Зима не поставить війну на паузу: що відбуватиметься на фронтах у найближчі місяці?
Другу зиму з часу повномасштабного вторгнення Росії (п'ять лютневих днів 2022-го навряд чи можуть розглядатися як повноцінна зима) українці зустрічають не з якимись завищеними сподіваннями на подальший швидкий і красивий наступ ЗСУ, а з розумінням усієї складності ситуації: що ця війна — надовго, і що вона може не закінчитися і 2024-го.
Українська нація дорослішає й починає спокійно, тверезо дивитися на варіант позиційної війни, про що нещодавно писав у своїй статті Головком Валерій Залужний, налаштуватися на тривалу виснажливу боротьбу.
З іншого боку, українцям, щонайперше тим, які мало що розуміють у військовій справі, але душею та думками бажають якнайшвидшого звільнення всіх окупованих територій, попри усвідомлення неспішності цього процесу, необхідна віра, бачення перспектив і варіантів.
Тож які очікування, з чим входимо у зимовий період, які прогнози та сценарії щодо розвитку ситуації на фронтах у найближчі чотири місяці? На який мінімум та максимум, виходячи з ситуації, що склалася, може розраховувати Україна?
На херсонському, запорізькому та донецькому фронтах створено стратегічні напрями, аби в осінньо-зимовий період наш рух не заморожувати
Полковник запасу Роман Світан у коментарі “Укрінформу” спрогнозував, що дощі припинять потуги росіян щодо наступу на східному фронті. А це Авдіївка, Вугледар, Бахмут, Куп'янськ — найгарячіші точки на карті. Рухатися там широкомасштабно росіяни не зможуть. А відтак є шанс, що у ЗСУ звільняться додаткові ресурси для виконання завдань в якихось інших місцях, наприклад, у тому ж Токмаку або на лівому березі Дніпра.
“Зараз лівобережжя Херсонщини, яке поки що тільки розгойдується, виглядає навіть перспективніше за Токмак, - стверджує військовий експерт. - Форсувати Дніпро і працювати на лівому березі в осінньо-зимовий період – ймовірність досить-таки висока. Оскільки там у нас найкоротше плече постачання. І якщо будуть надійні понтони, то перекидати техніку на лівий берег теж, у принципі, цілком можливо”.
На лівому березі піщаний ґрунт добре тримає гусеничну техніку навіть під час дощу, каже пан Світан. Там вже є кілька плацдармів, на глибину 3-4 км вздовж Дніпра. Від Чорного моря в районі Скадовська це 70-80 км. Навіть просто розширення санітарної зони, яку створили наші розвідники, полегшить життя херсонців, які дуже страждають від обстрілів ворожої артилерії.
“Відкрити нове дихання для наших наступальних дій саме на лівому березі Дніпра - це, так би мовити, програма максимум”, - стверджуй експерт.
Але водночас, полковник Світан, звертає увагу на те, що розвиток ситуації на лівому березі багато в чому залежатиме від спроможностей ворога. Якщо росіяни знайдуть додаткові сили та засоби, щоби посилитися, то, скоріш за все, нам цього року там нічого особливого не світитиме. І навпаки - якщо у них сил і засобів не вистачить, і вони ще й добряче обпечуться об Авдіївку, Бахмут, Вугледар, Куп'янськ, то...
Щодо програми мінімум — це Бахмут. За словами Романа Світана, на цьому напрямку спостерігається позитивна для нас динаміка.
“ЗСУ перебувають у дуже непоганій позиції — на панівних висотах. У районі Кліщіївки на східній стороні залізниці, що йде з Горлівки до Бахмуту, є кілька плацдармів, які наші війська розширюють. Основне завдання – перетнути шосейну дорогу – ми її вже тримаємо під вогневим контролем – і далі вже вийти на річку Бахмутку. Там три дороги (залізна, шосейна та вздовж річки Бахмутка) йдуть паралельно з півдня на північ у бік Бахмуту з-під Горлівки. Коли буде серйозний плацдарм на лівому березі Бахмутки, можна буде рухатися у бік Бахмуту, заходячи з півдня до центру міста та відтинаючи росіян. Це стратегічне завдання, яке ми виконуватимемо в осінньо-зимовий період”, - розповідає експерт.
Далі — Токмак. У вересні ЗСУ відзначалися наступальною активністю на запорізькому напрямку, зумівши прорвати першу лінію оборони противника, так звану “лінію Суровікіна”. Через це звучали прогнози: Україна деокупує Токмак до кінця 2023 року. Що там зараз, які перспективи?
“На Запоріжчині ми залишили один стратегічний напрямок. У районі Роботине ведеться розширення плацдарму та зміцнення флангів, щоб рухатися на південь. Нам потрібно розширити плацдарм на 15-20 км, щоб зняти проблему флангових ударів росіян. Є позитивна динаміка і на захід від Роботиного, і в районі Вербового, - запевняє пан Світан. - Але... Наші перспективи на цьому напрямку безпосередньо залежатимуть від поставок озброєння, зокрема, нових видів. Якщо нам передадуть кілька тисяч снарядів М-26 з касетною головною частиною до HIMARS — то можна буде рухатися в сторону Токмака, перетнути залізницю... Якщо ж снаряди не дадуть (або дадуть у недостатній кількості), то наш рух там буде повільний, на рівні 100-200 метрів на добу”.
Отже, розвиток ситуації в Токмаку прямо залежить від поставок озброєння, а також від номенклатури боєприпасів, що поставляються.
Щодо Луганського напрямку, то, на думку військового експерта, нічого стратегічного в осінньо-зимовий період там не відбуватиметься: “На Луганщині у нас немає можливості рухатися масштабно і глибоко, для цього нам потрібна велика кількість сил і засобів, а також - 100% - потрібна авіація. Тому наразі працюватимемо на цьому напрямку тільки в режимі активної оборони. Наше завдання — знищення і зв'язування ворога ”.
Нарешті, про авіацію: “Після застосування ATACMS росіяни перегнали свої гелікоптери в район Таганрога під Ростов та в район Джанкоя під Веселе. І це ускладнює їм життя – більше треба заправлятися, менше озброєння на борту. На нашу користь і нельотна погода в осінньо-зимовий період. З ворожих літаків-штурмовиків через хмарність ніхто працювати не буде”.
Втім, погода ніяк не впливає на скидання коригованих авіабомб (КАБів). Вони йдуть за ГЛОНАСС, тобто за координатами супутниковими.
“Тому в наступні пару місяців зменшиться одна "тема", а друга — може збільшитися. Останнім часом росіяни, мало не до сотні авіабомб за добу використовують. На жаль, це залишиться”, - прогнозує полковник Світан.
Однак ЗСУ готові входити в осінньо-зимовий період, пройти його і вже потім розпочати весняну кампанію.
“Для нас це вже буде 10-та воєнна зима. І ми її зустрічаємо з баченням процесів і грамотно згорнутими напрямками, які виявилися другорядними. Є також напрямки, які навпаки — розгортаються. У нас виконання головного завдання — знищення противника — йде добре. Щодня мінімум по батальйону росіян відмінусовується, по знищеній техніці маємо дуже хороші цифри. А після третьої хвилі наступу ворога в Авдіївці буде ще більше. Тобто, як такий, наш наступ триває. Так, в дещо усіченому вигляді, але тим не менш”, - наголосив військовий експерт.
На Запоріжчині та Херсонщині — перспективи успішного просування ЗСУ, на Луганщині — оборона з цікавими можливостями
Військовий оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко каже, що ЗСУ протягом осінньо-зимової кампанії зможуть або вести наступальні дії, або зосередитися виключно на обороні. Або те й інше одночасно, як от, наприклад, на Донеччині.
“На Донецькому фронті ситуація для нас складається 50 на 50. Наприклад, у районі Бахмуту триватимуть локальні наступальні дії ЗСУ. В південному секторі, у напрямку траси Бахмут-Горлівка, узимку нас можуть очікувати успіхи. Передумови для цього є”, - прогнозує Олександр Коваленко.
Інша справа — Авдіївка.
“Найбільш небезпечне місце – це, звісно, Авдіївка. Якщо 10 жовтня противник розпочав наступальні дії, задіявши 1-й армійський корпус, плюс 20-та, 150-та мотострілецькі дивізії зі складу 8-ї загальновійськової армії РФ, то через майже півтора-два тижні вже йшлося про те, що фактично уся 2-га загальновійськова армія РФ воює під Авдіївкою. А зараз там є 15-та, 21-ша та 30-та окремі стрілецькі бригади (ОБСр), тобто доволі серйозний потенціал", – зазначив експерт.
Також, за його словами, під Авдіївку Росія перекинула 55-ту окрему стрілецьку бригаду, що входить до 41-ї загальновійськової армії РФ. Вона діє у районі Опитного. Також фіксується перекидання на цей напрямок підрозділів 90-ї танкової дивізії ЗС РФ.
“І, судячи з усього, зупинятися ніхто не збирається. Такі ось вони маніакальні фетишисти щодо Авдіївки. Біля Авдіївки ворогом зараз накопичено ресурсу удвічі більше, ніж було на початку року біля Бахмуту”, - додав пан Коваленко. Довжина лінії фронту при наступі ворога на Бахмут була в межах 50 км, тоді як біля Авдіївки – це трохи більше 20 км. При цьому чисельність ворога у Бахмуті у різні періоди наступу становила від 20 до 50 тисяч особового складу. А концентрація сил біля Авдіївки на сьогодні – понад 40 тисяч. Тобто, десь 2 тисячі на кілометр фронту.
Ще один момент: в українських підрозділів в Авдіївці не надто гарна ситуація з логістикою – ділянка, якою йдуть постачання, поступово зменшується, а маршрути в будь-який момент можуть опинитися під вогневим контролем противника. У період осінньо-зимового бездоріжжя цей фактор може ще більше ускладнити становище.
На Луганському напрямку ЗСУ наразі знаходяться в обороні. Втім, усе може змінитися.
“Претензії на Авдіївку, куди ворог стягує величезний ресурс, значно послаблюють його на інших ділянках фронту, - каже аналітик. - Наприклад, окупанти перетягують під Авдіївку підрозділи зі складу 2 загальновійськової армії, зона відповідальності якої – це Луганська область. На сьогодні для нас Луганщина не розглядається як плацдарм для наступу, а як плацдарм саме для оборони. Але я не виключаю, що подальше послаблення Луганського плацдарму може призвести до того, що у ЗСУ можуть з'явитися там цікаві можливості”.
Щодо південного напрямку — там узимку відбуватиметься саме те, про що й говорив Валерій Залужний, тобто позиційна війна.
“Масштабного просування, якогось прориву на Запоріжчині не очікується. Скоріш за все, протягом зими наші війська утримуватимуть ті позиції, на яких встигли закріпитися протягом весняно-літньої кампанії. Втім, я б не виключав несподіванок на лівобережжі Херсонщини. Цілком можливо, що росіяни будуть змушені перетягнути туди значний ресурс саме із Запорізької області. Тим самим відкривши для нас перспективи просування в напрямку Токмака”, - прогнозує Олександр Коваленко.
Маємо всі шанси остаточно закріпитися на лівому березі Дніпра, плануючи майбутні операції у напрямку Скадовська та Армянська
Найбільш скептичний прогноз дає полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський: “За умов, які склалися, не слід говорити про здійснення якихось широкомасштабних наступальних операцій з нашого боку. Головна задача українських військ в осінньо-зимовий період — стримувати лінію фронту, не даючи ворогу можливості покращити власні позиції. Зокрема, не допустити прориву росіян у район Куп'янська, їхнього виходу до річки Оскіл, адже, при негативному розвитку подій, це дуже серйозно ускладнить нашу ситуацію”.
Втім, якщо говорити про Соледарський виступ, частиною якого є місто Бахмут, то там наші активні дії продовжаться.
“Наша мета — прорив й відсікання Соледарського виступу, шляхом перерізання комунікацій, зокрема траси Т0513 і траси М03. Звісно, якщо ми матимемо достатньо ресурсів. Якщо ж ні, то мусимо максимально закріпитися на тих позиціях, які займаємо зараз”, - наголосив пан Грабський.
Також критично важливим для нас є утримання Авдіївки. З втратою цього містечка, як висловився експерт, ворог отримає можливість дуже серйозно удосконалитись для ведення операцій у майбутньому.
“З вирівнюванням лінії в районі Авдіївки противник отримає можливість більш широко використовувати можливості Донецького транспортного вузла, проводити маневри силами та засобами уздовж усієї лінії фронту. Донецьк є важливим вузлом, через який ми поки що серйозно впливаємо на ворога, не даючи йому змоги проводити масштабні передислокації. Цьому слугує наш Авдіївський виступ, - акцентує наш спікер. - Противник це усвідомлює, а тому робить відчайдушні спроби витіснити й вибити, а в ідеалі розгромити нас там. Ми маємо не допустити цього”.
Аналогічна ситуація на Мар'їнській ділянці фронту, де противник намагається просунутися далі в район Курахове: “Курахове — це важливий енергетичний об'єкт і ми не повинні там допустити прориву ворога”.
Потім — Вугледар. Вугледар теж є критично важливим і для нас, і для противника.
“Вугледар, з точки зору України, означає Волноваха. Прорив в район Волновахи - це дуже серйозне обмеження для противника з огляду подальших операцій на південному напрямку. Волноваха - це залізничний вузол і де ми можемо вплинути на ситуацію. Саме тому росіяни намагаються нас відтіснити з позицій в районі Вугледара, на яких ми обороняємося”, - розповідає Сергій Грабський.
На південному напрямку ми утримуватимемо ті здобутки, які отримали протягом весняно-літньої кампанії.
“На Бердянському напрямку я не очікую чогось серйозного з нашого боку в найближчій перспективі. А от в районі Токмака, ми маємо так звану "роботинську кишеню" - виступ, який ми маємо утримувати як плацдарм для розвитку подальшого наступу на цій ділянці фронту. Нам ця ділянка далася великими зусиллями та втратами. Якщо ми звідти відійдемо, то згодом нам все одно доведеться знову цю ж саму дорогу проходити. Самі розумієте, що той, хто проходить дорогу двічі - втрачає більше”, - наголошує військовий експерт.
Щодо наших підрозділів на лівому березі Дніпра.
“Ті позиції, які ми там зараз утримуємо — недостатні для того, аби говорити про оперативне розгортання серйозного угрупування сил та засобів. Тільки в разі розширення плацдарму маємо усі шанси остаточно закріпитися на лівому березі Дніпра і планувати наші операції в напрямку на Скадовськ та Армянськ”, - попереджає пан Грабський.
Загалом війна переходить у ту стадію, про яку говорив у своїй статті Валерій Залужний — позиційну. І це слабо пов'язано з природнім фактором, тобто з погодою.
“Погода найменше впливає на нас. Більше — оснащення, рівень забезпечення підрозділів. І тут є деякі проблеми. Поки немає надійного прикриття наших військ з повітря, поки війська не забезпечені достатньою кількістю систем РЕБ, зокрема — ми не зможемо, щобільше, не маємо права вести серйозні наступальні дії. Відтак узимку, скоріш за все, лінія фронту істотно не зміниться. Наше завдання — вести нині здебільшого активну оборону. А паралельно — нарощувати кількісний і якісний показники по техніці та озброєні, по системах ППО і РЕБ, по боєприпасах, по особовому складі, формуючи нові підрозділи. Ну і, чекати обіцяних винищувачів”, - резюмував Сергій Грабський.
Мирослав Ліскович. Київ
