Що вже зроблено і що ще потрібно Україні для подальшої євроінтеграції?
На початку листопада Єврокомісія (ЄК) у своєму щорічному звіті про розширення дала «зелене світло» для України щодо початку офіційних переговорів про вступ до ЄС. Це друга велика сходинка на шляху до нашого членства. Перша була подолана 23 червня 2022 року, коли Україна отримала статус кандидата.
Остаточно рішення щодо відкриття офіційних переговорів про вступ України ЄС ухвалить на своєму саміті 14-15 грудня. А от технічно, за повідомленнями європейських ЗМІ, вони будуть відкриті у березні 2024 року. Проте лише після виконання Україною ще трьох із семи рекомендацій ЄК, а саме: щодо антикорупції, деолігархізації та внесення змін до законодавства про нацменшини.
Втім є ще ряд інших, не менш важливих реформ у пріоритетних галузях, наголошують експерти, які Україна повинна виконати безвідносно, тобто не стільки для вступу в ЄС, скільки для того, аби вистояти і перемогти у цій війні з РФ. Про що йдеться?
Далі – у форматі запитань і відповідей.
- Які пріоритетні галузі влада має намір реформувати у короткостроковій перспективі (до закінчення війни)? А у довгостроковій перспективі?
Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук:
«Пріоритетом для реформування у короткій перспективі є все, що пов’язано із національною безпекою та обороною. Це стратегічні галузі промисловості, питання оборонних підприємств. Ці кроки реалізуються, є нове міністерство стратегічної промисловості. Не знаю, чи дасть Камишін (міністр з питань стратегічних галузей промисловості України Олександр Камишін, – Ред.) результат, який вимагають, але певні кроки це відомство робить. Все інше стоїть на паузі, бо війна заважає проводити велику приватизацію. Можна проводити малу і середню, але велика стоїть на паузі, бо ніхто не вважає за потрібне купувати ці підприємства.
Серед пріоритетних галузей реформування економіки це важка промисловість і реформування державного сектора. А якщо говорити про довгострокову перспективу, то ми будемо рухатися в напрямку загальної диджиталізації із впровадження цих процесів у діяльність всіх галузей. І це може бути фішкою дострокової модернізації. Плюс реформування інфраструктури, у майбутньому буде модернізація мостів, доріг, об’єктів історичної спадщини. Проєкт «Великого будівництва» після війни буде продовжено, тільки він буде по-іншому називатися. Наприклад «Велика відбудова» (але суть буде та сама – капітальний ремонт всіх інфраструктурних об’єктів)».
Олег Постернак, політолог:
«Системно слід підійти до завершення реформування системи правосуддя та відбору суддів. Власне, це один із найважливіших показників, які українська влада вже декілька років не може закрити відповідно до європейських стандартів, бо бажала втримати контроль за суддівською вертикаллю. Звісно, це антикорупційна боротьба та ухвалення змін до законодавства щодо НАБУ, оптимізація роботи НАЗК та більша автономія САП. Випадків, коли влада затягувала конкурс із керівником САП, не повинно бути більше. Не є простим питання і щодо змін законодавства про національні меншини, але, думаю, Офіс Президента не буде поспішати, бажаючи використати його в розрахунку майбутнього мирного врегулювання в якості допустимого компромісу, наприклад, щодо російської меншини в Україні. А більшість економічних та соціальних змін, пов’язаних із гармонізацією з європейським правом, можна відкласти і на довгострокову перспективу, але варто не затягувати».
Володимир Фесенко, політолог, голова правління Центру політичних досліджень «Пента»:
«Зараз пріоритетом є те, що працює на обороноздатність держави. Це головний пріоритет. Все, що стосується розвитку військово-виробничого комплексу. Кадрові та організаційні кроки у цьому напрямку – головний пріоритет.
Очевидними є пріоритети, які формулюють наші європейські партнери. Це продовження антикорупційної реформи, реформа судової системи, яка далеко не завершена. Багато реформ у суспільній сфері. Але що саме слід зробити, це буде визначатися у процесі перемовин із Європейським Союзом. Там напрями реформ будуть спільно сформульовані Україною та Європейським Союзом. Але нам треба буде реформувати більшість сфер суспільного життя».
Вадим Трюхан, дипломат:
«Насправді мова йде про те, що не скільки суть у готовності влади, стільки в пріоритетах, які чітко визначила Єврокомісія. Наприклад, йдеться про зміни до законодавства про НАБУ та НАЗК, закон щодо національних меншин, а також закон про лобіювання. І якщо два перші пріоритети – це, скажемо так, про короткострокову перспективу, тобто їх можна швидко вирішити, то лобіюванням вже складніше. Чому? У Брюсселі очікують від Києва закон, що відповідає європейським стандартам, але є проблема: питання лобіювання навіть у самому ЄС або слабо врегульоване, або неврегульоване взагалі. Відтак нам доведеться самим його розробляти, а не сліпо копіювати практику ЄС».
- Який план дій влади щодо виконання 7 попередніх умов, встановлених Європейською комісією у перспективі інтеграції до ЄС?
Вадим Трюхан:
«Зараз у нас у державі за все відповідає одна людина – Президент Володимир Зеленський. І в ситуаціях, коли він не опікується тими чи іншими питаннями стратегічної важливості, вони або взагалі не вирішуються, або вирішуються дуже повільно. Так було, наприклад, із законом про посилення фінансового моніторингу щодо політично значущих осіб (PEP), ухвалення якого було однією з вимог МВФ та ЄС. Так от, поки Глава держави не грюкнув по столу – законотворці займалися еквілібристикою, фактично намагалися обдурити європейців, ухвалити такий закон, який не відповідав очікуванням Євросоюзу. Скоріш за все, тут буде аналогічно. Якогось чіткого плану, який би містив якісь терміни щодо виконання встановлених вимог Єврокомісії – немає. Усе залежатиме від політичної волі Президента, який має достатньо важелів упливу на парламент, лише він може штовхати всі ці процеси. Але головне питання: чи є в Зеленського політична воля штовхати ці процеси далі? Скажу так, для нього питання початку перемовин про вступ до ЄС, а, можливо, навіть питання формального оформлення членства в ЄС – стало питанням честі, справою життя. Коли Зеленський тільки-но прийшов до влади, то не зовсім розумів, що таке Євросоюз і навіщо це Україні, однак зараз він уже чітко розуміє, що це завдання, яке реально можна виконати. Єдине – для цього треба докласти надзусиль».
Ігор Рейтерович:
«План дій щодо умов, встановлених Єврокомісією, дуже простий – виконувати. Звісно, по додаткових положеннях угоди влада буде висувати своє бачення. Але це логічно, Україна не повинна бездумно впроваджувати всі ініціативи, які нам висуватиме Європейський Союз. Адже в деяких речах ми знаходимося попереду Євросоюзу і нам нема сенсу повертатися назад. Диджиталізація у нас краще, ніж у країнах Євросоюзу.
Ключові вимоги будуть виконуватися, але коли почнеться процес реального вступу (перемовин), то там по кожній галузі з кожною окремою країною будуть дискусії. Там має враховуватися бачення України і принципові позиції, від яких ми не будемо відступати».
Володимир Фесенко:
«На сьогодні Єврокомісія вже позитивно сприймає зусилля України у сфері боротьби із корупцією. Нещодавно у Києві була очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, і вона відзначила, що українська сторона виконала сім рекомендацій, які були сформульовані для України, коли ми отримали статус кандидата. Всі сім рекомендацій ми виконали більш як на 90%. Причому чотири з них ми виконали повністю, по деяких робота триває. У процесі роботи з’явився додатковий пункт – закон про лобіювання. Зауважу на перспективу: надалі варто уникати ситуацій, коли нам будуть висувати додаткового нові вимоги. У нас вже були ситуації, коли йшли перемовини із Євросоюзом про отримання безвізу. Ми його отримали, не з першої спроби, і нам постійно висували нові вимоги. Зараз варто зробити так, щоб на кожному конкретному етапі був чіткий список вимог, щоб не було суб’єктивних підходів на рівні конкретних пропозицій, рекомендацій. Щоб потім не казали: ви не все виконали».
Олег Постернак:
«Не впевнений, що у влади є розуміння такого плану дій. Поки що Офіс Президента та уряд користуються воєнним часом для об’єктивного виправдання неповного виконання всіх умов і це працює, але подібна суперечливість грає нам не на руку. Адже країни Західних Балкан значно випереджають Україну в темпах структурних реформ та змін».
- Як Єврокомісія сприймає зусилля, зроблені українською владою, з погляду боротьби з корупцією та реформ?
Володимир Фесенко:
«Загалом Урсула фон дер Ляєн відзначила, що Україна в умовах війни добре справилася із домашнім завданням, виконала майже повністю і підтвердженням цього стало рішення Європейської комісії, яка позитивно оцінила звіт України і рекомендувала розпочати перемовини про вступ України до ЄС».
Олег Постернак:
«Європейський Союз враховує обставини російсько-української війни і буде утримувати взаємодію, особливо політичну підтримку, якою можна компенсувати відсутність інтенсивної та оперативної військової допомоги, як-от із боєприпасами. Тому можу сказати, що нинішні досягнення в євроінтеграції України – це частково також заочний політичний аванс українській владі. Хоча порівняно з попередніми президентами, для прикладу, за Зеленського вдалось досягти суттєвих результатів щодо європейської інтеграції».
Вадим Трюхан:
«У мене складається враження, що Єврокомісія зацікавлена у тому, щоби Україна успішно виконала всі умови і могла нарешті розпочати перемовини про вступ до ЄС. Єврокомісія в особі її глави Урсули Фон дер Ляєн, яка 8 листопада завітала з візитом до Києва, в жодному разі не підігрує Україні, втім, заохочує. Пані Фон дер Ляєн похвалила Україну за те, що та продовжує втілювати реформи попри повномасштабну війну. І наголосила, що понад 90% рекомендацій, висунутих ЄК разом із наданням Україні кандидатського статусу – виконано. Зокрема, прогрес було досягнуто у конституційній реформі, реформі у сфері правосуддя, у відборі до Вищої ради правосуддя, в антикорупційних процесах, боротьбі з відмиванням грошей. Також Україною було здійснено ряд важливих заходів для обмеження впливу олігархів. Глава ЄК згадала про новий закон про медіа, а також відзначила прогрес у питанні нацменшин. Тож, коли з вуст представника ЄС звучать такі компліментарні речі, – це позитив. Втім ми повинні розуміти, що вимоги до нас, аби наша держава відповідала рівню ЄС, тільки збільшуватимуться. Вступ до Євросоюзу – не швидкий процес».
Ігор Рейтерович:
«Публічно Єврокомісія сприймає все позитивно, говорить про те, що бачить прогрес і підписується під цим прогресом. У контексті судової реформи було сказано, що всі попередні вимоги були виконані.
Я думаю, що доки ми будемо продовжувати реформування інституційної системи та запобігання та протидію корупції, ми матимемо позитивну реакцію. Зараз завершується створення і формалізація інститутів, які за це відповідають. Наприклад, останні кроки Кабміну, де йдеться про збільшення кількості детективів НАБУ.
А далі будуть питання до впровадження, практичних кейсів, покарання топкорупціонерів і таке інше. Якою тоді буде реакція – поки складно сказати, бо ми не можемо похвалитися справами, доведеними до логічного завершення. Але ми завжди звертали на те, що у нас нема сформованої структури. А коли структура буде сформована ми не зможемо апелювати до цього».
- Окрім Вашингтона, чи відчуває Київ політичний тиск з боку інших західних партнерів з метою проведення структурних реформ?
Олег Постернак:
«Це ситуація, коли наявність посиленої політичної уваги з боку ЄС чи США об’єктивно потрібна нашій державі в якості фактора постійного конструктивного впливу. Захід фокусується на Україні, є більш спостережливим і менш терпимим до гнучких та суперечливих дій української влади».
Ігор Рейтерович:
«Євросоюз здійснює тиск як консолідовано, так і на рівні окремо взятої країни. Наприклад, коли Британія, Франція, Німеччина роблять якісь окремі заяви щодо необхідності пришвидшення реформ в Україні. Тому цей тиск публічний присутній. Але цей тиск як побажання, як розуміння того, що якщо ми будемо це робити, то зможемо розраховувати на певний рівень допомоги. Тому на сьогодні це насправді добре, бо гірше було, якби партнерам було байдуже до нашого поступу. Тож, коли на нас звертають увагу і кажуть, що і як треба поміняти, то для нас це позитивно».
Вадим Трюхан:
«Природа тиску – Угорщини та інших держав-членів ЄС, а також держав, які не членами ЄС, наприклад, США – різна. Угорщина виконує замовлення Кремля, і робить все для того, аби рух України в ЄС та НАТО був зупинений. Якщо ж говорити про інших... Звісно, найбільш серйозний вплив йде з боку так званих важковаговиків – це США, Франція, Німеччина тощо. До цього тиску нам слід відноситися спокійно, не відповідати у стилі «сам дурень», а брати їхні зауваження до уваги, намагатися максимально виправляти ситуацію там, де є найбільш серйозні проблеми. До слова, уже є ознаки того, що партнери можуть обумовлювати допомогу Україні станом прогресу та здійсненням нею тих чи інших реформ, зокрема в частині боротьби з корупцією, роботи судової системи тощо. Так, це тривожний дзвіночок. Відтак мусимо робити висновки і тоді все буде нормально».
Володимир Фесенко:
«Популярна тема про тиск західних партнерів. Я б не говорив про тиск. От я чув від журналістів про начебто тиск західних партнерів, щоб ми провели вибори. Але це не відповідає дійсності. Нема офіційної позиції Євросоюзу, щоб ми обов’язково провели вибори під час війни. Нема такого. Є позиція окремих політиків, які формулюють нам «добрі поради». Це інституційний механізм взаємодії із Євросоюзом. У Євросоюзу давно вже розроблена схема шляху до вступу в ЄС, що і як треба робити. Коли і які перемовини мають відбуватися, які вимоги висуваються. Є, наприклад, список копенгагенських критеріїв, п’ять груп реформ, які обов’язково треба зробити перед вступом до ЄС. І всі мають це зробити. У когось більше готовність, у когось менше. Але є конкретні чіткі критерії. І ми поступово просуваємось. Спочатку була Угода про асоціацію і розширену зону вільної торгівлі, потім статус кандидата. Зараз, якщо буде позитивне рішення, то на саміті лідерів європейських країн розпочнуться переговори про вступ і на кожному етапі будуть конкретні критерії, що треба робити.
Один з критеріїв – права національних меншин. І тут у нас є, скажімо так, суперечки з деякими сусідами, плюс виникла необхідність виконувати рекомендації Венеційської комісії, тому Україна ухвалила закон про нацменшини, треба дещо скоригувати в законі про освіту. Ці реформи швидше виконання копенгагенських критеріїв ЄС щодо членства в ЄС, виконання стандартів Євросоюзу. Те саме стосується верховенства права. Зрештою те саме потрібно нам самим. Нам потрібно, щоб і корупції було менше, і щоб була некорумпована незалежна судова система, щоб вона працювала не на кишеню окремих суддів, а відповідала стандартам верховенства права.
У цьому сенсі всі ці реформи, які потрібно провести в рамках європейської інтеграції (як кажуть наші європейські друзі) – це інструмент модернізації. Тут важливий сам процес, бо він робить країну більш сучасною, більш демократичною та більш правовою. У цьому процесі на кожному етапі висуваються певні вимоги до нас. Ми хочемо здобути вищу освіту? Якщо хочемо, то складаємо іспити. Якщо все гаразд, то отримуємо диплом і право на роботу із високою кваліфікацією. Так і з євроінтеграцією, щоб вийти на новий етап, маємо скласти певні іспити, виконати певну роботу. Нам просто дають завдання, які відповідають стандартам Європейського Союзу. Нас же не примушують: хочемо стати членом Євросоюзу – значить маємо виконати конкретні речі. Якщо це нам не подобається, то не дуже хочемо...»
Опитали Мирослав Ліскович та Лана Самохвалова. Київ
