіваюся, що ці питання також будуть обговорені на саміті. І якщо це станеться, то це також буде величезний успіх для України, адже ми вже точно знатимемо, на що нам орієнтуватися”, - підкреслив Ігор Рейтерович.

Більш скептичний погляд в експерта з Українського інституту майбутнього Іллі Куси: “Не думаю, що на саміті НАТО ухвалять рішення щодо нашого вступу до Альянсу. Швидше за все, обмежаться вже анонсованим створенням Ради Україна-НАТО. Можливо, будуть поступки у питанні якихось реформ, які ми маємо провести, щоб вступити до Альянсу”.

Не виключено, що будуть розмови щодо гарантій безпеки для України. Двосторонні або багатосторонні. Нині це питання якраз вирішується.

“Жодні інші рішення, як мені здається, не прийматимуть, незалежно від того, що відбудеться до саміту”, – вважає Ілля Куса.

Політичний експерт Андрій Сеньків також вважає, що не варто очікувати від цього саміту чогось надзвичайного. Адже, каже він, давно відомо, що позиція більшості держав-членів НАТО полягає в тому, щоби уникнути безпосереднього військового зіткнення з Росією в цьому конфлікті та ядерної війни.

“Тому, запрошення приєднатися до Альянсу для України можливе лише після закінчення війни. Адже гіпотетичний формат, при якому дія Північноатлантичного договору не буде розповсюджуватися на тимчасово окуповані території, є неприйнятним не лише для України, але й для НАТО. Альянс уникає прямого вступу в російсько-українську війну, а правомірні дії України з відновлення територіальної цілісності однаково поставлять захищений "тил" навіть під неядерний удар, що задіє статтю 5 Договору. Україна ж вважає, що такий формат унеможливить звільнення тимчасово окупованих територій, адже російські ядерні погрози посилюються якраз під час успішних дій України, і цей шантаж є досить впливовим фактором для наших партнерів (від яких ми є критично залежними, - Ред.) та ефективним в якості гальмуючого чинника контрнаступу”, - ділиться власним баченням експерт.

Ключове питання: що саме буде визначено закінченням війни? Тут поле для дискусій настільки широке, що наразі рано говорити про спільний Україною та партнерами підхід.

“Найімовірніше, у Вільнюсі нам буде запропоновано декілька моделей військово-технічної допомоги та співпраці, які будуть довгостроковою формалізацією та узагальненням допомоги, що вже здійснюється на підставі Статуту ООН та міжнародного гуманітарного права. По суті, вони аж ніяк не будуть оборонно-безпековими договорами, оскільки там будуть відсутні не лише елементи стримування, але й елементи, що вимагатимуть безпосереднього залучення іноземного контингенту для протидії агресії, включно із розташуванням цього контингенту на території України. Наша мета в діалозі з НАТО не лише є зрозумілою для всіх, але й закріплена в нашій Конституції. Але, як відомо, політика – це мистецтво можливого. Побачимо, що саме нам вдасться реалізувати на практиці”, - підсумовує Андрій Сеньків.

Погляд із Заходу

У статті для Politoco, яку переклало видання "Дзеркало тижня", колишній голова Мюнхенської конференції з безпеки, а нині президент Фонду Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішінгер пише, що майже всі погоджуються з неможливістю повного і негайного членства України в НАТО, поки триває війна, але в союзників є й інші варіанти.

• Варіант перший полягає в тому, що Альянс міг би надати Україні всі практичні і конкретні можливості, які передбачає членство: від закупівель і повної участі в програмах озброєнь до освіти, тренувань і навчань, а також повного залучення і обміну досвідом в таких сферах, як розвідка, зв'язок і дослідження, - але без офіційного договірного членства.

“Немає жодної вагомої причини, чому, наприклад, міністр закордонних справ України або посол України в НАТО не може бути присутнім на всіх засіданнях Ради НАТО як звичайний гість, без формального права голосу”, - йдеться в статті.

• Варіант другий — хоч Україна не член НАТО, вона повинна мати можливість покладатися на двосторонні домовленості у сфері безпеки, особливо зі США, Канадою і окремими європейськими партнерами. Це передбачає довгострокову готовність таких партнерів надавати Україні постійну фінансову і військову підтримку. І так само, як Захід підтримує Ізраїль, процес надання Україні озброєння і військової техніки має бути посилений таким чином, щоб результатом стало надійне стримування.

“Такий підхід може зробити Україну найсильнішою, найкраще оснащеною і найдосвідченішою державою Європи за відносно короткий проміжок часу. І одного дня Москва, можливо, навіть зрадіє, побачивши країну повністю інтегрованою в НАТО. Колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер нещодавно порадив навести Москві саме такий аргумент на користь українського членства в НАТО.

Власне, в 1990 році США використали саме його, щоб переконати СРСР, що буде краще, якщо об’єднана Німеччина буде членом Альянсу. Адже так вона буде меншою загрозою для Радянського Союзу. І в Москві з цим погодилися”, - пише пан Ішінгер.

• Він також пише, що досі країни НАТО були «пасивно-активними» у реакції на російську війну проти України. Тобто вони загалом реагували на російські акти агресії, але не намагалися перехопити ініціативу. Зміна цієї позиції і є третім варіантом.

“У Вільнюсі альянс міг би змінити ситуацію і дати сигнал російському керівництву, що, наприклад, відтепер будь-який російський обстріл цивільних об'єктів в Україні призведе до конкретної реакції Заходу: від поставок боєприпасів і зброї до постачання більш досконалих балістичних систем або систем дальнього радіусу дії. Іншими словами, меседж з Вільнюса до Москви полягав би в тому, що саме від Росії залежить, чи буде українська сторона успішно вражати більше військових цілей на своїй території”, - пропонує Ішінгер.

Отже, в який саме бік схиляться шальки терезів, які рішення, скоріш за все, ухвалять на саміті НАТО у Вільнюсі — усе ще під питанням. Але ми сподіватимемося, що ці рішення таки наблизять Україну до членства в Альянсі.

Мирослав Ліскович. Київ