Пам’яті розвідника Олександра Піскунова (позивний «Донбас»)
Уродженець Донецька художник–вітражист Олександр Піскунов, який завжди казав, що віддати життя за Україну - це щастя, загинув за неї, прикриваючи під час бою відхід молодих побратимів. Воїн із позивним «Донбас» є «живою» ілюстрацією того, скільки за споконвіку український Донбас готовий зробити житель цього регіону.
- Мій покійний чоловік народився та виріс у Мар’їнці, це шість кілометрів від Донецька, - розповідає медикиня Нацгвардії, дружина бійця Вікторія Піскунова. - У них була велика родина, і всі вони співали українською мовою. Вся його родина ходила у вишиванках з 60-х років, дідусь навіть у свої 90 років виконував українські куплети. Всі села Донбасу, хто б там що не казав, говорили на суржику. Для Сашка Україна була в серці, він почав воювати за неї від 2014 року і він завжди казав: "Нема кращої долі - загинути за Україну".
Після 2014 року, коли закінчилися активні бойові дії, він підписав контракт із ЗСУ і ще три роки навчав строковиків.
- Ми починали воювати з Олександром в АТО у 2014 році, і я був з ним і під час останнього бою, - каже побратим Сергій Мазурець (позивний "Турист"). - Я киянин, а Сашко був з Донбасу. Нас готували до війни разом, але він був природжений воїн, знав безліч деталей, про які не пишуть у книжках, але які допомагають вижити. Допомагав вмикати кмітливість, додумувати, докручувати. Це стосувалося всього: користування зброєю, орієнтування, маневру. Хоча наче був дуже цивільною людиною. Напевно, спрацьовували його загальна ерудиція, інтерес до всього. Ми пройшли АТО, були, коли звільняли Ямпіль, Краматорськ. Після 2014 року він повторював, що вторгнення неминуче і ми маємо готуватися. Ми вчилися мати холодну голову у максимально гарячих ситуаціях. А такі бували... У 2014 році, під час виборів президента, ми стояли перед Слов’янськом на трасі Харків-Ростов, а нас почали штурумувати. Ми відбилися, тоді у Слов’янськ приїхало багато журналістів. Вибори пройшли нормально, ми не підпустили їх. 1 червня ми з боями виходили з практично оточеного села Студеньок біля Ізюму Харківської області. Проривалися з боями, потрапили в засідку, росіяни нас розстрілювали, вони підігнали техніку. Ми розходилися різними вулицями, Саша був з двома молодшими побратимами, у одного було троє маленьких діток, у іншого двоє. Його поранили в ногу. Він відігнав їх від себе, просто не дав собі допомогти і скомандував йти: "Я прикрию!". Він практично сам пішов на штурм. Спочатку ми почули стрілянину, потім вибух...
- Ми з Олександром познайомилися у Луганському аеропорту, - розповідає військовий медик, побратим Олександра Сергій Зак (позивний "Док"). - Тоді були дуже сильні обстріли. А він, коли виходив на перекур, постійно щось слухав. Коли я спитав: "Що ти слухаєш?" У відповідь почув: "Тараса Компаніченка та "Хорею Козацьку". Я тоді здивувався: хлопець з Донецька, постійно слухає Тараса, та й сам співав. Потім після АТО ми разом на концерти ходили. Він умів і слухати, і чути. Він був воїн та філософ. У нас часто заходили дискусії на різні теми, знаєте, як між військовими, які були у бойових діях. І ми зрештою уклали договор, що вислуховуємо один одного без образ. Він умінням слухати та добротою просто знімав оцю напругу.
1 червня 2022 року побратими підрозділу розвідки повідомили родині, що Олександр Піскунов загинув.
Дружина почала шукати його тіло. Щойно звільнили частину Харківщини, Вікторія об’їздила всі ближні села, опитувала місцевих і знайшла... Викопала тіло, і тест ДНК не знадобився - поряд знайшли особисті речі Олександра.
- У свої за 50+ він був у чудовій спортивній формі, тож давав фору 20-річним, заохочував і сам тримав форму, вчив молодь - що чоловік має бути сильним, і сам таким був. Він казав мені: "Як я буду дивитися на себе в дзеркало, коли буду голитися, якщо не буду тут, на фронті?" А для багатьох це нормально. Він загинув, як і хотів - як Воїн , а не як гречкосій. Колись у перерві між першою війною і вторгненням ми сиділи вночі з друзями в селі. Було зоряне небо. «А ну, хто вміє по зірках орієнтуватися?», - запитав Сашко. І давай розказувати про орієнтування по зірках, про сузір'я "Оріон"... І з таким захватом, знанням справи ... Я по-іншому дивлюся зараз на це, а тоді подумав, що нам, підбуханим, треба про щось розмовляти. І Саня показував цей "Оріон", сузір'я...
- У грецькій міфології "Велетень - красень", яким і був Саня, красивим ззовні і ще більше з середини, - каже побратим Олександра священник Православної Церкви України Дмитро Даниленко. - Зараз я створив групу пам’яті, де пишу про загиблих побратимів у соцмережах. Так і назвав її - «Оріон», про який так багато знав Саня».
Вічна пам'ять Герою!
Фото з сімейного архіву Вікторії Піскунової
