З такими друзями, як Нік, перемога України неминуча

Кілька днів тому ми з дружиною ходили в німецький ресторан у Києві. Чому? Можливо, як подяку за танки «Леопард». Відверто кажучи, братвурст був поганий, а квашена капуста – ще гіршою. Але пиво було відмінне. Споживачів – небагато, а настрій – не особливо піднесений. Так було, поки Нік не зайшов.

Ми помітили його лише тому, що він був сам і говорив англійською з офіціантом. Він «ей»-нув кілька разів, тож ми вирішили, що він має бути канадцем, мабуть, українцем з Канади. Я хотів накинутися на нього за нехтування українською мовою (це моя рутина в Україні, коли зустрічаюся з людьми). Він спокійно відповів, що він зовсім не українець, а з провінції Британська Колумбія в Канаді.

Я ставив йому питання про хокей у формі допиту. Просячи вибачення, він визнав, що не тільки не грав у хокей, але й дуже мало цікавився ним. Він був більше футбольним фанатом. Я погано пожартував, щось на кшталт чи знають про це його батьки, і ми всі засміялися.

Виявляється, він є канадцем з німецьким корінням. Проходив військову підготовку в Канаді, але нудьгував. Коли він дізнався про війну в Україні, а то і запізнав, у чому агресія, він захвилювався. Приїхав, полюбив людей і зголосився приєднатися до війни. Я запитав, чи це одна з українських дівчат зробила той досвід ще особливішим. Виявляється, одну людину він любить навіть більше, ніж інших.

Виявилося при дальшій розмові, що це був 21-й день народження Ніка. Ми купили йому німецьке пиво, заспівали «Многа літа» і почали називати його «Миколою». Ми залишилися тільки трохи довше. Він сказав нам, що має повернутися о 22:00 на базу і що дуже скоро поїде на фронт. Нарешті ми сказали: «До побачення, Ніку, і бажаємо удачі». Він нас виправив. «Я – Микола», – сказав він.

Для нас з дружиною це була особлива зустріч. Ми знаємо, що в Збройних силах України служать такі, як Нік. Але зустріч з одним із них, знайомство, нехай і коротке, було дуже особистим і емоційним. Дружина плакала. За час цього майже дворічного жорстокого випробування Україна знайшла багато друзів.

Насправді: в перші кілька днів вторгнення Росії, наскільки я пам’ятаю, багато людей у всьому світі зібралося, щоб продемонструвати підтримку Україні. Оскільки я живу в Нью-Йорку, я був вражений ще тоді кількістю українських прапорів, які вивішували з вікон і пожежних сходів. Зокрема, мене надихнула культурна еліта Нью-Йорка, знаменитості Бродвею та Лінкольн-центру, але навіть пересічний житель Нью-Йорка.

Та протягом майже двох років з’явився елемент втоми, який частково підживлювався визнанням Президента України та військових того, що спроба врятувати цивілізований світ від російського варварства справді буде марафоном, а не спринтом. Частково причина цього – надто повільне постачання зброї, а до того, і потреба зброї вищої техніки. Ціна для України у вигляді крові та інфраструктури була величезною. І все ж Україна, її народ і Нік вирішили йти далі.

Хоча втома на Заході зрозуміла, вона має бути врівноважена визнанням того, що дійсно треба не зволікати з доставлянням та підвищенням рівня техніки. Війна часто відкриває можливість для кращого. 24 лютого 2022 року Росія була найбільшою загрозою безпеці не лише для України, а й усього цивілізованого та демократичного світу. Сьогодні світ набагато кращий, тому що Росію викрили. Росія вчинила акти агресії, воєнні злочини, злочини проти людяності та спроби геноциду, як перераховано Міжнародним кримінальним судом, але вона нічого не досягла стосовно своєї мети, втративши понад триста тисяч своїх солдатів під час цих зусиль.

Америка та Захід витратили гроші, але не життя своїх військових, щоб забезпечити своє власне майбутнє, та відновили власну оборонну промисловість у цьому процесі. Українці ведуть світову боротьбу за недопущення Третьої світової війни. Моя зустріч з Ніком стала приводом для радості, оскільки я побачив у ньому підкріплення наших сил.

Правда, Нік – лише одна людина, але символізує той факт, що Україна не одна. З такими друзями, як Нік, перемога України неминуча. Дорогі друзі та союзники, залишайтеся з Україною не тільки заради України, але й заради всіх нас – людей, які люблять і цінують свободу. Це повідомлення Ніка.

Аскольд Лозинський, експрезидент Світового конгресу українців

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства