Пам'яті військового Дмитра Бочарникова (позивний «Кайман»)
Дмитро народився 24 січня 1994 року у місті Павлоград Дніпропетровської області. Після школи вступив на навчання до Національної академії Національної гвардії України та здобув диплом за спеціальністю “автомобільна справа”.
Після завершення академії пройшов вкрай складний зимовий відбір до новоствореної Бригади швидкого реагування НГУ. Далі було навчання та підготовка до несення служби в зоні бойових дій.
За словами Олексія, із “Кайманом” вони познайомилися ще у військовій частині, але спілкуватися почали не одразу, адже обидва демонстрували свій характер і завжди казали в очі все, що думають, але спільне несення служби та подальші пережиті події заклали фундамент для міцної дружби.
Дмитро був надзвичайно відповідальним і уважним до дрібниць. Завжди намагався тримати все під контролем. Також був вкрай вимогливим до особового складу, проте сам виконував усе, що вимагав. Завжди вирізнявся вмотивованістю та оптимізмом, навіть у найскрутніших ситуаціях.
Саме завдяки такому підходу, особистим якостям, а також кваліфікованій підготовці та професіоналізму за 8 місяців служби з 2019 до 2020 року на ротному опорному пункті на Світлодарській дузі у Каймана не було жодного загиблого.
Із початком повномасштабного вторгнення Росії брав активну участь в усіх боях своєї бригади. Зокрема, звільняв від окупантів Щастя, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ. За словами побратима Кайман був надзвичайно сміливим. Нічого не боявся та завжди був прикладом для своїх бійців, командиром, на якого рівнялися.
За час військової кар'єри отримав багато нагород. Зокрема, нагрудний знак “За доблесну службу”, “Знак пошани”, медаль “Учасник бойових дій”, медаль “Операції об'єднаних сил”, медаль “За участь в антитерористичній операції” та орден “Данила Галицького”.
Не зважаючи на всю свою завзятість, Дмитро більше за все прагнув більше часу приділяти сім'ї та донці, мріяв про другу дитину.
На жаль, Кайману не судилося втілити в реальність свої мрії. Перед останньою своєю ротацією він мав змогу залишитися в частині, але відмовився від цього і поїхав воювати. Тоді бригада висувалась на Харківський напрямок, щоб згодом провести активний контрнаступ і вибити ворога з усією області.
Зокрема, 4 вересня ЗСУ завдали потужний удар по військовій базі росіян і вже 6 вересня почали розбивати позиції загарбників в районі Балаклії.
У цей же день БТГ Каймана разом із іншими військовими формуваннями вдалося звільнити декілька прилеглих сіл та увійти до міста.
Наступного дня українські військові звільнили ще декілька сіл і частину траси М-03, зайнявши околиці міста. Втім, для Дмитра ця військова операція стала останньою. Він загинув у запеклих боях, не доживши до повного звільнення міста лише 1 день. Вже 8 вересня над Балаклією замайорів український стяг.
“З Дмитром близько познайомився під час виконання бойових завдань підрозділом на Світлодарській дузі Він на той час служив командиром роти, без військового вишу, але вже з чималим досвідом. Міг самостійно прийняти доцільне рішення. Після були полігони, міжнародні навчання, повномасштабне вторгнення фашистських військ рашистської федерації. І Кайман, вже досвідчений начальник секції планування бойових дій, начальник штабу... Тяжка втрата”, – згадує командир бригади під час прощання з Дмитром Бочарниковим.
Поховали Дмитра у рідному місті.
Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно). Також на честь Дмитра назвали вулицю в його рідному місті Павлоград.
Вічна слава і шана герою!
