НАТО в обмін на території: Україні це не підходить, але не все так просто

Колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен, екскомандувач сил НАТО в Європі Джеймс Ставрідіс та інші відставні важковаговики їхнього рівня пропонують уже на найближчому саміті Північноатлантичного альянсу, який має відбутись у Вашингтоні, прийняти воюючу Україну в Альянс. Однак з певними умовами. Якими?

Пан Расмуссен пропонує Україні піти за прикладом Західної Німеччини: «Україна могла б вступити до НАТО без окупованих РФ територій. Вилучення з НАТО територій, захоплених Росією, зменшить загрозу конфлікту між РФ та Альянсом. Прецедент існує з того часу, як Західна Німеччина приєдналася до Альянсу в 1955 році, і Стаття 5 поширювалася на її територію, але не на територію Східної Німеччини. Ми повинні усвідомити, що сірі зони є небезпечними зонами. Нейтралітету в старому розумінні більше не існує. Сірі зони стають для Путіна спокусою атакувати».

А пан Ставрідіс – «приміряє» на нашу державу «корейський варіант». Йдеться про корейську війну, яка тривала з 1950 по 1953 рік між Північною і Південною Кореєю (а насправді між Росією та Китаєм, з одного боку, та США й низки західних країн під прапором ООН з іншого. – Ред.) і яка «закінчилася» перемир'ям та створенням демілітаризованої зони. Чому взято в лапки слово «закінчилася»? Бо країни не підписували офіційних мирних документів, а тому формально КНДР і Північна Корея досі перебувають у стані війни.

Тепер щодо пропозиції Ставрідіса у трьох пунктах:

1. Україна має змиритися «на деякий час» з російською окупацією південного сходу. Такий підхід, припускає він, не сподобається жодній із сторін: Україна не захоче йти на територіальні поступки, а Кремль отримає «ділянки південного сходу», сильно заміновані і з великими руйнуваннями, що навряд чи може вважатися «гідним призом» порівняно з усією територією України.

2. Україна має тиснути на Захід, щоб отримати серйозну допомогу у відбудові. Додатковим позитивом для відновлення України, каже він, є потенційна наявність сотень мільярдів доларів російських фондів, які перебувають під санкціями Заходу. В цьому контексті він також нагадав, як Південна Корея перетворилася зі спустошеної війною землі на 10-у за величиною економіку світу. Але почалося це не одразу. Перше післявоєнне десятиліття було для Кореї часом стагнації, і лише допомога Заходу та реформи змогли запустити економіку.

3. Україна має отримати залізні гарантії безпеки. В даному випадку – це членство в НАТО. «Це схоже на те, як Південна Корея отримала статус повноправного партнера США за договором у 1953 році», – підкреслив пан Ставрідіс.

Як на ці пропозиції зреагували в Києві?

В Офісі президента згадані ідеї назвали такими, що «лише заохочують агресію Росії».

«Хто сказав, що РФ захоче погодитися на «Україна в НАТО»? Хто гарантує, що РФ не продовжить експансію після паузи. Хто саме виступить гарантом недоторканності умовної лінії розмежування?» – запитує радник керівника ОПУ Михайло Подоляк.

Тим часом голова комітету ВРУ з питань зовнішньої політики Олександр Мережко каже: «Для нас жодний варіант умиротворення агресора за рахунок нашої територіальної цілісності і нашого суверенітету є абсолютно неприйнятним як з політичного, так і з юридичного погляду».

Дозволимо й собі «вставити 5 копійок». Чому нам не підходить «корейський сценарій»? А тому, що, по-перше, обидві ці війни мають зовсім інші передумови, по-друге, у 1958 році США розмістили у Південній Кореї ядерну зброю, яку повністю вивезли звідти лише у 1991 році, нам же ядерну зброю давати ніхто не збирається. Нарешті, по-третє, дуже наївно думати, що Росія раптом зупиниться й виконуватиме якісь угоди.

Тож наскільки реалістичними є пропозиції Расмуссена/Ставрідіса та якою прогнозується реакція з боку РФ?

Варіант вступу країни до НАТО в момент, коли частина її територій окупована, має право на життя, але не в нашому випадку

Дипломат Вадим Трюхан, коментуючи пропозицію Расмуссена, погоджується, що у 1955 році, на момент вступу в НАТО, Німеччина також мала територіальну проблему, вона була розділена на західні та східні землі: «ФРН бурхливими темпами розвивалася, досягла рівня життя в рази вищого, ніж у НДР, й стала мрією для східних німців. Тож варіант вступу держави до НАТО в момент, коли частина її територій окупована, має право на життя, на мою думку».

Але тут є кілька важливих деталей.

По-перше, зараз Україна перебуває в гарячій стадії війни, а Німеччина у війні тоді не перебувала.

Тобто приєднання до Альянсу нерадянської частини Німеччини 68 років тому загроз не несло. До того ж радянська частина Німеччини була загальновизнаним суб'єктом міжнародного права (у 1973 році навіть стала членом ООН, – Ред.). Відтак постановка питання таким чином, що, мовляв, якщо так уже було, то можна ще раз – дещо маніпулятивна.

«По-друге, деякі відставні високопосадовці, зокрема той же Ставрідіс, у контексті ймовірного вступу частини України до НАТО розвивають цю тему далі, починаючи говорити взагалі про варіант певного «компромісу» щодо завершення війни Росії з Україною за рахунок територіальних поступок з боку останньої. Тобто про такий собі «корейський сценарій». Вважаю, що такі пропозиції не мають взагалі обговорюватися. Адже Росія ніякі домовленості не виконуватиме», – додає пан Трюхан.

Без кардинальних змін у політичному устрої нинішньої Росії, а в ідеалі без її роздроблення на декілька держав – вона не зупиниться. Незалежно від того, хто буде в РФ при владі – Путін, умовний Кадиров чи хтось інший – вона й надалі реалізовуватиме експансіоністську політику, вона відчула запах крові і зупинятися не збирається.

Нарешті, якщо під час війни на корейському півострові був певний баланс сил між США, з одного боку, та СРСР та Китаєм, з іншого, то зараз про ніякий баланс не йдеться.

«На нашій стороні не воюють американські солдати, як це було в Кореї. У нас немає союзників як таких, а є партнери. Тому, вважаю, що ні про які корейські, німецькі тощо сценарії говорити зараз не доводиться, – наголошує Вадим Трюхан. – Завдання одне – має бути завдано максимальної поразки російській армії. А для цього США та інші держави-партнери України мають нарешті усвідомити, що немає жодних табу в поставках зброї, немає жодних табу використання цієї зброї. РФ має бути покарана за агресію. Тобто вступ до НАТО вже зараз під час війни – це о’кей, це позитив, але без здачі територій, без жодних замирень з агресором, без будь-яких компромісів з власною совістю».

Якою буде реакція РФ? Той же Медвєдєв заявив таке: «Деякі чинні та колишні чиновники НАТО закидають нові ідейки по Україні. Мовляв, треба її прийняти до Альянсу, але без Криму та Донбасу. Отже, ці території вже точно не Україна в їхньому розумінні».

«Ці пропозиції зараз коментують повним ходом всі російські пропагандисти. З одного боку, для них це, як масло в кашу, а з іншого... Ключове – які конкретно висновки з них зроблять для себе росіяни», – розмірковує експерт.

«Надзвичайно важливо вистояти в цей непростий для нашої держави осінньо-зимовий період, не втратити нові території, паралельно нарощуючи кількісний і якісний показники щодо техніки та озброєння, зокрема власного виробництва», – перелічує пан Трюхан.

Це неприйнятні для України варіанти

Саме так висловився міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимир Огризко: «Скажу недипломатично: пропозиції, які просуваються відставними важковаговиками, такими як Расмуссен, Ставрідіс тощо – це план капітуляції України. Це перше».

Він називає пропозицію нереалістичною з кількох причин.

По-перше, прийняття країни до Альянсу – це процес, який займає доволі багато часу. На прикладі Фінляндії та Швеції, а особливо останньої, ми вже побачили, що процедура триває вже щонайменше більше року.

«Якби я полемізував з паном Расмуссеном, то поставив би йому два прості запитання. Перше: як він оцінює роль офіційного Будапешта в особі Орбана, «троянського коня» Путіна в Євросоюзі та НАТО, який навіть зараз, коли йдеться лише про початок переговорів про вступ України в ЄС, уже робить все для того, аби цього не сталося? А друге: як він оцінює позицію Будапешта щодо Швеції, коли висуваються абсурдні претензії до Стокгольма стосовно того, що, мовляв, ця країна не дуже позитивно оцінює рівень демократії в Угорщині?” – запитує колишній глава МЗС.

Для людей «в темі», каже Володимир Огризко, вже давно очевидним є факт, що Угорщина грає по нотах Кремля та більш того робить це абсолютно нахабно, навіть не приховуючи цього.

«Отже, повертаючись до пропозиції пана Расмуссена... Як можна швидко подолати всі перешкоди (формальні та неформальні, політичні та неполітичні) і мати Україну в Альянсі? А ніяк. Це називається політичними фантазіями. Прийняти Україну в НАТО без окупованих територій – це визнати, що віддаємо ворогу 20% своєї території, що є неприпустимим. Якщо уявити, що Україна гіпотетично швидко стане членом НАТО – це означатиме, що ми не матимемо більше права вести бойові дії на нашій українській землі. Чому? А тому, що в такий спосіб ми фактично оголошуємо війну Росії, але за нами стоїть вже не тільки Україна, а цілий блок НАТО», – переконує наш співрозмовник.

Відносно ймовірної реакції з боку РФ на ці пропозиції...

«В інформпросторі Московщини звучатиме щось на кшталт: «Так, ми ворогуємо і часто критикуємо Захід, але, як виявилося, і на Заході є тверезо мислячі люди, які розуміють, що Крим, а також Донецька, Луганська, Херсонська та Запорізька області – це «ісконно рускіє зємлі». І ми ці «зємлі» взяли під свій контроль. А те, що «кіевский нацистській рєжим», можливо, колись опиниться в ЄС і НАТО, ну, поспішати з висновками не варто – ще подивимося, як воно насправді буде», – моделює дипломат.

«Що ж – мусимо жити в цій реальності, паралельно думаючи про власні засоби виробництва всіх видів озброєння, які нам конче необхідні. Звісно, про F-16 не йдеться. Але боєприпаси, дрони, ракети тощо – це можемо», – наголосив Володимир Огризко.

Заяви Расмуссена слід сприймати крізь експертну і політичну роль, яку зараз відіграє у публічному просторі колишній генсек НАТО

Політичний експерт Олег Постернак каже, що з певною обережністю можна припустити, що експертні коментарі Расмуссена покликані протестувати громадську думку західних країн на предмет максимально можливої для України компенсації у випадку неспроможності у першій половині 2024 року деокупувати захоплені Росією території.

Реалістичний погляд полягає в тому, що швидка деокупація нині неможлива.

«Українська влада зараз формує концептуальні конструкції напередодні ювілейного Вашингтонського саміту НАТО, який відбудеться у липні 2024 року, які б дозволили компенсувати відсутність воєнного успіху – геополітичним проривом у вигляді членства України в Альянсі», – вважає пан Постернак.

Україна може стати членом НАТО лише у разі припинення війни, а це може статися лише за умови досягнення Україною та країнами Заходу компромісу з РФ, адже навряд чи держави-учасники НАТО схвально поставляться до перспективи вступу у війну із Росією після приєднання України до Альянсу.

«І тут виникає найбільш небезпечний момент. Виключення окупованих Росією українських територій з-під дії 5 статті договору НАТО буде використано як факт, що підтверджує визнання з боку Заходу окупації. Вступ України до НАТО буде вимагати нормативно визначити і прийняти демаркаційну лінію, що буде відділяти вільну Україну від окупованих територій. Як це буде сприйнято українцями у 2024 році – важко судити», – наголошує політолог.

Так чи інакше, коментарі Расмуссена корисні хоча б тим, що завчасно порушується тема членства України в НАТО та запускається відповідний дискурс для західної експертної аудиторії. Наводиться доволі спірний аргумент, що подібний кейс стримає Росію від нарощування атак чи розширення війни у майбутньому.

Всі ці викладки на фоні дискусії, яку запалили коментарі Расмуссена, не враховують однієї важливої обставини – наявності колективної згоди на вступ України до НАТО.

«Страх населення країн НАТО, що після вступу України в НАТО вони опиняться перед ймовірністю брати участь у війні із Росією впливатиме на запрошення України. Тому заяви Расмуссена швидше за все мають «тестовий» характер», – зазначив Олег Постернак.

Ми прагнемо і повного звільнення всіх окупованих територій, і членства в НАТО. На сьогодні це ідеальний, хоч і не швидкий сценарій

Голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко найперше звернув увагу на те, що озвучені пропозиції – це ідея Генрі Кіссінджера, яку багато хто повторює в різних варіаціях і з різними тлумаченнями, іноді дуже викривленими.

«Це не план миру, як дехто вважає. Росія на такі умови миру не погодиться. Це скоріше пропонується як запобіжник, Расмуссен розглядає цей план, як гарантію безпеки для України на найближче майбутнє. У Расмуссена це точно не обмін окупованих українських територій на членство в НАТО, скоріше він акцентує на тому, що Україну треба прийняти в НАТО якомога скоріше, навіть якщо не всі окуповані території будуть звільнені. Врешті-решт Німеччина об’єдналась, і членство ФРН в НАТО цьому не завадило, а скоріше сприяло», – вважає політолог.

Ідея Кіссінджера і Расмуссена є креативною і красивою. Але її практична реалізація, каже пан Фесенко, поки представляється малоймовірною. На ювілейному саміті НАТО в США наступного року нас не можуть прийняти одномоментно. Максимум, що можливо – це запрошення на вступ до НАТО з відкритою датою. А потім кожна країна НАТО має надати свою згоду на наше членство в Північноатлантичному альянсі. «Угорщина. Поки при владі Орбан змін не прогнозується... Позиція США і більшості інших впливових членів Альянсу – уникати прямого військового зіткнення з Росією, щоб не допустити ядерної війни», – додав експерт.

Не виключено, що пропозицію Расмуссена врешті-решт почнуть розглядати, експерт вважає, що нам не варто її категорично відкидати.

«Заходу треба визначитись зі стратегією щодо України. Расмуссен пропонує свій варіант, в якому він робить акцент на швидкому прийнятті України до НАТО, що гарантує нам системну безпекову підтримку на майбутнє, – коментує пан Фесенко. – Расмуссен виступає як наш союзник і прихильник членства України в НАТО. Нам може не подобатись, що він (як і багато хто на Заході) не впевнений в повній нашій перемозі. Але може так статися, що завтра і післязавтра таких (і навіть більших) скептиків на Заході може стати більше, враховуючи ризики позиційної війни. Тому Расмуссен і пропонує зробити крок назустріч Україні вже зараз».

Інакше, вважає політолог, може статися, що ми втратимо (хоча б частково) підтримку Заходу і не отримаємо ні повного звільнення окупованих територій (в найближчій перспективі), ні членства в НАТО. Умовно кажучи, Расмуссен пропонує нам синицю в руках (швидке членство в НАТО), не відмовляючись від журавля в небі (звільнення всіх окупованих територій), але відкладаючи цю мету на певний час.

«Критиків Расмуссена я заспокою. Поки що (в найближчій перспективі) його ідея навряд буде реалізована. Ми прагнемо і повного звільнення всіх окупованих територій, і членства в НАТО. На сьогодні це ідеальний, але далеко не швидкий сценарій. І те й інше нам не гарантовано. Але ми будемо боротися за обидві мети. А далі все залежить від обставин», – додав експерт.

Тим не менш, у процесі реалізації цієї ідеї ми маємо принципово наполягати, що Україна не визнаватиме окуповані території російськими і зберігає за собою право на звільнення цих територій за сприятливих обставин.

Тож реакція Росії – з дуже високою ймовірністю вона буде різко негативною. Адже для РФ є неприпустимою будь-яка форма членства України в НАТО.

«Власне саме перспектива членства України в НАТО (навіть умовно теоретична) була однією з головних причин вторгнення Росії в Україну. Територіальні претензії РФ на «нові території» з’явилися пізніше, коли провалилися головні цілі війни. Захоплені в Україні території Кремль не буде віддавати добровільно. Він і обговорювати це не буде. А от щодо членства України в НАТО Кремль виставляв і буде виставляти ультиматуми і нам, і Заходу», – резюмував політолог.

Мирослав Ліскович. Київ