Як ворог проспав штурм панівної висоти «Ікс»
Без узяття «Іксів» подальше просування українських підрозділів на Запорізькому напрямку було б значно важчим. Ці позиції штурмували бійці різних бригад упродовж п'яти місяців. Вибити ворога вдалося 65-й окремій механізованій бригаді.
БУВ НАДВАЖКИЙ ШТУРМ, ПРОТЕ ЗАВДАННЯ ВИКОНАЛИ
- Якщо дивитись на позиції на карті, їхня форма нагадує «ікси», – розповідає офіцер 65-ї ОМБр із позивним «Полтава». – Це висота, з якої дуже добре проглядається місцевість навколо. Кілометри на три-чотири видно. Коли починався контрнаступ, треба було спочатку вибити противника з «Іксів», щоби решта підрозділів і бригад могли спокійно просуватися далі.
Військовий не лише керував спецоперацією із захоплення панівної висоти, а й сам брав у ній участь.
- Позиції «Ікси» ми взяли з п'ятої спроби. Була щільна оборона, багато протитанкових засобів. І це – не враховуючи засобів артилерії, ракетних військ, які також по нас працювали, – говорить «Полтава».
Хлопці не приховують: штурмувати «Ікси» було надзвичайно важко. Але вони виконали бойове завдання. За їхніми словами, підрозділи, які намагалися до того захопити позиції, прощупували оборону ворога.
- Ми зранку «по сірому» зайшли, відбили противника, закріпилися і тримали там оборону. Потім нам дали завдання – захопити решту позицій, – пояснює «Полтава».
На «Ікси» вони заходили пішки, бо виконати завдання на техніці було нереально, її бачить і чує ворог. Тож було вирішено заходити малими групами. «Полтава» зауважує: ті, хто штурмував позиції, мають сталеві нерви.
БІЙ НА ВІДСТАНІ П'ЯТИ-ШЕСТИ МЕТРІВ
- Ми взяли ці позиції і всі вижили. Це – головне, – розповідає військовий із позивним «Грін». – Дорога туди була дуже важкою. Думали, що не повернемося. Але у нас була така вдача, та й орки проспали. В прямому сенсі. Про-спа-ли. Вони не очікували, бо штурм був спочатку увечері. Тоді у нас не вийшло, ми вирішили, що підемо зранку. Вони не чекали. Ми швидко зайшли, не роздумували. Був ближній бій, п'ять-шість метрів до противника. Стріляли, бо вибору не мали, – розповідає військовий із позивним «Грін».
Бійцю – 36 років, він родом із Гуляйпільського району. Ще на початку війни ворог поцілив по його хаті. Після влучання «Урагану» будинок неможливо відновити. Тоді «Грін» відвіз матір і племінників у Запоріжжя, а сестру – до лікарні.
Він розповідає про штурм «Іксів» спокійно. Але не може стримати емоцій, коли говорить про тактику ворога.
- Нещодавно КАБ прилетів на наші позиції. Не знаю, як ми живі остались. Вони чи їхні командири – ідіоти якісь. Ну як по піхоті КАБами можна бити? Уявіть лише, снаряд із вагою 1500 кілограмів прилітає на позиції піхоти, – каже «Грін».
Разом із ним на «Ікси» тоді ходив 29-річний військовий із позивним «Гєра». Він також каже, що висоту було важко взяти.
- Нам дуже допомогла арта, танки, коли ми заходили. Вони добре відпрацювали, прикривали нас. Нас було десятеро. Згадується смішний момент: ми заходимо, а назустріч йдуть «кадри», штук десять. Мабуть, не знали, що позиція вже лише наполовину їхня. Вони йшли на зміну бойовим порядком, двома колонами. Ми зв'язалися з нашою аеророзвідкою, яка підтвердила, що це – не наші. Відкрили вогонь, вони почали бігти. В них є такі окопи, в яких прориті спеціальні лази, і там один з них намагався сховатись, – згадує штурм «Іксів» військовий.
- Невже вам не було страшно? – питаю.
- Було страшно. Чим більше бачиш, тим страшніше наступного разу йти. Можна було не йти, – говорить.
- Чому ви тоді пішли? – уточнюю.
- Бо треба. Чим скоріше закінчиться війна, тим скоріше повернемось додому, – каже «Гєра».
Він додає, що ворог намагається відбити позиції, «лізе» постійно. Немає такого дня, щоб не пробував заходити знов.
ПРОСУНУТИСЯ НА ДЕСЯТЬ КІЛОМЕТРІВ
На «Іксах» досі – останки російських військових. Також лежать ящики з набоями, РПГ, міни для дистанційного мінування. Але головне – там є дуже добре облаштовані та укріплені бліндажі. Захопивши панівну висоту, ворог мав час та можливість все зробити грамотно.
- Наша бригада формувалась, щоб стримувати ворога. Ми маємо трішки інше озброєння, але скоригували тактику дій.
Завдяки злагодженим діям бригад на Запорізькому напрямку є просування близько 10 кілометрів від тих позицій, на яких ми перебували на початку січня, коли наша бригада заходила на цю ділянку фронту, – пояснює «Полтава».
За його словами, Оріхівський напрямок, зокрема район Роботиного, – найскладніший.
- За півтора року повномасштабної війни ворог добряче закопався, все замінував. Якщо, наприклад, порівнювати з тим, як наші штурмували певні ділянки на Харківському і Херсонському напрямках, то тут – зовсім інша ситуація. За рік вони накопали такого, що, яка б техніка не була, неможливо зайти швидко. Вся ділянка Запорізької області дуже щільно замінована. Росіяни застосовують багато різної техніки, доходить до тактичної авіації, яка випускає КАБи. Буквально два місяці тому вони скидали по 18 (!) КАБів на день. Але хлопці тримаються. Нам треба більше зброї. Якби більше зброї давали, то контрнаступ був би успішніший, ніж тепер, – говорить «Полтава».
БІЙЦІ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ НЕБО
На позиціях неподалік Роботиного дуже гучно. Чути і стрілецькі бої, і як працює техніка.
Одну з ділянок фронту прикривають від ворожих дронів бійці зенітного підрозділу.
- На цій ділянці наше головне завдання – дивитись за небом. Безпілотників дуже багато і літають вони постійно, тож ми працюємо в режимі нон-стоп 24 на 7, – розповідає командир підрозділу зенітно-ракетних військ Олександр (позивний «Юг»).
Він родом із Миколаївської області. Упродовж чотирьох років працював у Німеччині, звідки повернувся, коли розпочалася повномасштабна війна. Каже: вивіз дітей, а сам став до лав ЗСУ. Про своє рішення жодного разу не пошкодував, навіть попри важке поранення.
- Я пів року був на лікарняному. І от знову в строю. Поранення сталося недалеко звідси, на позиції біля «Іксів». Треба було зайти і втримати. Ми з цим справились, завели і вивели людей з успіхом. Але так сталося, що коли виходили, то було дуже багато ворожих дронів, нас накривали. Я і ще кілька моїх побратимів отримали поранення. 82-мм міна прилетіла. В мене ребра перебиті, нога порвана і самих уламків дев'ять штук. Нічого не діставав, – розповідає «Юг».
Він жартує, що коли після перемоги разом із родиною летітиме на відпочинок, то в аеропорту буде сильно «дзвеніти».
- Коли повертався з Німеччини в Україну, то під час проходження контролю один німець ніяк не міг зрозуміти, чого я роздітий і пищу. А в мені вже тоді уламки були, я мав бойовий досвід. Тепер буду ще сильніше «дзвеніти», бо в нозі стоїть титан, що тримає кістку, – пояснює.
Боєць із позивним «Азіз» показує, як виглядає антидронова рушниця. Він запевняє, що ця зброя нескладна, головне – щоб ворог не викрив позицій.
- Із дроном-камікадзе вилітає «Мавік», який фіксує приліт і сканує місцевість, щоб наші позиції побачити, – каже.
«Азіз» та його побратими знищили щонайменше п'ять ворожих «пташок», які намагалися влучити по автівках і танках наших бійців. Каже, що деякі безпілотники, після невеликого ремонту, відправлять із «вибуховим подарунком» у зворотному напрямку.
Боєць зауважує: щоби почути дрон, треба добре прислухатися. Коли вітряно, його можна почути вже на малій відстані.
- Прикриваємо нашу ділянку фронту, бо дронів тепер багато. Завдяки нам захищений наш танчик. Адже в танках не чують, як у них летить «камікадзе». Знищувати дрони ворога – це наша робота, – розповідає.
До слова, до 24 лютого 2022 року в нього була зовсім інша робота. Чоловік працював у Польщі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він вирушив до України, добирався чотири доби.
ВИВЕЗТИ ПОРАНЕНИХ ІЗ «НУЛЯ»
Окрім захисту неба, ще одним завданням бійців на цих позиціях є вивезення поранених з «нуля». За це відповідає військовий із позивним «Клім». Він сам має поранення, отримав його тоді ж, коли «Юг». Були разом на завданні.
- Обороняли колишню позицію орків «Гном». Ми її зайняли, і вони нас там «утюжили». Нашпигували мене, як утку, 24 уламки. По нас працював СПГ, міномет «Васильок», міномет 120-мм. Все тіло посікло. Але болю не відчував, дуже хотілось покурити, – розповідає «Клім».
Каже, що найтяжче на війні – втрачати побратимів, а потім забирати і вивозити їхні тіла.
На питання, скількох поранених бійців вивіз із поля бою, сором'язливо говорить, що ніколи не рахував.
Запитала в нього:
- Це десятки?
Він спочатку промовчав, а потім сказав: «Десятки». Але вираз його обличчя та інтонація, з якою говорив, дали зрозуміти, що йдеться про сотні.
Військові вже давно почали готуватися до наступної «фронтової» зими: утеплили бліндажі, роблять ТО бойовим машинам.
Говорити про плани на «після перемоги» вони не хочуть. Кажуть, що не загадують наперед. Єдине, чого вони бажають, – щоб настав кінець війні.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка
