Пам'яті спортсмена, волонтера і стрільця Романа Белінського

Роман Белінський був простим солдатом. До війни в армії не служив, але пішов захищати країну без найменших сумнівів. Його бойовий шлях тривав трохи більш як місяць. Чоловіка призвали 5 червня 2022 року, а вже 19 липня стрілець парашутно-десантної бригади загинув у бою неподалік селища Новолуганське Бахмутського району на Донеччині.

Роман народився у місті Бар на Вінниччині у простій сім'ї. Його батько все життя працював на цукровому заводі токарем, потім завідував заводським клубом. Мати деякий час також працювала на цукровому заводі, а потім - у військкоматі начальником фінансово-господарської частини.

Після школи Роман здобув аж дві робітничі професії – маляра-штукатура і водія-тракториста. Але найбільше він любив займатися тваринами.

Надія Тимофіївна, мама Романа, розповідає, що це у нього з дитинства: завжди приносив додому песиків, про яких сам і піклувався. Також вдома у хлопця постійно були акваріуми.

Ще коли Роман був маленьким, його бабуся працювала на цукровому заводі. Там був відгодівельний пункт, до якого кіньми на підводі підвозили солому, сіно та інші корми для тварин. Хлопець постійно на ній катався. Мабуть, саме тоді й захопився кіньми, вважав їх найрозумнішими і найблагороднішими тваринами. І це стало пристрастю і справою усього його життя. 

Коли подорослішав, працював у Києві, а звідти переїхав у Дніпро, де навчався у спортивній кінній школі. А потім поїхав до Великої Британії. Роман займався там кінним спортом і деякий час навіть тренував коней королеви Єлизавети II.

«Він у нас був кандидатом у майстри кінного спорту, постійно брав участь в усіляких змаганнях. Бачили б ви, скільки у нього різних кубків і медалей за призові місця!» - розповідає мама захисника.

Там, за кордоном, Роман познайомився з Тетяною, яка також займалася кінним спортом. З часом вони разом повернулися на Батьківщину, створили сім'ю та виховували дітей.

«Роман був чудовим батьком та чоловіком. Вони з дружиною жили дуже гарно. Завжди і скрізь були вдвох. Будували своє життя самостійно»,  - розповідає Надія Тимофіївна.

Удвох і спільну справу започаткували: на київському іподромі разом орендували конюшню і займались елітними кіньми.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Роман, як і тисячі українських чоловіків, узявся рятувати найдорожчих. Провів до кордону дружину і дітей, аби вони були у безпеці в іншій країні. А сам повернувся до Києва, бо треба було подбати про коней. Ворог нещадно бомбив Київ і околиці, вже й передмістя окупував. Усіх своїх улюбленців чоловік розподілив по Україні, щоб лише вони були живі. А тоді разом із друзями узявся за волонтерство: допомагали з хлопцями вивозити поранених і загиблих.

Романа мобілізували 5 червня 2022 року. Спочатку він пройшов військовий вишкіл у Житомирі, а потім його направили у Дніпро. Потрапив до окремої десантно-штурмової бригади. І одразу – на найгарячіший напрямок. Довелося повоювати у Луганській та Донецькій областях.

«Ми не знаємо, за яких обставин загинув наш син. Нам повідомили тільки одне – при виконанні бойового завдання. Ми вже скільки шукаємо хлопців, його побратимів, які тоді воювали разом із нашим Романом, але не можемо нікого знайти. Лише до одного хлопця додзвонилася, в якого брат теж тоді загинув. Але і він нічого не знає і з'ясувати немає можливості, бо й сам воює…», - розповідає Надія Тимофіївна.

Перед тим, як поїхати до Житомира, Роман привіз мамі на тимчасове утримання двох своїх собак.

«Я йому кажу: "У нас же своя є, куди мені ще дві?" А він мені: «Мамо, це ж тимчасово, ненадовго, я обов'язково повернусь і їх заберу». Але немає нашого Романа. А собак ми нікому не віддамо. Чоловік каже, що поки жити будемо – будемо їх годувати, це ж пам'ять про сина», - каже Надія Тимофіївна.

У Романа залишились дружина Тетяна і троє дітей - двоє синів і донька, яких він дуже любив.

Вічна пам'ять Герою!

Фото із сімейного архіву