Об’єктивно про ситуацію на фронтах: тривожно, але перспективно
Протягом трьох тижнів на фронтах Великої війни проглядаються доволі тривожні. Часто доводиться читати, що ситуація напружена й подекуди складається не на нашу користь. Наскільки це відповідає діясності?
На східному напрямку ворог цілодобово атакує позиції українських військових, застосовуючи тактику “м'ясних штурмів”. Найгарячіше зараз у районі Андріївки, Лимана, Куп’янська і Мар’їнки. Неспокійно і біля Бахмута, який ЗСУ, після звільнення в середині вересня Кліщіївки та Андріївки, прагнуть взяти в оточення.
Тим часом, на південному напрямку, де зовсім нещодавно наші війська відзначалися наступальною активністю, прорвавши першу лінію оборони противника, так звану “лінію Суровікіна”, фронт нібито не рухається. А прогнози вийти на Токмак до кінця 2023-го з кожним днем видаються менш оптимістичними. Окупанти будують там все нові і нові укріплення, зокрема бетонні. 24/7, залучені тисячі робітників, будівельників.
Чому так?
Українців усе літо переконували, що наступ іде повільно, бо ЗСУ, не маючи достатньо авіації та далекобійних ракет, глибокого прориву здійснити не можуть. А тому — перемелюють ворожу армію, щоб розпочати рух пізніше. Здавалось би, офіційні зведення Генштабу це підтверджують, окупанти справді несли/несуть серйозні втрати, але, як виявилося згодом, швидко їх відновлюють - як за рахунок переміщення додаткових сил (за даними української розвідки, РФ зосередила на території України понад 400 тисяч солдатів), так і за рахунок мобілізації нових “штиків”, яка щомісяця складає 20-25 тисяч осіб. Так, десь стільки ж окупантів гине або дістає важкі поранення на фронтах, але виходить так на так. Тож по відчуттях — ворога менше не стає, він продовжує сунути і сунути, де тільки можна.
Отже, скільки ще РФ буде здатна підтримувати таку свою активність, “м’яса” у ворога ще багато? Що відбувається на фронтах Великої війни? Спробуємо по порядку відповісти на всі ці запитання.
Як “нескінченний людський ресурс” став Ахіллесовою п'ятою армії РФ
Військовий оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко каже, що справді може скластися враження, що у РФ просто нескінченний людський ресурс, яким вона здатна парирувати будь-який наступ ЗСУ. Але чи це так насправді?
«РФ – країна з населенням 140 млн осіб – має серйозний мобілізаційний ресурс, який у протистоянні з такою країною, як Україна, повинен мати тотальну кількісну перевагу. Але у цій очевидній математиці є свій нюанс – і не один. Восени 2022-го в РФ було проведено так звану часткову мобілізацію, в межах якої були призвані трохи більше 300 тис. осіб», - нагадує оглядач.
Ця мобілізація проводилася тоді, коли, за заявами міністра оборони РФ Шойгу, втрати російської армії становили близько 6 тисяч осіб, а за версією Генштабу ЗСУ – близько 50 тис. особового складу.
“Зрозуміло, якби армія окупантів втратила лише 6 тис. осіб, то призивати 300 тисяч їм не довелося б. Але саме ця "часткова" мобілізація і показала, що казарм, в/ч, полігонів тощо, для такої кількості не вистачає, - наголошує пан Коваленко. - Приблизно з грудня 2022-го мобілізація в РФ дозволяла залучати ресурс у 20-25 тис. щомісяця. Таким чином, після "часткової" мобілізації загнали ще від 200 до 250 тис. осіб до складу армії країни-агресорки. Тобто сумарна кількість мобілізованих від вересня до вересня в Росії становила 500 – 550 тисяч осіб. Але чи достатньо цієї кількості та чи ефективно вона вирішує поставлені перед окупантами завдання?»
Здавалося б, Росія мобілізувала за минулий рік більше особового складу, ніж ЗСУ утилізували, і це повністю покриває втрати.
«На перший погляд, саме так, але чому тоді в Росії лунають заклики про заборону повернення по ротації мобілізованих, поки не закінчиться так звана "СВО"? В мережі дедалі частіше з'являються звернення російських жінок, які благають Путіна повернути їхніх чоловіків, синів, братів із "СВО", де вони вже по року без ротації. Справа в тому, що коли ми говоримо про втрати, то в першу чергу маємо на увазі "200-х" (знищених), хтось враховує "300-х" (поранених), більш прагматичні згадують і про "400-х" (полонених), а особливо педантичні ще й про "500-х" (відмовники/дезертири). Але практично ніхто не зважає на кілька існуючих потреб», - акцентує експерт.
Перша – відновлення боєздатності підрозділів. Це коли підрозділ, який зазнав втрат, непорівняних з виконанням бойових завдань, потрібно терміново відновити.
Друга потреба – створення нових підрозділів. Людей звідкись треба брати для формування нових підрозділів у тилу, і в короткостроковій перспективі вони не повинні вирушати до зони бойових дій. Тобто ці люди не підуть одразу на компенсацію втрат.
Третя потреба – ротаційна. Підрозділи потребують ротаціїрівноцінними підрозділами, яких просто немає.
«Якщо охопити всі ці потреби цілком, то місячна мобілізація в РФ повинна становити від 40 до хоча б 50 тис. чоловік. Але цього немає і навряд чи буде – як мінімум до завершення виборів 2024 року, - каже пан Коваленко. - Той ресурс, який зараз надходить у розпорядження РОВ, значно відрізняється від того, що воював на початку повномасштабного вторгнення в Україну. І ця різниця відчувається. Адже коли наступала еліта з багаторічним досвідом служби у військах, захоплювалися області, райони, а як в армії РФ став переважати мобресурс, то наступи скотилися до розмірів села чи смт, або до оборони, яку росіяни не можуть утримувати. А рівень втрат - зріс».
При цьому мобресурс залучається тоді, коли ВПК РФ не має можливості його штатно всім забезпечувати.
«Призвавши понад 500 тисяч осіб, РФ не змогла протягом цього року досягти і 10% тих цілей, яких досягло угруповання в 180 тис. у першій половині 2022 р.», - додав аналітик.
І все ж, навіть не маючи якихось масштабних досягнень у зоні БД, цей ресурс уповільнює просування Сил оборони України.
«Людський ресурс російської окупаційної армії не є вирішальним у захопленні територій, але він досить ефективний як гальмо. З іншого боку, росіяни мають межу місячної компенсації втрат. І тому саме підвищення рівня втрат особового складу РОВ є рішенням цієї проблеми», стверджує військовий експерт.
Тобто знищення понад 20 тисяч окупантів на місяць є на сьогодні найбільш ефективним для знекровлення їх оборонного потенціалу. Зрозуміло, це має здійснюватися в комплексі з іншими діями щодо нейтралізації потенціалу противника: «Наприклад, не маючи достатньої кількості бойових броньованих машин, окупанти змушені наступати або розміщуючи десант на броні танків, або застосовуючи неброньований, цивільний транспорт. Це збільшує чисельність втрат. І так по кожному пункту».
В атаці чи в обороні, головна ставка противника – на чисельність. Зменшення цих показників призведе до краху оборони. І не можна сказати, що це недосяжно. У січні, лютому та березні 2023 року цей показник якраз і перевищував 20 тисяч, результатом чого стала "м'ясорубка" у Бахмуті. І саме тоді Росія змушена була відкласти запланований на лютий наступ по Лимано-Куп'янській осі і наступ на Оріхів і Гуляйполе. У червні втрати армії РФ також перевищили 20 тисяч, і тоді російські окупаційні війська спішно стягували до Запорізької області підрозділи з інших плацдармів, оскільки резерви стали дуже швидко вичерпуватися.
«Армія РФ упирається в глухий кут, коли втрачену техніку відновити для фронту неможливо, а компенсувати її нестачу людським ресурсом вже не вийде. Чисельність російських військ та мобілізаційний потенціал завжди називалися перевагою РОВ, але це є й їхньою ахіллесовою п'ятою», - наголошує Олександр Коваленко.
Що ж, цікавий висновок. Але щоб продовжувати знекровлення ворога по 20 тис. щомісяця – нам також потрібен ресурс. І не лише в техніці, боєприпасах та спорядженні...
«Зрозуміло, що ми не зможемо збільшити своє населення у чотири рази, але нам треба все чоловіче населення взяти на облік. Жінок, пов'язаних із Силами оборони України, – теж», - наголошує в коментарі OBOZREVATEL ексзаступник начальника Генштабу ЗСУ, генерал-лейтенант Ігор Романенко.
Інакше ми не виберемося…
«Інакше хтось по коліно у воді захищатиме нашу державність, а хтось влаштовуватиме весілля на мільйони доларів, і їсти торти вартістю по сто тисяч (мається на увазі скандальне весілля колишнього прокурора Ростислава Ільницького та співробітниці ДБР Роксолани Москви, яке обурило українців своєю розкішшю. – Ред.). Я не проти весіль, я за, нам треба підвищувати народжуваність тощо. Але люди втрачають почуття міри. Щоб цього не відбувалося, абсолютно все доросле населення має бути враховано та оцифровано, щоб у будь-який момент можна було перевірити. Ви кажете про потенціал ворога, але щоб проводити наступальні дії, нам не вистачає військ уже зараз. Тому потрібно реагувати швидко», - підкреслив пан Романенко.
З цим висновком не можливо не погодитися, адже ситуація на фронті напружена.
Авдіївка, Лиман, Куп'янськ, Бахмут… Оцінка найбільш гарячих точок фронту: наскільки там усе складно, які тенденції?
Авдіївський напрямок продовжує залишатися однією з найгарячіших ділянок фронту. З півдня і з півночі окупанти намагаються оточити місто.
Найбільш складно зараз на півночі, де окупанти тиснуть з Красногорівки до Степового. Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець каже, що вони там наступають на вузькій ділянці, шириною близько 2 км: «Тут було сконцентровано значні сили, це бригади 1-го корпусу "ДНР", бригади 2-ї загальновійськової армії. Сумарні втрати у наступаючих колосальні, проте ворог продовжує наступ і на півночі підійшов до залізниці. На одній із ділянок пробує пробитись в споруди коксохімічного заводу, це важливі елементи нашої лінії оборони. Терикон, який поруч з коксохімом перебуває у сірій зоні».
Водночас колишній спікер Генштабу ЗСУ Владислав Селезньов наголошує: «Сили оборони під Авдіївкою перетворюють на попіл величезну кількість особового складу ворожої армії та бронетехніки. Цифри вражають, проте ворог, знаючи що там дуже потужна інженерна мережа фортифікаційних споруд, і далі пре у лобові, м’ясні штурми. Можливо, вони марять, що зможуть реалізувати той самий план, що у Бахмуті. Там за 10 місяців штурму вони втратили до 100 тисяч своїх вояків вбитими та пораненими. Однак в Авдіївці система оборони більш потужна, а це значить, що у ворога примарний шанс на бодай якийсь успіх».
Чим важлива це місто для ворога, які переваги від її захоплення? Пан Селезньов називає дві причини.
Перша – без Авдіївки неможливо просуватися далі на захід. А Путін мріє завоювати увесь Донбас. Якщо 95% Луганщини перебувають зараз під контролем окупантів, то з Донеччиною у ворога – кепські справи.
Друга – російські генерали дуже нервують, бо раніше українські морпіхи фактично взяли під контроль Опитне (згодом, через роботу ворожої авіації та артилерії мусили дещо відійти, - Ред.).
«А ми ж знаємо, що за Опитним починається район аеропорту – передмістя Донецька. Тож ворог докладає зусилля, щоб відтіснити Сили оборони якнайдалі», - додав військовий експерт.
Обнадійливі прогнози по Авдіївці дає полковник запасу ЗСУ Роман Світан: «Проблема Авдіївки в тому, що росіяни, намагаючись оточити її, вже просунулися на захід - і з півночі, і з півдня. У них не виходить зімкнути кільце тому, що батареї нашої дальньої артилерії, які стоять у районі Карлівського водосховища, не дають можливості росіянам зімкнути кліщі. Стіною артилерійського вогню ЗСУ їх утримують з півночі - це так званий "красногорівський язик", а також з півдня - в районі Водяного. Є ще в нас снайпери-гармаші, на дальності 25−30 км відсікають росіян, заганяючи у вогневі мішки, а іноді заганяють їх на мінні поля. 10 років там воюємо — там кожен кущ пристріляний».
Лінія оборони там правильно, грамотно вибудувана, наголошує військовий експерт. Але щоб утримувати стіну вогню, потрібна достатня кількість боєприпасів. Питання: є вона чи ні?
«Це знає тільки головком (Валерій Залужний, - Ред.) і командування Генштабу. Але є інформація і про Бредлі, і про Леопарди під Авдіївкою. Якщо це так, значить, туди підійшло підкріплення. Найімовірніше, було ухвалено (командуванням, - Ред.) рішення на посилення – зайшла техніка і зайшли боєприпаси», - вважає Роман Світан.
А ще – він пророкує найближчим часом серйозні проблеми для росіян через погодні умови на Луганському, Донецькому напрямку та частково у східній частині Запорізького фронту: «Там ґрунти жирні, до 80 сантиметрів чорнозем. Тільки-но починається вода, там рухатися практично неможливо. Вже зараз відбувається заморожування цієї частини фронту, ми це чудово бачимо. Східна частина Запорізького фронту після того, як ми його вирівняли, перейшла в режим активної оборони. Донецький та Луганський напрямки також переходитимуть у цей режим».
Що стосується Лимано-Куп’янського напрямку, то, як висловився військовий експерт Олег Жданов, саме там він очікував головного удару ворога.
«Ворог там зібрав найбільше угруповання військ - 100-110 тисяч. Але тепер можна сказати, що Авдіївка є головним напрямком, де ворог намагається здобути головний оперативний успіх. Куп'янськ же - напрямок другого удару. Вони там теж будуть безперервно тиснути з метою відтягування наших резервів, - каже він. - На цьому напрямку ворог будує підземні бункери. Це говорить, що тут ворог не збирається йти в далекий наступ».
Військовий оглядач Олександр Коваленко теж вважає, що новий наступ армії РФ на Куп’янсько-Лиманському напрямку не буде більш загрозливим: ««Ми пам’ятаємо як влітку вони вже розвертали там наступальні дії. І який результат? Фактично ніякий. Так, зараз вони дійсно розпочали спробу №2 по Лимано-Куп’янському напрямку. Але саме з Луганської області ворог тягне під Авдіївку боєздатні ресурси та підрозділи. Тож я не думаю, що на Лимано-Куп’янський напрямку їхній наступ буде потужнішим або більш загрозливим ніж те, що ми бачили влітку».
Нарешті по Бахмуту – наступальна операція ЗСУ тут продовжується.
На південному фланзі, тобто на схід від сіл Кліщіївка та Андріївка, наші повільно, але впевнено “вигризають” метр за метром.
На північному фланзі ситуація менш оптимістична. Як зазначають аналітики DeepState, росіяни там посилили свій тиск і просунулися в лісосмузі на північний схід від Хромового. А також досягли часткових успіхів у напрямку траси Т-0504, атакувавши з Бахмута у бік села Іванівське. Якщо тиск продовжиться, то це може створити проблеми для нашого ударного кулака.
Тим не менш, на думку керівника Центру військово-правових досліджень Олександра Мусієнка, казати про те, що росіяни перехопили ініціативу під Бахмутом — не варто.
"Це було помітно і раніше, ворог не залишав спроб перейти в наступ на північному фланзі під Бахмутом. Але це не означає, що ініціатива перейшла до російських військ. Зараз на сході Росія активізувалася на різних ділянках, щоб максимально відтягнути наші сили з півдня і перевести їх в оборону. І робитиме це скрізь, де має відповідні позиції та передумови", – стверджує експерт.
А Владислав Селезньов наголошує, що ситуація під Бахмутом динамічна.
"Десь ми маємо перевагу, десь ворог володіє ініціативою. Наприклад, південніше від Бахмуту наші штурмові загони фіксують позиції вздовж залізничної колії, яка з’єднує Бахмут з Горлівкою. Ворог щораз намагається контратакувати, але невдало. Залізнична колія, до речі, проходить по дуже високому насипу, який дозволяє надійно закріпитися нашим передовим загонам. Ворог змушений відступати до автомобільної дороги між Горлівкою та Бахмутом і там чинити спротив Силам оборони", – додав він.
Про зупинку фронту не говоримо: що на південному напрямку?
В експертному середовищі нині побутує думка, що, мовляв, наступальні дії ЗСУ на півдні припинені, що лінія фронту там фактично не змінюється протягом останніх тижнів, що наші сили зав’язли, наприклад, на Роботинському виступі.
Ось, що пишуть аналітики DeepState з посиланням на бійців 46-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ, яка воює на Мелітопольському напрямку: «Ні бойового, ні морального перелому тут уже не станеться, допомогти можуть лише свіжі резерви, які, втім, змушені розтягуватись через обстановку по всьому фронту. (…) На Запорізькому відрізку склалася патова ситуація».
Водночас побільшало російських контратак, знов таки, на Роботине та в районі Новопрокопівки, де ЗСУ днями відбили масштабну атаку ворога, але втратили танк «Леопард».
Тож, що об’єктивно і без «зради» можна сказати про цей напрямок?
Олександр Мусієнко вважає, що наші наступальні дії на цій ділянці фронту ще не завершені і так чи інакше змагання за ініціативу між сторонами триває.
"Росія знайшла рішення – активізувати бойові дії на сході, щоб збити наші темпи на півдні. Якщо їм вдасться змусити нас перекинути сили з Мелітопольського та інших напрямків, це стане частковим успіхом ворога. Поки цього не сталося, остаточну точку наступальної кампанії-2023 на південь ставити рано. Хоча й чекати на якісь особливі прориви теж не доводиться", – переконує він.
За словами Сергія Грабського, на окремих ділянках Мелітопольського фронту ми відійшли на 200 метрів, а на деяких — просунулися на 200 метрів: “Тривають поперемінні атаки без особливих змін на карті. Ми намагаємося прорватися до населеного пункту Копані, продовжуємо активні бойові дії в районі Новопрокопівки, намагаючись обійти супротивника і продовжити розвинути наступ на Токмак, дорогою Т 0408».
Поруч з цим уже кілька днів західні аналітики, зокрема американського Інституту вивчення війни (ISW), пишуть про чергову висадку українського десанту на лівобережжі Херсонської області та розширення плацдарму. Офіційно українська сторона це не підтверджує. За словами начальниці прес-центру Сил оборони Півдня Наталії Гуменюк, бойова робота ведеться різними способами, але про неї розкажуть лише після того, як закріплять результат. І додала, що передчасні заяви шкодять українським військовим.
Незважаючи на позицію офіційних спікерів, те, що Сили оборони реально працюють на лівобережжі Херсонської області в районі Антонівського мосту, – це «секрет Полішинеля», наголошує Владислав Селезньов. Тобто «таємниця», яка усім відома.
«Українська армія в районі залізничного мосту утримує територію аж до річки Верхня Конка. Ворог нічого не може вдіяти з цим плацдармом, який розширюється», - каже військовий експерт.
На його думку, навряд чи цей плацдарм є передумовою для наведення понтонно-мостової переправи та перекидання великої кількості особового складу, бронетехніки, артилерії та боєприпасів.
«Мабуть, зараз не варто про це говорити. Ширина Дніпра тут близько тисячі метрів, і є складнощі з наведенням переправи такого масштабу. Крім того, треба убезпечити її від ворожої артилерії та авіації. Тому я думаю, що швидше за все робота наших морських піхотинців пов'язана з тим, щоб змусити росіян відволікти сили з інших ділянок фронту», – наголосив пан Селезньов.
Олександр Коваленко: «Я не бачу чогось такого дивного в тому, що відбувається на лівому березі Херсонської області, це звичайні дії у форматі диверсійно-розвідувальної роботи. Схожі операції проводяться в Запорізькій області, в Донецькій, Луганській. На лівому березі Херсонщини такі диверсійно-розвідувальні дії почали проводитися одразу ж після того, як було звільнено правобережну частину. Так, тоді вони були не такі помітні, бо весь лівий берег був окупований росіянами. Але одна операція, друга, десята, 30-та, 40-та… А результат такий - росіяни змушені залишати позиції на лівому березі, на яких їх ніч через ніч, тиждень через тиждень, або вирізають, або нищать осколково-фугасні з артилерії з правого берега. І результат — сіра зона з’явилася на лівому березі», — розповідає оглядач.
За його інформацією, російське командування ухвалило рішення — частину тих підрозділів зі складу групи військ “Дніпро”, які перебувають у Запорізькій області, повернути на лівобережну Херсонщину: “Частина з цих підрозділів уже перебуває під Олешками. Їх повернули під Олешки і російське командування відчуває там серйозну загрозу для своєї присутності. Сіра зона в якийсь момент повинна буде змінити своє забарвлення”, - натякає Олександр Коваленко.
Те, що відбувається на лівому березі Дніпра, на думку генерала Віктора Ягуна, свідчить про те, що ворог прорахувався, подумавши, що ми кинули всі свої резерви на південь і схід, а за Дніпром у нас нічого не лишилося.
«Росіяни сподівалися, що всі свої сили ми зосередимо на півдні і сході та оголимо певні ділянки фронту вздовж Дніпра. Для противника буде вкрай неприємно, якщо ми справді зможемо просунутися на лівобережжі і захопити там значний плацдарм. Якщо так станеться, ми справді зможемо вийти на узбережжя, ще не Азовського, але Чорного моря. Тоді угруповання російських військ, яке перебуває в Запорізькій та Херсонській областях, опиниться в дивній ситуації. Тож, напевно, росіянам доведеться вкотре зробити "жест доброї волі"», - прогнозує ексзаступник голови СБУ.
Роман Світан теж ставить запитання: чи знаменує ситуація на лівобережжі Херсонщини початок чогось більш серйозного? За його словами, це залежатиме від того, як росіяни на це відреагують. Але. Ми виграємо за будь-якого розвитку ситуації. Таких розвитків може бути три, стверджує військовий експерт.
Перший – якщо росіяни зараз відреагують і почнуть перекидати, скажімо, з-під Авдіївки, Роботиного або з-під того ж Куп’янська сили і засоби на Херсонський напрямок, щоб забезпечити оборону лівого берега.
«І це вже буде виграш і реалізація планів генерала Валерія Залужного, і Генштабу України. Тобто ми розтягнемо сили росіян. Усунемо проблему з Авдіївки, Роботиного і з Куп’янська, і зв’яжемо боями росіян ще на Херсонському напрямку. Ми вже у виграші, навіть якщо нічого далі не станеться», - акцентує пан Світан.
Ще варіант, який може бути – росіяни не стануть зривати свої частини з фронту для спроби ліквідації нашого плацдарму: «Отже, плацдарм буде розширюватися, і ми лінія фронту від Херсона відсуватиметься. Це друге завдання — прибрати російську армійську артилерію від Херсона, прикрити місто від ударів».
Ну, і третій…
«Якщо і на це росіяни не відреагують — з різних причин, може просто не буде чим – тоді відкрито дорогу на Армянськ до Криму. Те, про що ми вже щонайменше пів року говоримо», - наголосив експерт.
В контексті розвитку ситуації на півдні Роман Світан знову згадав про погодні умови. Якщо на східному фронті, коли розпочнуться дощі, будуть серйозні проблеми, то, каже він, на фронті південному цього не буде.
«Західна частина Запорізького фронту і Херсонський напрямок не так схильна до поганої погоди, як східні регіони. І ми цим, певен, користуватимемося. Ніхто заморожувати просування в основному напрямку в бік Токмака не буде. Якщо вистачить сил та засобів, ми можемо форсувати Дніпро та рушити у бік Армянська. Вікно на західному фронті не закриває погода. Навпаки, за деякими позиціями там можна посилитись, оскільки у росіян, на відміну від нас, дуже велике плече доставки військової техніки. До Токмака їм потрібно їхати 500-700 кілометрів під дощем, грязюкою. А у нас плече доставки коротке – поруч Запоріжжя. Нам вигідно там наступати», – резюмував військовий експерт.
Мирослав Ліскович. Київ
