Пам’яті спортсмена, розвідника Олександра Фештриги (позивний «Сакура»)
Розвідник легендарної бригади «Холодний Яр», 6-разовий чемпіон України з кікбоксингу, учасник Революції Гідності, захисник Донецького аеропорту, чернівчанин із румунським корінням Олександр Фештрига народився у селі Репужинці Чернівецької області. З дитинства обожнював домашніх тварин, гори, ліс. Вступив у сільськогосподарський технікум та отримав спеціальність бухгалтера.
Батько Олександра пішов із дому, коли тому було три роки. Мама виховувала його разом із дідом, який замінив Саші тата. Характер Олександр узяв від нього, дід привив хлопчику любов до України.
«Був у дитинстві маленький розбишака. В школу не любив ходити, але фізкультура йому дуже подобалася. У 4 класі він прийшов і каже: «Мамо, я записався на бокс». Я кажу, що не дозволяю, а він: «Ти не дозволяй, але я записався». Я лише раз із ним пішла на змагання. Там йому заїхали в носа – і Сашу залило кров’ю. Я сказала, що більше не піду туди, а він і не просив», – розповіла мама Марія Фештрига.
Коли Олександр трохи подорослішав, то зайнявся кікбоксингом. Їздив на змагання за кордон та шість разів здобував звання чемпіона України. Зі спорту чоловік і отримав свій позивний – виступав за спортивний клуб під назвою «Сакура». Двічі одружувався, та зі шлюбом не склалося. Має доньку – десятирічну Кіру.
Коли почалися події на Майдані, Олександр побачив новини та поїхав – із цікавості. Був там за декілька днів до лютневих розстрілів. Майдан став для нього поштовхом – він повернувся звідти й одразу підписав контракт із ЗСУ. Хоча мати була проти такого його рішення, але він казав їй, що захист України – то сенс його життя.
"Сакура" пішов добровольцем в АТО восени 2014 року. Першу ротацію провів у боях за Донецький аеропорт. Пізніше воював у Пісках, Опитному та Водяному з добровольчим корпусом «Правого сектору». Він був головним сержантом розвідувальної роти. З початку війни Олександр дістав п’ять поранень, усі – 2015 року. Останнє – у липні – стало для нього найважчим. Тоді від вибуху загинули двоє побратимів, що були з ним.
Олександр же пролежав у комі 10 днів. Лікарі знайшли шматочок кулі в голові. Уламок снаряда влучив йому у голову – зніс частину черепа та назавжди залишив без ока. Замість нього поклали протез. Лікарі казали, що Олександр більше не зможе бігати чи боксувати, адже його «витягнули з того світу».
«Коли він приїхав у Чернівці, я зустрічав його з потяга. Це він уперше приїхав з війни. Незважаючи на важкі видимі поранення, він не переймався, ставився до того з гумором. У нього був сильний характер», – каже друг військового Максим Понич.
Попри те, що Фештригу комісували після поранення, він дуже швидко реабілітувався. Спочатку працював спортивним інструктором та тренував строковиків. Він активно просував ідею реформування фізичної підготовки армії та втілював це у своїй бригаді. Коли почалася повномасштабна війна, "Сакура" вирушив захищати Харківщину у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
«Я вмовляла його не їхати, та це нічого не дало. Він настільки себе відшліфував після поранення, що пройшов медкомісію знову, на рівні з усіма іншими. Він казав: «Я маю за кого воювати, маю кого захищати»», – каже мама Олександра.
Його друг пригадує, що коли почалася повномасштабна війна, Олександр вербував хлопців, аби пішли з ним на фронт. Він у будь-який момент через поранення міг просто сказати, що не хоче, і його не взяли б. Та він дуже хотів.
Останнім його повідомленням до мами було: «Наближаюся до моря». Після цього він лише надсилав відео. За день до смерті він також надіслав відео, а вже наступного дня – тиша.
«Їх було до 20 хлопців. Він усім сказав залишитися позаду, взяв одного напарника і пішов у розвідку. Якби всі пішли – всі б загинули. Олександр загинув від вибухової травми, як написано у свідоцтві про смерть. Що сталося з його напарником – невідомо», – розповідає мама "Сакури" зі слів його побратимів, що приїхали на похорон.
Вона каже, що за всі ці роки, що її син воював, вона не допускала думки, що він може загинути.
«Він ще навесні діду телефоном казав: «Діду, ти тримайся. Це все закінчиться – і ми з тобою вип’ємо по 50 грамів». Я не повірила в ці новини. Не вірила до останньої хвилини, навіть коли його вже привезли в труні. В це дуже важко вірити».
Фото: Інна Кубай/Меморіал
Жінка отримала Почесну відзнаку Чернівецької обласної ради «За заслуги перед Буковиною», якою Олександра нагородили посмертно.
22 травня 2022 у свої 42 роки Олександр загинув під Ізюмом на Харківщині. Поховали Героя 31 травня 2022 року у рідних Репужинцях.
Вічна шана і слава!
За матеріалами «Шпальти»
Фото: Шпальта, Новинарня
