Пам’яті учителя, психолога, старшого солдата Віталія Мулька
Віталій Мулько народився на Кіровоградщині. Після строкової служби закінчив Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова та Уманський державний університет ім. П. Тичини. Чоловік постійно вдосконалював свій професійний рівень і був учителем та психологом не лише за фахом, а й за покликанням.
«Ми віруючі люди і Віталій усе своє життя комусь служив. Він постійно їздив у дитячі табори з різними командами та друзями і це було абсолютно безоплатно, за внутрішнім покликом служіння Богу і дітям. Ми познайомилися через Інтернет, рідко бачилися і якось він запропонував поїхати разом служити в один із дитячих таборів.
Віталій попередив, що там буде ночівля у наметах. І от мій намет затопив дощ, надувний матрац здувся і я прокинулася на мокрій холодній землі. Він уже думав, що я втечу з того табору, а коли побачив, що я витримала таке випробування, вперше сказав, що любить мене і хоче зі мною будувати стосунки», - розповіла дружина Героя Тетяна.
Після одруження сім’я переїхала в Шепетівку на Хмельниччину. Віталій не знайшов роботи за фахом учителя, тому пішов працювати психологом у дитячий садок, а згодом у школу, що стало для нього поштовхом заглибитися у психологію. Чоловік часто проводив індивідуальні консультації для сімей та дітей, а деякі підлітки згодом розповіли його дружині, що саме Віталій Миколайович допоміг їм позбутися суїцидальних думок.
У 2021 році Віталій став директором Грицівського інклюзивно-ресурсного центру. Тут директора пам’ятають як амбітного, відповідального, чесного керівника, який умів мотивувати і став справжнім другом для колег, дітей та їхніх батьків.
«Коли розпочалася війна у 2014 році, чоловік говорив мені, що в нього є бажання поїхати захищати нашу землю, але я його дуже просила, аби він добровільно не йшов, бо у нас тільки народився старший син і ми, як сім’я, ставали на ноги. Мабуть, він і далі виношував у собі це прагнення, і коли у 2022 році почалася повномасштабна війна, Віталій навіть зі мною про це вже не говорив, а сам пішов у військкомат добровольцем. Він просто поставив мене перед фактом і сказав: «Ти мене у 2014 році не пустила, бо був маленький син, а зараз я йду», - пригадує Тетяна.
Дружина поділилася, що коли Збройні сили у 2014 році звільнили Бахмут та інші міста на сході України, Віталій разом із однодумцями поїхав туди проводити табори для дітей, а у 2022 році вже сам захищав ті землі.
На початку повномасштабної війни Віталій приєднався до лав територіальної оборони. Спочатку він патрулював вулиці та охороняв стратегічні об’єкти у своєму місті. Згодом із побратимами його відправили на четверту лінію оборони Києва. Військовослужбовець постійно заспокоював дружину й багато чого їй не розповідав, зокрема того, як перебував під обстрілами під Охтиркою. Після того він був на ротації у своїй частині, де готувався до відправлення на схід, куди зрештою поїхав у серпні минулого року.
«У нас минулого року було десятиріччя сімейного життя і я постійно повторювала чоловіку, що це найпрекрасніші мої роки і я би хотіла побачити, якими будуть наші спільні 20 років. Можливо, я відчувала, що Віталія не буде, бо часто йому дякувала, повторювала, що люблю його і в останні тижні навіть просила вибачення. Це була така моя внутрішня потреба попросити вибачення за все-все. У мене немає відчуття, що я чогось не встигла йому сказати... Мій чоловік загинув 15 листопада 2022 року в Бахмуті – місті, де раніше опікувався дітьми, і сіяв любов…», - зазначила Тетяна.
39-річного старшого солдата Віталія Мулька поховали в Шепетівці. У нього залишилися батьки, сестра, дружина та сини семи і десяти років.
Фото: shepetivka.com.ua
У пам’ять про коханого Тетяна носить гумовий браслетик із написом «У мене є майбутнє». За її словами, такі Віталій разом зі своєю командою роздавали дітям-сиротам у таборах, аби показати, що вони не покинуті й довкола них багато любові. Дружина планує продовжити справу чоловіка, який заснував благодійний фонд «Багаті милосердям» для реабілітації дітей, постраждалих від психологічного насильства.
Довічна вдячність Герою!
Фото надані Тетяною Мулько
