Пам'яті спецпризначенця Вадима Ангела

Вадим Ангел із Хмельницького - ровесник відновленої Незалежності. Щоби боронити Україну, вже 25 лютого 2022 року він був на шляху додому з Польщі, де працював разом із дружиною.

«Ми іноді обговорювали цю тему, що Україна і Вадим одного віку, однолітки, скажімо так», - ділиться з Укрінформом дружина воїна, останнє повідомлення від якого отримала 25 червня 2022 року. Чоловік заспокоював: «Вже приїхали, все норм». Надсилав солодкі «цьом». А наступного дня став Ангелом у небесному війську захисників.

Юлія уточнює, що Вадим (якщо з побратимами були не на виїзді) раз на добу, зазвичай ввечері, виходив на контакт. Розповідає: «Все залежало від ситуації, командири не дуже дозволяли розмовляти, більше переписувалися. Коли їхав на виїзд, то попереджав, що буде без звʼязку. Це були короткі переписки. Про те, що все нормально, «поїв», «все спокійно», інколи повідомляв про погоду».

У 2010-2011 роках чоловік проходив строкову службу у ЗСУ. Після початку російсько-української війни у 2014-му на рік його мобілізували, Вадим брав участь в АТО.

Далі проходив військову службу за контрактом у 8-му окремому полку Сил спеціальних операцій у 2017-2020 роках. Відрядження в зону бойових дій були частими.

«13 липня 2019-го ми з Вадимом скромно одружилися, без вінчання. Вже через рік, після закінчення контракту, поїхали на роботу у Польщу. Ми познайомилися у 2013-му, я працювала в магазині, він був експедитором. Коли привозив товар у магазин, почали спілкуватися, потім  зустрічатися…» - розповідає Юлія.

Про повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року подружжя дізналося з новин. Рідні телефонували, говорили, що відбувається. «Вадим того ж дня вирішив, що поїде додому, -  згадує жінка. – Звісно, я була проти. Навіть заховала паспорт, на що він відповів, що поїде так, а на кордоні зателефонує командиру - і його пропустять. Мати, інші рідні теж були проти, всі відмовляли, просили не їхати. Вадим був налаштований серйозно, тому іншого вибору не було. 25 лютого він вже був у дорозі в Україну…».

Чоловік знову приєднався до 8-го полку ССО. Пройшовши підготовку, одразу поїхав на передову. Загинув 26 червня 2022 року під час бойового завдання біля Сєвєродонецька Луганської області. За тиждень до того з побратимами були у Павлограді Дніпропетровської області, ще раніше - у Сумській області.

Вадим став почесним громадянином міста Хмельницького (посмертно). Згідно з указом Президента України військовослужбовця посмертно було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У художній школі, де вчився захисник, два місяці тривала виставка його робіт. Також за результатами місцевого голосування загальноосвітній заклад має отримати його ім’я.

Вадим часто малював портрети, а ще пейзажі і натюрморти. Є близько сотні його робіт. «Приходив з роботи, трішки відпочивав і сідав малювати, - розповідає Юлія. – Бувало, що друзі просили на замовлення портрети намалювати. Як ми ходили десь гуляти, Вадим завжди з собою носив маленький блокнотик і олівець. Ми могли сидіти в парку - і чоловік змальовував пейзаж. Навіть коли їздив на схід в АТО, на війну теж брав з собою блокноти, фарби і олівці. На стрільбах часто малював мішені. Міг просто змалювати картинки з інтернету. Це для нього було відпочинком. Дуже хотів стати майстром тату».

Особливо дорогі дружині намальовані чоловіком її портрети.

Вічна слава і шана Герою!

Фото надані Юлією Ангел