Пам’яті спортсмена, військового Дмитра Дутки (позивний «Лис»)

«Я хочу воювати і навчитись цій справі», – так Дмитро Дутка казав своєму молодшому брату про військову службу.

“Спочатку Дмитро не бачив себе військовим. Однак зрозумів, що війна – надовго, тож пішов зі строкової служби на контрактну. Казав: “А чому я буду сидіти? Хочу бути нарівні з професіоналами”. Він у всьому прагнув розвитку”, – розповідає тренер, наставник і вчитель хлопця, демобілізований військовий Сергій Демчук.

Дмитро народився у селі Лісна Велесниця Надвірнянського району Івано-Франківщини. З дитинства любив малювати, був допитливим хлопчиком. У 15 років почав займатися хортингом (сучасне бойове мистецтво, створене в Україні). Поєднував тренування із навчанням на різьбяра по дереву у Вищому художньому професійному училищі в Івано-Франківську.

У юні роки Дмитро пройшов військовий вишкіл у «Карпатському Легіоні». Завдяки зібраності, наполегливості та любові до спорту став кандидатом у майстри спорту України з хортингу. Згодом почав працювати інструктором.

«Він ніколи не впадав у депресію. Завжди позитивний, усміхнений. Не чекав на полегшення. Став професійним тренером для дітей, молоді. На чемпіонаті України з хортингу Дмитро зайняв друге місце у своїй ваговій категорії, готувався до захисту ступеня кандидата в майстри спорту з тактичної і спортивної стрільби. Планам завадила повномасштабна війна», – каже Сергій.

Спочатку Дмитро подався на строкову службу, а з 2020-го року перейшов у 80-ту Окрему десантно-штурмову бригаду ЗСУ.

«На строковій службі Дмитро побачив, що його не влаштовує рівень підготовки. Він отримав базові навички від інструкторів УНСО, які воювали у кращому розвідувальному батальйоні. Дмитро ще у 16 років просився в мілітарну організацію УНСО, а у 18 років став її учасником», – додає військовий.

Сергій розповідає, що на війні Дмитро мав позивний «Лис»: був спритним, тихим, непомітним і винахідливим. Його майстерність на полі бою важко було не помітити. Також мав жагу до вдосконалення у військовій справі. Так, влітку 2022-го року Дмитро навчався у Великій Британії на оператора безпілотних літальних апаратів.

«Насправді позивний «Лис» у Дмитра – ще з «Карпатського Легіону», – розповідає Олег Дутка, молодший брат Дмитра. – Ми були там разом, бо Дмитро завжди брав мене із собою. Але ми ніколи не змагались один з одним. Він світлим був, веснянки на обличчі… Постійно жартував».

Олег розповідає, що його брат завжди мав багато справ, тому вдома бував рідко.

«Чи була у Дмитра мрія? Думаю, більшість своїх мрій він здійснив. Хотів здолати вершину – йшов у гори, хотів стрибати з парашутом – стрибав. Перший такий стрибок йому подарували на День народження, потім він часто робив це з друзями», – запевняє Олег.

За його словами, Дмитро самотужки опанував гру на гітарі. Часто у колі друзів співав пісню «Мій лицарський хрест». А ще багато читав, особливо на війні. Олег передавав йому на фронт книги.

«Брат був для мене наставником. От лише просив не йти на війну. Казав мені і мамі, що там небезпечно, але він впорається і все буде добре. Наче готував нас, що з ним може щось статися. Однак він точно не планував загинути», – говорить Олег.

Дмитро розповідав своєму колишньому тренеру, що йому пропонували продовжити службу в розвідці.

"Він казав, що погодився на пропозицію. Мовляв, ось тільки виконає завдання і одразу поїде до нового підрозділу," – зазначає Сергій Демчук. 

9 січня 2023 року Дмитро Дутка дізнався, що його призначають у розвідку.

Того ж дня він загинув від ворожого снаряду поблизу села Григорівка на Донеччині.

Під час служби був відзначений медалями «За військову службу Україні», «Захиснику Вітчизни» та «За сприяння воєнній розвідці України».

У 2022 році Дмитро отримав ордени ІІІ та ІІ ступенів за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Орденом «За мужність» I ступеня хлопця нагородили посмертно. Цю нагороду нещодавно передали рідним полеглого. У Героя залишились дружина Іванка, батьки та молодший брат.

«Схиляю голову перед близькими та рідними батьками, дружиною захисника в пошані до подвигу нашого Героя, адже жодні слова не зможуть вгамувати цей біль втрати... Низький уклін Захисникові…Навіки 24 роки», - написав у день загибелі Дмитра Дутки Надвірнянський міський голова Зіновій Андрійович.

«Хто вріс корінням, той не зламається. Хто має стержень, той не зігнеться. Любов до матері – найкраща порадниця. Любов до вітчизни – ідея серця», - йдеться у пісні «Мій лицарський хрест», яку любив виконувати Дмитро Дутка. Можливо, з цими словами він до останнього тримав свій бій за Україну.

Вічна слава і шана Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Зіновій Андрійович, Фейсбук-сторінка Юрій Лозяк, Телеграм Світлана Онищук, Руслан Ганущак, Суспільне, Галичина