Під час чергового «Вечірнього стріму» в Укрінформі говорили про тактичну медицину – те, що рятує життя бійців на фронті. Ведучий Василь Самохвалов спілкувався про її проблеми та успіхи з Марією Назаровою, яка є бойовою медикинею та інструкторкою з тактичної медицини. Нижче – найважливіше про складнощі евакуації поранених, «косяки» підготовки бойових медиків, сучасні американські стандарти, склад аптечок воїнів та як наша медицина прогресує, порівняно з російською (і не тільки).

ОЗБРОЄНІ АМЕРИКАНСЬКИМ СТАНДАРТОМ І «ЛОТЕРЕЙНИМИ» АПТЕЧКАМИ

- Майже всі знають, що таке тактична медицина, принаймні, чули. Але що це таке насправді?

- Домедична допомога в умовах бойових дій.

- Чим вона відрізняється, наприклад, від швидкої допомоги, чим вона відрізняється від допомоги цивільним?

- Швидка допомога – це екстрена медична допомога, це державні служби, які професійно надають допомогу в межах невідкладних станів, це лікарі, фельдшери. Домедичну допомогу можуть надавати кожен і кожна. У нас є чудове законодавство, яке чітко окреслює, що таке домедична допомога, яку можуть надавати цивільні люди, усі повнолітні й дієздатні громадяни України. Більше того, в нас у законодавстві є така норма в Кодексі про цивільний захист, що всі громадяни зобов’язані навчатися домедичній допомозі, але така біла пляма – що таке «зобов’язані», де навчатися. І тому я досить часто чую запити або навіть бачу якісь рекламні оголошення тактичної медицини для цивільних, і це як би неправильно – саме в розумінні, що таке тактична медицина. Тактична медицина – це дії комбатантів, людей, які приймають безпосередню участь у бойових діях, тому що вона в першу чергу тактична, ми в першу чергу виконуємо бойове завдання і розглядаємо домедичну допомогу саме в цих умовах. Якщо ми говоримо про цивільних осіб, якщо на нас дивляться люди, які хочуть навчитися цьому, – це чудовий спектр дій, який у деяких моментах більш детальний, аніж тактична медицина, більше станів розглядається невідкладних, з якими може стикнутися людина вдома, на роботі, в родині, на веселій вечірці. Тому домедичній допомозі треба навчатися, але якщо ви хочете навчатися тактичній медицині, запрошуємо до нас у Збройні Сили України.

- Добре, тоді спробуємо розшифрувати: от що людина має вміти для того, щоб називатися або тактичним медиком, або людиною, яка пройшла курс тактичної медицини?

- Це означає, що людина має базову військову підготовку, у Збройних Силах це називається базова військова підготовка, вона включає дії у складі підрозділу, індивідуальну підготовку – фізичну, тактичну, вогневу. Тобто людина в першу чергу розуміє свою роль як військовослужбовця, військово-облікова спеціальність – стрілець, і потім у нас – фахова підготовка. Важливо, що тактичною медициною на базовому рівні повинні володіти всі військовослужбовці.

- А що це означає – він має бігати, вміти турнікет накласти?

- Так. Все дуже просто, у нас є наказ нашого Головнокомандувача 2022 року: всі військовослужбовці володіють тактичною медициною на рівні ТС3 (Tactical Combat Casualty Care - ред.). І цей рівень базовий, він чітко окреслений цим алгоритмом, цим стандартом надання допомоги. Важливо розуміти, що цей стандарт не є якийсь загальносвітовий (у нас люблять орієнтуватися на стандарти НАТО), це стандарт американської армії, але оскільки досвід надання допомоги найбільший саме в американській армії і він найкраще науково описаний, статистика – реальні дані про поранених – перетворені в науку, в стандарт підготовки, то ми адаптували його у себе. І це дуже круто, тому що ми часто думаємо, що за кордоном – інші армії, от у них все ідеально, а ми так повільно відходимо від радянщини. Це правда, ми досі від неї відходимо, але ми вже перегнали, наприклад, американську армію в швидкості впровадження цієї тактичної медицини, тому що в армії США це зайняло 22 роки. Оцей стандарт ТС3 (я буду часто на нього посилатися, щоб ми розуміли, що це найкращий у світі стандарт тактичної медицини базовий) з 1996 по 2018 рік вони впроваджували в усій армії США. Ми вже швидше це робимо, ніж 22 роки.

- Так що, відповідно до цього стандарту, треба вміти?

- В першу чергу, це зупинка кровотечі, у нас є кілька способів для цього. Звісно, всі чули про турнікет, але також бувають поранення, де неможливо зупинити турнікетом кровотечу – це не кінцівки. Можуть бути з’єднувальні ділянки, такі як пах, шия, тоді ми використовуємо такий засіб, як тампонування. І з 2022 року, також наголошу, що для цивільних осіб він також прописаний і в цивільній медичній допомозі. Далі після кровотеч ми розглядаємо дихальні шляхи, знову ж таки – за статистикою, друга причина смерті на полі бою, якої можна запобігти після кровотеч. Найбільше – кровотечі (більше 90%), на другому місці обструкція, тобто заблоковані дихальні шляхи. Ми вирішуємо цю проблему, потім ми працюємо з травмами грудної клітки і потім ми працюємо з менш значними, скажімо так, кровотечами. І менш дрібні травми, опіки, зігрівання постраждалих, наприклад, при травмі голови. ТС3 не є таким протоколом, який не дає ні кроку вийти за рамки, у нас є бази, яким ми всіх маємо навчити однаково, ми хочемо, щоб всі від солдата до генерала – не важливо, яка спеціальність, військовий кухар чи снайпер, розвідник-штурмовик чи тиловий штабний працівник військовослужбовець – всі мають це робити однаково, тому що ми постійно знаходимося в умовах бойової готовності. У нас завжди є можливість навчити більше, якщо людина потребує цього.

- Я хотів би про більше – от є у нас ТС3, а хто вище, хто далі у нас іде?

- В самому ТС3 є чотири рівні надання допомоги – базовий, далі у нас іде боєць-рятувальник української армії, він часто називається як стрілець-санітар. Це з розрахунку один на групу, група – це зазвичай відділення на 10 осіб, але у підрозділах спецпризначення може бути і менша група. Обов’язково має бути хтось один, хто навчений трохи більше, аніж інші, й несе додаткові засоби надання допомоги, розширену аптечку, скажімо так. Потім у нас іде бойовий медик, оце вже мої учні, мої курсанти, це наш величезний здобуток. У 2017 році у нас в армії з’явився бойовий медик взводу, це наближає допомогу до постраждалого.

Радянська армія виходила з того, що у нас є один санінструктор десь там на роту, може й більше, а потім госпіталь. Ми розуміємо, що у нас немає переваги в повітрі, у нас немає можливості аеромедичних евакуацій, зараз евакуації тривають годинами і днями, по кілька діб у нас бувають такі евакуації. Якби ми покладалися тільки на медичний персонал лікарень та госпіталів, наші поранені б просто туди не доїжджали. Тому бойовий медик один у взводі – це людина без медичної освіти, яка здобуває якісну, розширену підготовку фахову в Збройних Силах і він надає допомогу на місці пораненим, він же досить часто і навчає або довчає інших своїх побратимів і посестер додатково по тактичній медицині.

У нас є задача в кожному взводі посадити по сімейному лікарю – це ми так жартуємо, тому що всі думають, що бойовий медик – це обов’язково, вибачте на слові, кров, кишки. Більшість роботи, коли ми не говоримо безпосередньо про бойові дії – це прийом пацієнтів, головний біль, біль у спині, коліна, нежить тощо. Зараз ще почнеться сезон респіраторних і вірусних захворювань. Ми не можемо зробити з людини без медичної освіти сімейного лікаря, але ми навчаємо бойових медиків і таким речам, як прийом пацієнтів з небойовими скаргами, це суперважливо. Якщо у нас весь підрозділ з соплями або з діареєю, у нас не буде така ефективна війна, як хотілось би.

- На якому етапі виникає обов’язкова медична освіта?

- Четвертий рівень – вже медичний персонал. Американська система просто розрахована на те, що всі люди з медичною освітою на цьому рівні мають базову цивільну медичну підготовку і лише нашаровують на неї зверху певний тактичний компонент. Щоб була загальна військова підготовка, і далі ми вже додаємо більше знань по політравмі, наприклад, тобто те, з чим стикаються на війні.

Якщо людина стає лікарем медпункту батальйону, вона має стати універсальним солдатом. І це так не працює, якщо людина працювала акушером-гінекологом, дерматологом, сімейним лікарем, – їй треба знати політравму. І взагалі у нас немає опції відправити до іншого спеціаліста, записати на понеділок, перевести на реєстратуру. Універсальні солдати і фахівці з політравми – оце у нас має бути весь медичний персонал.

- А якою має бути якісна аптечка, що в ній має бути обов’язково?

- Якісна аптечка складається з турнікетів кровоспинних. Давайте одразу так визначимо – у нас немає українського стандарту. Війна дуже неоднакова. От я наведу такий приклад: ми з 2014-го року і понині воюємо зі шприц-тюбиками знеболювального. Медики, адекватні медики, категорично проти цього, хоча досі це є в деяких наказах, вони вже, до речі, змінюються, це дуже добре. Звідки це пішло – з радянської медицини, з Афгану, шприц-тюбик промедолу – єдине корисне, що було в тій оранжевій афганській аптечці. І багато людей не розуміють, що це наркотик, що він, по-перше, і не знеболює достатньо, по-друге, там у нас є купа побічних дій, які точно виникнуть, залежність… У німецької армії, Бундесверу, в якої загалом чудова медична підготовка, у них був етап такий в їхній місії в Афганістані, коли у них були ці шприц-тюбики. Чи означає це, що німці якісь совкові чи тупі? Ні, у них тоді була така розвідінформація, що терористи стріляли безпосередньо по маркованих червоним хрестом машинах, вони порахували, що медики не дістануться вчасно до постраждалих, і вони роздали бійцям оці шприц-тюбики. І треба розуміти, що це німці, і в них, напевно, дійсно так дуже чітко, під підпис отримали/здали, тобто, в жодної людини, яка служила в армії, у Німеччині безпосередньо знаходилася, у неї не було цього шприц-тюбика, тільки у визначеного маленького контингенту, який знаходився на місії. Тому чи це означає, що у нас у всіх мають бути шприц-тюбики? Ні, тому що ми в своїй армії вирішили, що у нас такий характер бойових дій і таке забезпечення медичне, що у нас буде можливість, щоб медик знеболив постраждалого, і це добре, і це правильно.

Тому кожна армія визначає свій стандарт, він може змінюватися залежно від бойових дій, він може змінюватися в межах різних родів військ. Аптечка піхотинця може відрізнятися від аптечки спецпризначенця. Станом на зараз ми собі визначили, що в українській армії є наказ Генерального штабу, який визначає мінімальний перелік для аптечки: це обов’язково кровоспинні засоби, в першу чергу турнікет. У кожного військовослужбовця має бути два турнікети, має бути бинт для зупинки кровотеч тампонуванням, назофарингеальний повітровід, трубка, яку вставляють до носа для забезпечення прохідності дихальних шляхів, оклюзійна наліпка, це засіб при проникаючих пораненнях грудної клітки, рукавички, ножиці, маркер, скотч, пластир – тобто це такі розхідні матеріали, які ми використовуємо постійно. Маркер, щоб записати час, рукавички, щоб захистити себе, термоковдра, зазвичай, вкладається, це засіб, щоб зігріти, і бинти-бандажі, які використовуються для перев’язок, це такий мінімум.

- Як ви оцінюєте нашу аптечку, порівняно з іншими арміями?

- Як оцінюю наказ чи реальні аптечки, які в людей?

Наказ у нас нормальний і я дуже часто, коли дивлюся на нього, я згадую оцю фразу, що коли погані чиновники і хороші закони, все одно нічого не вийде, а якщо навіть закони погані, але чиновники нормальні, то будуть і реформи, і рух вперед. У нас дуже хороший наказ, він дуже погано виконується.

- Чому?

- Тому що є формулювання, яке дозволяє трактувати його по-різному. Там написано «засіб кровоспинний по типу турнікет», наприклад. Я собі це трактую як хороший турнікет, а хтось це трактує як будь-який турнікет, абиякий, хоч якийсь, китайський, який не спрацює, який зламається, не сертифікований, не випробуваний. Не хочеться весь час виходити з того, виходити з гіпотези, що отам люди погані, значить вони будуть це погано трактувати, але я вважаю, що в таких справах, як-от наша тактична медицина, має бути, як в авіації – правила мають бути прописані настільки чітко, до кожної букви, щоб узагалі не було сумнівів, щоб не було можливості крок убік зробити і протрактувати по-іншому. Тому що те, що зараз є, дозволяє закуповувати або видавати неякісні засоби. Тому, якщо ви у мене спитаєте, чи подобається мені аптечка у військах, я не знаю, тому що в одного військовослужбовця це чудова, прекрасна волонтерська аптечка, а в іншого – видана дуже погано, китайська, неякісна, там, де турнікет зламається, бинт розлізеться, оклюзійка, яка не наклеїться. Комусь видали хороші, це правда, не можу сказати, що видають тільки погані, але дуже страшно, що воно взагалі непередбачуване, це лотерея.

- Щоб закінчити тему аптечок – наскільки є розповсюдженим явище, коли бійці самі собі все докуповують або покладаються на волонтерів?

- Я не маю цих відсотків, тому що у нас, в принципі, немає в армії цієї статистики. Якби ми виходили з конкретних цифр, ми би знали, що нам потрібно закупити, наприклад, 400 тисяч – і цим би ми точно покрили. А так лише один фонд «Лелека» закуповує і роздає за тиждень більше 1,5 тис. турнікетів. Порахуйте, скільки у нас людей в армії, і вони не накладають кожного дня ці турнікети, хоча звісно, що це розхідний матеріал, і їх потрібно постійно замінювати. Якщо ці цифри досі такі, на 10-й рік війни, то це означає, що у нас дуже все недобре, забезпечення.

ДЕ ВЧАТЬ ТАКТИЧНІЙ І ДОМЕДИЧНІЙ ДОПОМОЗІ

- Повернемося до навчання. Як навчаються у нас, скільки це триває?

- Буде страшно, якщо я скажу, що так само, як і з аптечками, як прийдеться. Є хороший закон, є чудовий наказ про навчання…

Це залежить, у першу чергу, від системи підготовки. Людина призивається, потрапляє через військкомат у навчальний центр. Вона ще не розподілена, навіть не знає, де вона буде служити, якщо вона хоче – вона шукає собі відношення, якщо ні, то ні. І от навчальний центр їй дає оцю базову загальновійськову підготовку – неважливо, ким ти будеш: артилеристом, танкістом, піхотинцем, у тебе має бути базова підготовка однакова. І отам у нас мали би бути оці 8 годин тактичної медицини. І постійно вступає людський фактор. Десь людям дуже повезло і у них чудовий інструктор, який вклався, часто сам купив обладнання для навчання, манекен для тампонування, якісь там додаткові засоби, і провів їм якісно ці 8 годин. А десь цей же інструктор, теж хороший, теж все класно, працюють, навчаються, а всередині заняття приходить «розпоряга» – зміна планів, на стрільби, і ти не можеш сказати «ні». А десь не повезло, і десь провели 2-годинну лекцію або включили відео, 100 людей і один інструктор. Навіть найкращий інструктор у світі, якщо його поставити перед сотнею людей, не проведе навчання з тактичної медицини.

- Як би мало бути в ідеалі?

- Чіткий розрахунок, скільки курсантів на інструктора, чітко виділені години, і всі інструктори викладають однаково.

- Скільки годин треба, щоб опанувати, якщо ми займаємося в групі до 10-ти людей?

- Зараз у нас виділено ці 8 годин, в 2017 році я була співавтором програми підготовки 3-х рівнів тактичної медицини Генштабу, і в нас базова підготовка тривала 24 години. Вона розділена на кілька днів, і це чудовий варіант. Можна відпрацювати кожну навичку окремо, потім практику, потім сценарій, об’єднати це все в сценарне навчання, от всі 100% курсантів завжди скажуть, що сценарне навчання – це найкраще, що з ними трапляється. Якщо у них на той момент уже є знання з вогневої, тактичної підготовки, вони вже вміють діяти у складі підрозділу, ти їм даєш якісь ввідні задачі та робиш «поранених», і от вони відпрацьовують вже не окремо просто в класі, в теплому, за партами, а вони відпрацьовують у полі, в межах тактичної певної ситуації. Ми не можемо зараз звинувачувати людей, нема кого звинувачувати в тому, що ми проводимо за 8 годин. Але є кого звинувачувати, якщо на це не виділяються ці 8 годин, бо якщо в когось із командирів чи з інструкторів ставлення – та, це тактична медицина, можна відео подивитися – оце абсолютно неприпустимо. Якщо не було цих 8-ми годин, ми не зробили навіть оцей базовий мінімум, ми випускаємо військовослужбовця, який не розуміє, як собі надати допомогу, він же загроза для своїх побратимів, тому що він не знає, як і їм надати допомогу.

- Цікаво. Як цивільні можуть навчитися тактичній медицині? Оголошень багато, курсів багато – як обирати правильний курс і правильного інструктора?

- Звісно, воно шикарно все звучить, ще якщо людина трошки більше заплатить, оце буде десь там, типу, як на полігоні, там можна буде повалятися.

- Шарлатани, виходить?

- Не обов’язково, просто є різниця в тому, щоби навчити стріляти в тирі й навчити вогневій підготовці піхотинця. Я радію, що в принципі, якщо є така реклама, значить є люди, які хочуть цього навчитися, це правильно, супер. Просто для нас, для інструкторів, це важлива історія в тому, що тактична медицина – для комбатантів, тому що вона передбачає дії в складі підрозділу, вона передбачає, що в тебе є ще виконання якоїсь бойової задачі.

- Так а що робити цивільним тоді?

- Навчатися домедичній допомозі. Я погоджуюся, якщо люди хочуть навчатися, хай вони це називають, як їм зручно. Якщо просто поза межами армії використовують термін «тактична медицина», я не розумію, хто ці люди.

- Маріє, а як тоді обрати інструктора, щоб навчитися?

- Є кілька таких дуже хороших маркерів: якими протоколами або настановами послуговується інструктор? Ми завжди будемо говорити про таку річ, як Basic Life Support, базова підтримка життя, BLS. От якщо ви ідете на BLS, особливо якщо це сертифікований BLS – окей, може бути, сертифікація коштує трошки дорожче. BLS теж досить такий мінімалістичний, це серцево-вогнева реанімація і кілька ще маніпуляцій. Якщо людина хоче навчитися трошки більше, й інструктор пояснює – що саме це буде, і це не увіпхнено все в 3 години, от тоді це чудово. Другий момент – чи знає інструктор, яким наказом МОЗ регулюється домедична допомога? От тут я буду стояти на цьому 100%: якщо інструктор не знає – це шарлатан. Тому що, чим хороший цей наказ – він дуже чітко прописує всі межі домедичної допомоги, щоб у нас не було людей, які навчаються за 3 години колоти адреналін у серце, як у «Кримінальному чтиві». Це головний документ у нашій царині, якщо ми говоримо про домедичну допомогу, якщо людина його не знає, то – до побачення.

- Завершуючи такий навчальний блок – от захотів, наприклад, я стати інструктором: що мені для цього треба?

- Приходьте в Збройні Сили, проходьте сержантську підготовку, сержант – це хребет армії, там є чудова інструкторська підготовка сержантів, і тоді ви будете чудовим інструктором з тактичної медицини.

- А для домедичної?

- Найбільша в Україні незалежна професійна асоціація – це Всеукраїнська рада реанімації, вони навчають інструкторів, абсолютно спокійно ви можете пройти ці навчання. І є волонтерські організації, які не прив’язані до якихось лікарських асоціацій, і це теж чудовий варіант.

- Широкими мазками – які є проблеми в українській тактичній медицині?

- Некомпетентність і толерування некомпетентності.

Якщо людина не знає, вона завжди може навчитися, якщо людина не знає і вона несе це незнання як знамено – оце дуже погано, цього дуже багато в цивільній медицині, і звісно, що цього багато також у тактичній медицині в цілому. Американці на четвертому рівні тактичної медицини для лікарів очікують, що всі медичні працівники мають хорошу базу. На жаль, в Україні я не можу цього очікувати від медичних працівників. На жаль, ми іноді починаємо не з тактичної медицини, не одразу з того, чим ми будемо власне займатися, політравми, а з фізіології.

- Тому що люди здавали по 200 доларів за залік.

- Напевно. Мені іноді здається, що це навіть не тільки корупція, а просто звички саме толерувати, нічого страшного. Тобто, відсутність дуже жорстких таких рамок, які визначають універсальну якісну медичну освіту, привела нас до того, що є лікарі, які не знають якихось базових речей. Звісно, що не всі, й звісно, що є моменти, коли людина має багато років практики в конкретній якійсь вузькій спеціальності, вона забула – медицина надзвичайно широка. Але ми все ж таки очікуємо певної базової підготовки і часто ми починаємо саме з неї. Для мене це абсолютно не проблема, єдине – ми не займаємося якимось авторськими креативними методиками, ми не використовуємо радянські, російські джерела.

- Просто мову англійську, мабуть, погано знають люди, які займаються науковою медициною.

- Це правда, але я до того, що навіть якщо людина, яка не займається наукою або написанням підручників, вона є споживачем цієї інформації, вона має її фільтрувати, і якщо вона бачить російські джерела – викинь цей підручник. Людина не шукає інших джерел, є тисячі, десятки тисяч джерел, які вже перекладені, є хороші онлайн безкоштовні перекладачі. І отут я повторюся, що некомпетентність можна виправити, бажання стояти на цій некомпетентності й казати про «лучшую советскую медицину», – не дай Бог. Ми зараз кажемо – та ми всіх навчимо. Господи, почніть записувати хоча би те, що ми робимо, у нас немає жодної притомної статистики, яку можна було би використати в науковій публікації.

- Що, у нас зараз не ведеться ні облік, ні аналіз усіх цих випадків наукових?

- Є частина обліку, яка з очевидних причин є засекреченою, але вона нас не цікавить для науки.

ПРОГРЕС, ЩО ДАЄТЬСЯ ВЕЛИКОЮ КРОВ’Ю

- Які у нас зараз найбільші травми?

- Близько 90% поранень – це мінновибуховий механізм травми, це дуже важкі травми, порівняно з будь-яким іншим механізмом поранення і порівняно з кульовими пораненнями, ДТП. І зовсім інші використовуються види озброєння, зовсім інший час, тривалість евакуації. Погодні умови – вони суперважливі, влітку і взимку ми страждаємо від різних ускладнень на шляху евакуації постраждалого. Рівень надання допомоги, рівень, який ми наближаємо до постраждалого – ми до 2022 року, наприклад, не переливали кров у догоспітальних умовах.

- От я, до речі, у вас хотів запитати, що у вересні уряд прийняв постанову, яка дозволяє військовослужбовцям після відповідного навчання переливати кров на дошпитальному етапі. Чи це працює, чи це допомагає?

- Так, це рятує життя.

- Як це працює? Ми можемо підтвердити слова, що це запрацювало?

- Звісно, можемо підтвердити: ми зробили дуже просто, ми дістали пакет із кров’ю з великого холодильника в лікарні й поклали його в маленький холодильник у машину – і тепер ті години, які людина їде в машині, вона підключена до пакета крові.

Це чудова задача, тому що ми нарешті можемо це робити, ми хотіли це робити набагато раніше, ми розуміли дуже давно, що кров – єдине, що може замінити кров, але наше законодавство, рівень освіти, рівень готовності медиків, я маю на увазі зараз людей з медичною освітою…

З липня 2022 року в нас є стандарт надання допомоги, який визначає, що ми переливаємо кров на догоспітальному етапі в тому числі при гемороїчному шоку. Нинішня постанова розширила перелік тих, хто може це робити. Ми навчаємо всіх однаково – лікарів, фельдшерів, медсестер, бойових медиків.

- Немає ніякої відповідальності, якщо людина нижче рангом бойового медика почне переливати кров?

- Військовослужбовці, які пройшли навчання, начмеди визначають, хто піде на ці навчання, і я цілком розумію начмеда, який каже – дивись, у мене багато бойових медиків нових, вони тільки прийшли з учебки, я їх сам ще трошки потреную або відправлю на підвищення кваліфікації і потім я почну замовляти на них кров і відправляти їх на навчання. Це чудово, супер. Є підрозділи, в яких уже давно ці бойові медики пройшли навчання спільно з медичним персоналом і готові це робити, і тепер вони нарешті це роблять. Є підрозділи, в яких бойові медики ніколи не будуть переливати кров, тому що вони весь час на ходу, тому що у них немає зв’язку з електрикою, немає можливості носити ці холодильники з кров’ю або немає потреби, бо дуже швидка евакуація. Або це підрозділ, який не на лінії фронту, підрозділи ППО, підрозділи розміщення в містах, де є цивільна медична інфраструктура.

- Як відбувається зараз евакуація? Що добре, чого не вистачає?

- Дуже-дуже довго і не завжди це взагалі можливо. Через бойові дії, через відсутність броньованого транспорту або через відсутність у принципі транспорту, який міг би дістатися точки призначення. У нас є ділянки на фронті, де евакуація має відбуватися кілька кілометрів пішим ходом, тому що просто неможливо під’їхати нічим через обстріли, через мінні поля, через видимість, рельєфи. І це у нас зараз ще-от починається осінь, і це ще буде важче.

Я би сказала, що багато в чому немає системи, але це і непогано, тому що багато речей робляться з нуля.

Зараз ми працюємо так, як нам це дають зробити тактичні умови, тому що вони завжди в першу чергу враховуються, і ми працюємо якнайкраще для своїх пацієнтів, в жодному підрозділі медична евакуація не є чимось другорядним.

- А наскільки вистачає еваків, броньованих?

- Не вистачає, броньованої техніки категорично не вистачає.

- Наскільки це перебуває зараз у фокусі уваги людей, які допомагають постачати, Збройних Сил України?

- У кількох містах України, наскільки знаю – в Києві й Львові, пройшли нещодавно мітинги, були такі звернення до міської влади, щоб виділяти кошти не на бруківку, а на армію, і на кожному з цих мітингів були люди, які говорили і малювали плакати про броньований медичний транспорт. Я розумію, що це ніколи не буде таким пріоритетним, як озброєння, яке нам потрібно, найкраща медицина – це артилерія, ми знаємо, а найкращий спосіб запобігти появі поранених – краще воювати, це стовідсотково. Але волонтери, благодійники, вони всі кажуть про броньовані еваки, і військовим медикам це надзвичайно відгукується, дякуємо всім, хто вимагає броньовані еваки – ми би хотіли їх бачити більше.

- Все-таки, тепер про хороше. Як у нас прогресувала українська тактична медицина з 2014 року, як ми далеко пішли, порівняно з росіянами?

- Неймовірно. Ми дуже прогресуємо. Ви можете зустріти підрозділи, причому на рівні цілих бригад, у яких медична служба налаштована так, що можна було би знімати науково-документально-практичний серіал про те, як має бути. І водночас ви можете знайти підрозділи, які створені з нуля, не розібралися ще, як їм усе організувати, якісь люди – без підготовки професійної, фахової, випадки там абсолютного нерозуміння організації задач. Вони можуть починати з того, що їм видали 10 коробок радянських перев’язувальних пакетів, а через тиждень ти бачиш, що у них уже все шикарно налаштовано і видано й волонтерським коштом, і самостійно організовані навчання в межах підрозділу.

Якщо ми будемо дивитися на якісь окремі випадки – гумові джгути радянські чи українські тюбики Есмарха, шприц-тюбики з наркотою… люди, які вірять в існування больового шоку чи ще якихось радянських міфів – вони є в Україні, вони є в росії, ми вчилися за одними підручниками, вони перебувають у полоні однакових стереотипів. В Україні люди, які змінюють, мають більшу вагу і вони можуть дійти до змін, вони стають командирами, вони стають реформаторами, вони пишуть закони. Цивільні громадяни пишуть петиції, які доходять і стають видимими та піднімають проблему, і таким чином ми змінюємо і робимо системні зміни. Тому що я дуже уважно слідкую за нашим ворогом, що стосується саме безпосередньо медицини, телеграм-канали їхніх медиків, записи.

- Вони всі нарікають на те, що українська бойова тактична медицина краща.

- Нам від цього ні холодно, ні жарко, нам це не цікаво, мені цікаві конкретні їхні кейси. Я дивлюся, як вони надають допомогу, які вони засоби використовують. Вони намагаються всіма способами скупити через якісь різні країни, обходячи санкції, блокування, скупити якісні засоби тактичної медицини. Звісно, що найбільше купують китайську – чудово, воно все неякісне, добре, що вони таке використовують. Це все одно погано, тому що вони бачать у цьому цінність, і рано чи пізно вони будуть приходити в більших оптових кількостях. Серед них є люди, які начиталися також доказової медицини, вони переклали повністю російською ТС3 той же, тобто, зробили комікси з картинками, оці інструкції. Що важливо, якщо я бачу добре екіпірованого росіянина з точки зору тактмеду або бачу, читаю якось медика російського, який пише те ж саме, що я викладаю, мені не страшно, тому що він у них біла ворона і він ніколи не переможе «главную военно-медицинскую академию им.Кирова в Санкт-Перебурге», тому що поки існує академія Кірова, доти вони вірять у Пирогова, в усіляку дичину, вибачте на слові.

В 2014 році я й багато моїх колег були білими воронами, а зараз ми люди, до яких прислуховуються. В росії, поки вони така тоталітарна країна, ці люди не будуть доходити до системних змін. І якщо я буду бачити у росіян якісь хороші турнікети, то окей, у них все одно ставляться до людей інакше, вони ставляться до медицини інакше, у них інші пріоритети, вони не зростають, вони не вчаться – і це добре. Чим гірше, тим краще.

Василь Самохвалов

Фото: Кирило Чуботін