Пам’яті фехтувальника, молодшого лейтенанта Дениса Борейка
Молодший лейтенант у війську та майстер спорту міжнародного класу з фехтування, член Національної збірної команди України, чемпіон України, призер чемпіонатів світу та Європи Денис Борейко загинув на території військової частини, де проходив службу.
З перших днів повномасштабного вторгнення Денис допомагав ЗСУ та територіальній обороні Дніпра, займався волонтерством. У березні 2022 року вивіз батьків за кордон, а сам пішов добровольцем до Сил оборони країни, змінивши спортивну зброю на бойову.
"Він розумів наслідки вторгнення. Казав: "Я прийняв рішення. А що буде, якщо вони зможуть дійти до Дніпра? Ми маємо їх зупинити, маємо бути готові", - розповідає друг Дениса Ігор Семененко, з яким поспілкувалися кореспонденти Укрінформу.
Їх дружбі понад 20 років. Вони разом тренувалися, їздили на змагання, а потім так само разом вирішили відкрити перший в Україні аматорський фехтувальний клуб.
"Денис був професійним спортсменом, почав займатись спортом з 11 років. Виконав норматив майстра міжнародного класу з фехтування на шпазі. Був чемпіоном України, в складі Національної збірної команди України посідав друге місце на чемпіонаті Європи та третє місце на чемпіонаті світу серед юніорів, багаторазовий переможець та призер всеукраїнських та міжнародних змагань з фехтування на шпазі. У 2012 році ми разом вирішили заснувати перший в Україні клуб фехтування для спортсменів-аматорів Liberte. На той час Денис вже мав вищу фізкультурну освіту. Він був і засновником, і першим тренером клубу", - розповідає Ігор.
Все змінила війна, зокрема, повномасштабне вторгнення росіян в Україну. Рішення піти до війська було зваженим.
«Він хотів навчатись, хотів отримати нові навички і тому після Нового року подав заявку на співбесіду до військового інституту, щоб отримати нові знання та звання офіцера", - розповідає співрозмовник.
Денис пройшов відбір. Після закінчення навчання у військовому інституті отримав звання молодшого лейтенанта. Розподілили його до 43-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила. Він продовжив службу на посаді заступника командира батареї з морально-психологічного забезпечення.
Ігор каже, що після навчання Денис дедалі рідше виходив на зв’язок – багато часу займала паперова робота, його частина формувалась, тому дуже багато сил займала робота з особовим складом. Багато чого з оргтехніки йому доводилось докупати самостійно. Денис ніколи нічого не просив у друзів, ніколи не жалівся, хоч як важко йому було.
У квітні його серед найкращих військовослужбовців відправили на навчання до Німеччини. Повернувшись до частини, Денис намагався якнайкраще підготувати своїх підлеглих до майбутніх бойових дій, поділитись з ними знаннями, які сам отримав. Вони мали ось-ось рушати на бойові позиції.
«Він, як спортсмен, завжди прагнув бути кращим. Денис завжди бажав бути першим - ця риса в нього залишилась з професійного спорту. Це стосується всього, чим би він не займався: і в спорті, і в бізнесі, і у військовому житті", - каже Ігор.
Він по-доброму називає Дениса лідером-одинаком. Каже, що друг завжди мав свою думку, був дуже принциповою та чесною людиною.
Трагедія сталась 3 липня на території військової частини. Обставини загибелі українського спортсмена наразі з’ясовує слідство. Поховали воїна 13 липня на Краснопільському кладовищі Дніпра.
Вічна пам'ять Герою!
Фото надані Ігорем Семененком
