Вступ до НАТО за прикладом Західної Німеччини: чому це не підходить Україні
«Ми ніколи не обміняємо будь-які наші території на статус в НАТО, навіть, якщо це буде одне село, в якому живе один дід. Ми не віддамо наших територій та ніколи не будемо міняти їх на будь-який заморожений конфлікт. Цього ніколи не буде». Про це за підсумками саміту НАТО заявив Президент Зеленський. Може скластися враження, що у Вільнюсі партнери щось йому таки пропонували.
Але що?
…8 липня 2023 року The Washington Post опублікувала статтю із закликом до НАТО використати так звану «німецьку модель» щодо України, повторюючи The New York Times, яка раніше опублікувала статтю під назвою «Якщо розділена Німеччина могла вступити до НАТО, то чому Україна не зможе?». Ще одна стаття на цю ж тему вийшла у 10 липня Foreign Policy.
Що означає ця «німецька модель»? А означає вона те, що нашу державу можуть негайно прийняти до НАТО, але «без територій, на яких точаться воєнні дії».
«Вашингтон повинен негайно залучати союзників за цією моделлю, зокрема щодо забезпечення гарантій безпеки для територій, які повністю контролюються українським урядом — безпосередньо зараз, навіть до того, як буде припинення вогню чи укладено перемир’я», - заявив колишній помічник міністра оборони США зі справ міжнародної безпеки, якого цитує американське видання Foreign Affairs.
Однак не лише на Заході обговорюються подібні ідеї. Наприклад, експрем’єр України Арсеній Яценюк у розмові з журналістом Віталієм Портніковим про підсумки Вільнюса сказав таке: «А давайте поставимо на стіл таку опцію: чи не є завершення війни прийняття України в НАТО у межах територій, які сьогодні повністю контролюються українською центральною владою, й розповсюдження саме на ці території статті 5 Вашингтонського договору? Хочу я подивитися, як після такого рішення Росія далі атакуватиме українську територію».
Що ж, ідея вкрай дискусійна, адже ніхто чомусь не говорить про те, як бути з тими територіями, які наразі знаходяться під російською окупацією? Забути про них на довгі роки? Якщо так, то це явно не наша історія… Та й, власне, навряд чи на щось подібне погодяться у США.
ПРОПОЗИЦІЯ НЕРЕАЛЬНА, А ГОЛОВНЕ – ШКІДЛИВА ДЛЯ УКРАЇНИ
«Я думаю, що йдеться про таку собі "німецьку модель", себто коли Західна Німеччина була членом НАТО, а Східна, окупована Радянським Союзом, – членом Варшавського договору. Проте, як відомо, будь-які порівняння часто кульгають», - коментує «Укрінформу» експерт з безпекових відносин, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
Геополітична конфігурація у світі після Другої світової війни і зараз – суттєво відрізняється. Коли розпочалася так звана "холодна війна", було чітке протистояння між Сходом і Заходом.
«Німецький нацизм був переможений, але тоталітарний Радянський Союз продовжував існувати й, відповідно, це була основна загроза для країн Заходу, - каже експерт. - Саме тому сформувався Північноатлантичний альянс, який чітко бачив, хто є ворогом і куди рухається СРСР. Тобто усе було чорно-білим. Саме тому відбулося приєднання до НАТО Західної Німеччини, вона представляла стратегічну цінність, щоби стримувати Радянський Союз на якомога дальшій дистанції».
Але «союз» розпався, «холодна війна» закінчилася…
«Зараз ситуація уже не чорно-біла. З нашої, української точки зору конфлікт по лінії Схід-Захід відновився знову. І Україна, яка десятий рік бореться з путінською агресією, яка хоче зберегти свою незалежність і суверенітет, вважає себе частиною цього Заходу. Але є проблема: на жаль, Захід поки так не вважає, навіть, попри те, що підтримує нас. На Заході все ще коливаються з тим, як ідентифікувати Україну. Це один зріз», - розповідає пан Гончар.
Другий зріз – безпосередньо стосується НАТО та безпекових питань.
«Провідною силою Альянсу завжди були, є й очевидно будуть США. Бо що таке НАТО? А НАТО – це Сполучені Штати плюс усі решта. Для США після Другої світової, коли розпочалася "холодна війна", питання не стояло в тому, чим є сталінський СРСР, адже вони чітко ідентифікували його як ворожу тоталітарну систему, як ворога №1, від якого потрібно захистити Європу», - акцентує президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».
Європу, яку США, по суті, значною мірою захистили у період Другої світової від одного зла - гітлерівського нацизму: «А після перемоги над нацизмом… Штати взялися захищати Європу від уже другого зла – сталінського тоталітаризму. Але це було тоді. Зараз у США інша картина світу, і ворог №1 інший – це Китай, протистоянню якому віддані всі пріоритети»
А Росію у Штатах на сьогодні розглядають як недружню силу. Втім, не ідентифікують як ворога.
«В уявленні нинішнього американського істеблішменту світ має бути триполярним, де основні два полюси – це США і Китай, а третій полюс – Росія, яка виступатиме у ролі балансира між Вашингтоном та Пекіном. Грубо кажучи, якщо залучити РФ на свій бік або ж не дати їй можливості створити альянс з Китаєм, то США зможуть успішно протистояти експансіонізму Піднебесної, - каже пан Гончар. - Звідси усе, що пов’язано з майбутнім членством України в НАТО – під питанням. На жаль, Україна стає заручником ось цього трицентричного американського бачення. І щоби, мовляв, остаточно не перетворити РФ на ворога – Україну потрібно тримати в стані стратегічної двозначності».
З одного боку обіцяти членство в НАТО, підтримувати, бо РФ повела себе агресивно, брутально порушила міжнародне право, а з іншого…
«Вашингтон живе ілюзією, що раніше чи пізніше таки вдасться приручити «кремлівського цербера» й використати його як противагу Китаю. Частково ця ілюзія відобразилося в підсумках Вільнюса. Тому відносно реальності «німецької моделі» для України… Гадаю, в НАТО на це не підуть. Бо НАТО, як я уже казав, це США плюс усі решта», - підкреслив Михайло Гончар.
Дипломат Вадим Трюхан також вважає помилкою проводити паралелі між ситуацією, яка склалася в Україні, де уже 10-й рік триває війна (а її активна фаза - 17 місяців), де 20% території тимчасово окупована Росією, та Німеччиною 68 років тому.
"У 1955 році, на момент вступу в НАТО, Німеччина також мала територіальну проблему, вона була розділена на західні та східні землі. Але є важлива деталь: зараз Україна перебуває в гарячій стадії війни, а Німеччина - у війні тоді не перебувала. Тоді йшла "холодна війна" - без обстрілів, без бойових дій… Тобто приєднання до Альянсу нерадянської частини Німеччини - ФРН - 68 років тому загроз не несло. Радянська частина Німеччина - НДР - була загальновизнаним суб'єктом міжнародного права (у 1973 році навіть стала членом ООН, - Ред.). Тож апріорі постановка такого питання, мовляв, якщо так уже було, то можна ще раз - не вірна, маніпулятивна. Це перший момент, - каже пан Трюхан. - Другий момент - за що воює Росія? Точно не за Донбас, Запоріжжя чи Херсон. А воює за те, щоби з політичної карти світу зникла така держава як Україна. Тому що Україна — демократична, євроатлантично орієнтована — це екзистенційна загроза для нинішньої Росії, для тієї політичної еліти, яка нею керує", - наголошує дипломат.
На його думку, на Заході це не беруть до уваги, там досі живуть ілюзіями та інерцією обамо-меркелівської політики, суть якої зводилися до спроби заангажувати Росію на спільні проекти, на спільну відповідальність за майбутнє земною кулі, людства, клімату і так далі.
"Росіяни на цьому вдало грають. Коли їм треба, то вони навіть можуть видати на гора якісь конструктивні пропозиції. Але при цьому вони розглядають Україну як екзистенційну загрозу - не відмовляться від своєї мети знищити її. - каже пан Трюхан. - Відтак навіть якщо уявити, що Україна якимось фантастичним способом завтра вступить у НАТО, з повною ратифікацією всіх країн-членів Альянсу - війна автоматично не закінчиться, загроза нікуди не зникне. Нерозуміння з боку деяких політичних лідерів Заходу - щонайперше йдеться про Байдена і Шольца - воно й породжує такі-от спроби знайти якусь гібридну модель припинення війни, гібридну модель нібито інтеграції України в НАТО".
Наш співрозмовник запитує: а з чого хтось узяв, що це задовольнить Росію, що вона раптом зупиниться?
"Та не зупиниться вона! Для неї сама постановка питання про те, що навіть якась частина України остаточно вийшла з-під її впливу - це подібно смерті", - акцентує експерт.
Навіть при тій потужній пропагандистській машині, яка працює в РФ, - це не буде позитивно сприйнято зазомбованим російським плебсом.
"Російське суспільство, хто б і що про нього не говорив, але воно, на жаль, вже наскільки сконсолідувалося навколо агресивної зовнішньої політики, що вимагає крові. Вимагають крові бабусі і дідусі, які живуть десь в Сибіру. Вимагають крові депутати будь-яких рівнів. Вимагають крові бізнесмени і так далі. Тому вважаю абсолютно хибним підхід, щоб у той чи інший гібридний спосіб намагатися якось умиротворити Росію - домовитися з нею про те, що, мовляв, не вся Україна буде членом НАТО, а лише та її частина, яка підконтрольна Києву, а решту — віддаємо вам на відкуп... Це повний абсурд", - наголошує дипломат.
І останнє... Усі опитування, які проводяться в Україні протягом останніх півтора року показують, що українське суспільство до такого варіанту теж не готове.
"Думаю, що Зеленський не просто так заявив на пресконференції за підсумками саміту НАТО, що Україна не віддасть навіть невеличкого села, де живе один дідусь. Таким чином він хоче заспокоїти суспільство. Очевидно, за закритими дверима у Вільнюсі це питання підіймалося. Втім, хто б що не придумував — цей сценарій фантастичний, він нереальний. Україна або повністю, тобто в межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року, стане членом НАТО, або вона не стане членом НАТО взагалі”, - стверджує Вадим Трюхан.
І тут з ним погоджується Михайло Гончар: «Очевидно, дехто на Заході справді намагався нав'язати Україні подібну модель. Втім, це робиться точно не з праведною чи справедливою метою, а з метою підштовхнути Київ швидше сідати за стіл переговорів з агресором, підштовхнути до компромісів. Прихильники застосування цієї моделі до України свідомо чи несвідомо пропонують провести новий кордон НАТО всередині України, відокремлюючи територію, яку контролює Росія, від території, яку контролює Україна. Хорватська, південнокорейська, німецька моделі… Скільки за останні 10 років вже намагалися щось приміряти на нас? В будь-якому разі, цей підхід небезпечний. І президент, судячи з його цілком правильної реакції, це розуміє. Не потрібно нікому давати жодних підстав – ні ворогу, ні друзям – вважати, що Україна погодиться на щось подібне».
ЯКЩО ГЛЯНУТИ НА «НІМЕЦЬКУ МОДЕЛЬ» ДЛЯ УКРАЇНИ СУТО ТЕОРЕТИЧНО….
Припустимо, що частина України таки стала членом Альянсу. Що конкретно це нам дасть? Стаття 5 Вашингтонського договору працюватиме — так, ні, частково — для, наприклад, Харкова, правобережжя Херсонщини, Києва, Львова?.. Атака ракетами і дронами трактуватиметься як напад на члена НАТО? Зрештою, чи стримає це Росію? Експерти налаштовані скептично.
«Конкретної відповіді на це питання немає. Можливо, якась модифікація застосування статті 5 стосовно України й буде, але, скоріш за все, у дуже лайтовому вигляді. Як відомо, приєднання нової держави до НАТО відбувається шляхом підписання відповідного протоколу і його подальшої ратифікації в парламентах усіх країн-членів Альянсу. От на цьому етапі можуть виникнути певні застереження, які будуть сформульовані в документі», - каже Михайло Гончар.
Відтак застосування статті 5 в результаті може виявитися зовсім не таким, як нам це уявляється.
«Фактично це дасть Росії сигнал продовжувати довбати нас дронами та ракетами. А що НАТО? А НАТО й надалі уникатиме конфлікту з ядерною державою, щоб не дай Боже не спровокувати, не довести до Третьої світової й так далі. Простіше кажучи, обмежиться різними заявами, можливо, навіть запустять статтю 4 для старту офіційних консультацій країн-членів Альянсу з державою, якій загрожує небезпека. Але чи вдарить Альянс по РФ у відповідь — сподіватися, на жаль, не доводиться», - додає експерт.
Тут - зверніть увагу на поведінку наших партнерів упродовж останніх 17 місяців.
«Вони будь-що намагаються уникнути конфліктної ситуації з РФ. Інциденти з ракетою, яка впала на території Польщі, ракетами, що пролітали над територією Румунії. Або ж інцидент із знищеним без застосування засобів ураження американським безпілотником над Чорним морем. Все це доволі показово, бо жодної адекватної реакції, по суті, не було. Власне, можемо ще згадати історії зі збитим російським Су-24, який вторгся в повітряний простір Туреччини і був турками знищений. Це трапилося у вересні 2015 року. Тоді, що цікаво, Туреччині навіть не дозволили повною мірою задіяти статтю 4 для консультацій. Альянс підтвердив готовність захищати Туреччину, але закликав Анкару та Москву до деескалації. Так що не потрібно мати ілюзій», - наголошує пан Гончар.
Дипломат Вадим Трюхан каже, що якби неокупована Росією частина України стала членом НАТО, то стаття 5 мала б запрацювати. Але це б автоматично втягнуло Альянс у прямий конфлікт з РФ.
«Саме тому відповідний сценарій абсолютно нереалістичний. Бо корінний інтерес, який зараз демонструє й на чому публічно наголошує Байден, Шольц та деякі інші європейські лідери якраз у тому, щоби не спровокувати відкритий конфлікт між НАТО і РФ. Там немає готовності воювати з РФ. Вони готові допомагати Україні тушонкою, автоматами, снарядами, деякими ракетами, танками, грошима тощо. І вболівати за Україну, як вболівальники на стадіоні, але вони не готові вийти на поле бою», - вважає він.
Інше питання - чи стримала б така перспектива РФ? На думку пана Трюхана, це агресорку заохотило б ще більше.
«Це суперечить цілям, які озвучував Путін, починаючи так звану "сво". Згадаймо про його ультиматум Альянсу відійти на рубежі 1997 року. А по факту - все закінчилося тим, що не лише Фінляндія та Швеція стали членами НАТО, а й Україна, хоча й не повністю? Це б означало, що Акела промахнувся, Путін втратить владу моментально. Якщо не Пригожин, то хтось інший запросто його придушить».
Для російського суспільства не притаманно пробачати слабкість своїм лідерам.
«Історія це доводила неодноразово. Згадаймо Московське царство, Російську імперію, Радянський Союз… Тому в жодному випадку я не уявляю ситуації, за якою б ця мразота заспокоїлася. Росія все одно продовжувала б провокації, кошмарила прикордонні райони, готувалася до наступної фази Великої війни з Україною. Ще раз наголошу: завдання росіян — стерти з політичної карти світу будь-яку згадку про Україну», - акцентує Вадим Трюхан.
ЦЯ МОДЕЛЬ ОЗНАЧАТИМЕ, ЩО УКРАЇНА МАЄ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ТЕРИТОРІЙ, ЯКІ НАРАЗІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД “КИРЗАКАМИ ОКУПАНТА”?
Експерти вважають, що механізм звільнення тимчасово окупованих територій, який запропонують у НАТО, українцям точно не сподобається.
«Чому відбулося возз'єднання ФРН з НДР? Бо зберіглася одна мова, історична пам'ять, культура. І там був фактор втрати того «дамоклевого меча», який висів над ними у вигляді Радянського Союзу. В момент коли СРСР розпадався — відбулося падіння Берлінської стіни й возз'єднання Східної та Західної Німеччини. В нас же абсолютно інша ситуація. З перших же днів окупації Криму і частини Донецької та Луганської областей там почала вибудовуватися нова парадигма і культури, і ментальності. Відповідно зв'язок з материнською Україною поступово рушився. З кожним роком все менше і менше людей залишається, в яких є історична пам'ять і прив'язка до України», - каже Вадим Трюхан.
Люди на окупованих РФ територіях живуть в іншому соціумі, в іншій системі координат з точки зору ідеології та пропаганди.
«Вони говорять іншою мовою — російською, а не українською. Вони дивляться російські фільми, слухають російську музику — абсолютно абстрагуються від України. Чим далі — шанси на те, що вони захочуть повернутися будуть зменшуватися. Один з постулатів, який уміє нав'язувати Росія своєму плебсу, що людина — ніхто, а держава — це все, - зазначив дипломат. - Держава дасть вам хліб, ковбасу і горілку, а ви державі — свою аморфність, тобто не братимете участі у громадській та іншій діяльності. До чого я веду? Така "заморозка" міжнародного конфлікту небезпечна, тоді шанси на інтеграцію мирним шляхом дорівнюватимуть нулю».
Чому мирним? А тому, продовжує експерт, що якщо Україна раптом стає членом НАТО без тимчасово окупованих територій, то вона візьме на себе зобов'язання не звільняти ці території мілітарним шляхом: «НАТО не воюватиме з Росією. А чекати, як Німеччина, 40 років на мирне возз'єднання — це програшний варіант для України, не буде вже кого інтегрувати».
«Якщо частина України перебуватиме у складі Альянсу – виникнуть певні обмеження. Нам не дозволять зробити те, що ми хочемо і маємо зробити, тобто те, що робимо зараз. А візьме гору підхід не провокувати далі Росію, щоби вона не застосувала ядерну зброю. Тоді частина нашого суверенітету перебуватиме у «підвішеному стані». Я ж недаремно згадав про інциденти з Польщею, Румунією, та російськими ракетами. От яка була реакція цих країн? Та, по суті, ніякої реакції не було. Очевидно, що Варшаві та Бухаресту окреслили рамки, що вони не повинні своєю поведінкою дати якийсь привід Росії для ескалації», - каже Михайло Гончар.
Відтак, ми поставимо питання звільнення окупованих територій в залежність від наявності або відсутності політичної волі наших партнерів по НАТО: «Одна справа, коли в 50-ті роки Альянс налічував 12 країн-членів, і зовсім інша, коли зараз їх буде 32. І не забуваймо, що НАТО – це про консенсус, і що всередині НАТО спокійно «пасеться» «троянський кінь» РФ - Угорщина. Тому сподіватися, що, накопичивши сил, ми зможемо вирішити питання звільнення окупованих територій по нашому бажанню – марно, такий підхід уже не працюватиме».
Отже, питання звільнення територій віднесеться до невизначеного майбутнього і залежатиме вже не не стільки від нашої волі та можливостей, скільки від передусім США та Альянсу в цілому.
«Назріває ще одне питання: а що буде з НАТО після наступного, ювілейного саміту у Вашингтоні? В тому випадку, якщо через півроку на виборах у США раптом переможе Трамп, чи трампісти без Трампа… Ми ж добре пам'ятаємо, як пан Дональд навіть ставив питання про те, що Сполученим Штатам нема чого робити в НАТО, а також, що така організація взагалі не потрібна. Тож що буде далі з самим Альянсом — питання», - лякає Михайло Гончар.
Підсумовуючи… Як бачимо, для України «німецька модель» точно не підходить. Зрештою, як і будь-яка інша, подібна до неї. Відтак, у нас буде власна модель: перемога над Росією, вихід на міжнародно визнані кордони 1991 року, а потім - у повному складі, з усіма територіями, вступ до НАТО.
Мирослав Ліскович. Київ
