“2023 рік був успішним із точки зору воєнної кампанії. Ми реально перевиконали план. Треба оцінювати справжні військові дії, а не розмови про перемогу на телебаченні. Зважаючи на наявні ресурси, ми зробили навіть більше, ніж могли”, – вважає полковник Служби безпеки України, секретар Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони і розвідки Роман Костенко.

В інтерв’ю Укрінформу він розповів про успіхи українських військовослужбовців упродовж 2023 року, напрацювання нової політики мобілізації, перебіг нинішнього мобілізаційного процесу, ефективність рекрутингу до ЗСУ, імовірність звільнення строковиків після завершення служби в умовах повномасштабної війни, ключові потреби Сил оборони України і проблеми вітчизняного військово-промислового комплексу.

У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ МАЄ БУТИ ПРАВО НА ДЕМОБІЛІЗАЦІЮ ПІД ЧАС ВІЙНИ

- Останнім часом одна з найгостріших тем суспільних обговорень – оновлення процедури проведення мобілізації в Україні. Як просувається процес підготовки комплексного мобілізаційного плану?

- Я вважаю, що зараз необхідно напрацювати нову політику мобілізації. Це можна реалізувати шляхом ухвалення законів парламентом, затвердження підзаконних актів урядом, підписання указів та законів Президентом.

Президент дав доручення уряду, зокрема Міністерству оборони України, Генеральному штабу ЗСУ напрацювати план проведення мобілізації в Україні. Це дуже чутливе питання для суспільства, тому необхідно розробити чіткі правила, як має відбуватися мобілізація і, можливо, демобілізація.

Пропозиції щодо відповідного плану першочергово мають надавати Президент як Верховний Головнокомандувач, Головнокомандувач Збройних Сил України, бо він розуміє, який ресурс потрібен, міністр оборони, інші урядовці, які відповідають за економічну складову забезпечення армії. Водночас Верховна Рада може надавати свої пропозиції, виділяти гроші з державного бюджету, за потреби – ухвалити законодавчий акт з певними пропозиціями.

МОУ і Генштаб ЗСУ зараз напрацьовують цей план. Остаточної версії ще немає. Окремі члени Комітету Верховної Ради з питань національного безпеки, оборони і розвідки залучені до цього процесу, я надавав їм свої пропозиції щодо плану.

- На вашу думку, які ключові зміни мають відбутися в процесі проведення мобілізації в Україні?

- Мають з’явитися чіткі правила і зрозумілість. Коли людина мобілізується, вона не має йти в армію до закінчення війни, тяжкого поранення, інвалідності першої групи, що дасть можливість звільнитися, смерті. Мають бути чіткі правила. Це дуже важливо і для тих, хто вже зараз служить, і для тих, хто тільки має вступити до лав Сил оборони України.

Уявімо ситуацію: даємо людині повістку. Яка буде реакція, якщо просто відправити на службу без жодної конкретики? А яка, якщо сказати, що треба відслужити, умовно, півтора року? Другий варіант дає можливість планувати життя. Треба створити такі умови, щоб люди розуміли, що вони воюватимуть певний час, після якого їх замінять. Це має бути законодавчо підтверджено.

- Які пропозиції ви надавали до плану проведення мобілізації?

- Як результат напрацювання робочою групою нам запропонували варіант законопроєкту, який передбачає можливість демобілізації через 36 місяців служби. Можна багато дискутувати щодо термінів, однак, на мою думку, ці три роки можуть стати основою для потенційної демобілізації. Звісно, упродовж цього періоду військовослужбовці матимуть право на відпустки, відрядження, лікарняні.

Моя пропозиція така: якщо протягом 36 місяців військовий провів не менше шести місяців в зоні виконання бойових дій, що підтверджено відповідними бойовими розпорядженнями, то він матиме право на демобілізацію через 18 місяців служби. Таким чином людина, яка долучається до лав Сил оборони України, розумітиме, що вона загалом має відслужити або 36 місяців у тилу, або 18 місяців за умови перебування в зоні бойових дій впродовж шести місяців. У військовослужбовців має бути право на демобілізацію. Необхідно передбачити можливість, щоб вони через конкретно визначений термін могли написати відповідний рапорт і демобілізуватися.

Дехто вважає, що такий розподіл терміну служби для військовослужбовців бойових і тилових частин несправедливий. Проте, на мою думку, варто розділяти. У захисників, які безпосередньо виконують бойові завдання, має бути можливість демобілізуватися раніше, тому що формат їх служби суттєво відрізняється від тих, хто перебуває в тилових частинах. Більша частина з тих, з ким я спілкуюсь, не збираються звільнятися, хоча хочуть мати таке право.

- Якщо процедура демобілізації під час війни буде впроваджена, чи не з’явиться проблема з дефіцитом військовослужбовців?

- Така проблема може виникнути, якщо нинішня система мобілізації не зміниться. Розумієте: одні не мають увесь час тягнути лямку, а інші розповідати про економічний чи якийсь ще “фронт”. Мобілізація має бути справедливою. Усі, хто може взяти до рук зброю, мають це зробити зараз або бути готовими зробити це за потреби.

Зараз необхідно максимально сконцентрувати свої зусилля на збереженні життів військових. Це має стати ключовим аспектом у мобілізаційній політиці. Тоді мотивація людей вступати на військову службу буде значно більшою.

Також треба змінити інформаційну політику: не говорити про швидке закінчення війни і курортний сезон у Криму, а наголошувати на тому, що всі мають захищати Батьківщину. Нікого це не омине.

Має бути справедливість. Зараз служать стільки-то громадян, а через три роки на їхні місця приходять інші. Поступово всіх треба буде міняти. Якщо ми так зробимо, кожна людина знатиме графік своєї служби. Як варіант, можна навіть повістки надсилати із зазначеною датою призову, наприклад, через рік. Тоді людина чітко розумітиме, коли вступить на військову службу, готуватиметься до цього.

Люди думали, що ми скоро переможемо, тому вирішили, що можна спокійно жити, не готуватися до мобілізації, що все зроблять хлопці, які вже на фронті. А зараз слова про додаткові 450-500 тисяч мобілізованих стали для всіх холодним душем.

Але скільки людей треба для поповнення санітарних втрат впродовж року? Скільки потрібно для формування нових підрозділів? Приблизно така кількість.

Треба планувати не на два місяці, не на півроку, а на роки, тому що війна, з військової точки зору, може тягнутися ще довго, а з точки зору впливу політичних процесів, може закінчитися хоч завтра, але ніхто цього не знає. Ми маємо готуватися до гіршого варіанту.

ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ СТРОКОВИКІВ НА ЇХНІ МІСЦЯ МАЮТЬ ПРИЙТИ МОБІЛІЗОВАНІ

- Питання звільнення строковиків після завершення служби в умовах повномасштабної війни наразі обговорюється?

- За останньою версією обговорень на комітеті, так, їх планують звільняти. Наскільки я знаю, звільнення строковиків після завершення служби підтримує Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Можливо, ще щось зміниться.

Але ми маємо зрозуміти, що на місце строковиків, оскільки Міністерство оборони України планує скасувати строкову службу, мають прийти мобілізовані. Державі потрібно буде набирати мобілізованих відповідно до кількості звільнених строковиків. Це може стати великою проблемою, бо мобілізація останнім часом суттєво сповільнилася. Думаю, що ми можемо зіштовхнутися з тим, що будемо не бойові підрозділи поповнювати або формувати, а просто ставити людей на місця строковиків, які в більшості виконували завдання з охорони об'єктів у тилових частинах. Нам треба буде набрати людей, щоб вони просто виконували роль строковиків, яких планують демобілізувати.

Можливо, строковиків і треба звільняти, але щодо відміни строкової служби, як на мене, варто добре подумати, щоб це не стало ще одним політичним рішенням, яке матиме негативні наслідки для оборони. Звісно, питання звільнення строковиків давно назріло, вони цього потребують, але все треба зробити правильно і зрозуміло, без шкоди національній безпеці.

- Механізм підписання контракту користується попитом серед строковиків?

- Цей механізм передбачений законодавством, але вони не хочуть підписувати контракти. Якась частина підписала, але більшість – ні, тому що контракт зобов'язує. Якщо ти мобілізований, під час демобілізації кажеш “честь маю” і йдеш додому. Якщо ти контрактник, маєш служити до завершення строку контракту.

НІХТО НЕ ЗБИРАЄТЬСЯ ЗМУШУВАТИ ЖІНОК МОБІЛІЗОВУВАТИСЯ

- Чи планується додатково законодавчо унормувати мобілізацію жінок?

- Це питання обговорювалося. Але ж воно навіть не в мобілізації. Наше суспільство, коли чує “армія”, “облік”, “жінки”, одразу уявляє жінок, які йдуть в атаку з автоматами. Міноборони нам пропонувало тільки закріпити обовʼязкову постановку на військовий облік. Це не значить, що жінки мають мобілізовуватися.

Верховна Рада ухвалила закон, який передбачає, що на облік мають ставати тільки жінки з медичною освітою, всі інші – за власним бажанням. Все, питання закрите. Якщо жінка хоче, вона йде у військкомат і мобілізовується. Їй ніхто не забороняє служити. У нас зараз багато жінок служать, виконують обов'язок перед державою, але за власним бажанням. Змушувати їх ніхто не збирається.

Президент нещодавно сказав, що не підпише законодавчий акт, який передбачатиме мобілізацію жінок. 90% нашого комітету також проти повернення до цього питання. Ми це вже проходили два роки тому. Пам’ятаєте, яка була реакція? Навіщо знову це робити? Я думаю, що це питання зніметься під час напрацювання комплексного плану проведення мобілізації в Україні, і більше ми до нього повертатися не будемо.

РЕКРУТИНГ ДО ЗСУ – ВІДНОСНО ЕФЕКТИВНИЙ, МОБІЛІЗАЦІЯ ЗАЛИШАТИМЕТЬСЯ ОСНОВНИМ МЕХАНІЗМОМ ЗАЛУЧЕННЯ ЛЮДЕЙ ДО СЛУЖБИ

- Міністерство оборони України нещодавно запустило проєкт рекрутингу до ЗСУ. На вашу думку, наскільки ефективний такий механізм залучення громадян до проходження служби?

- Відносно ефективний. Я думаю, якусь кількість військовослужбовців він дасть. Проте, зважаючи, які цифри нам потрібно для того, щоб міняти, демобілізовувати, в перспективі заміщувати строковиків, все одно основним механізмом буде мобілізація.

Рекрутинг має допомогти залучити людей до певних спеціальностей. Головне, аби Міністерство оборони контролювало, щоб громадяни, які записались на конкретні спеціальності, потрапили саме на них.

Також дуже важлива якісна інформаційна політика. Може бути таке: людина прийшла, наприклад, на вакансію оператора дрона, а в неї не виходить. Тоді її треба буде перемістити на іншу посаду. Ще можуть бути моменти, коли людину відправляють не туди, куди вона хоче. Це треба одразу пояснювати.

НАША СТРАТЕГІЯ МАЄ БУТИ СКОНЦЕНТРОВАНА НА ЗНИЩЕННІ УГРУПОВАНЬ ВОРОГА

- На вашу думку, успішним чи ні був 2023 рік з точки зору воєнної кампанії? Чи є бачення стратегії на наступний рік?

- Я вважаю, що наша стратегія зараз насамперед має бути сконцентрована на знищенні угруповань ворога. Звільнення територій стане наслідком цієї стратегії. Звісно, якщо порівнювати з результатами, яких усі чекали, можна називати неуспішним цей рік, бо ми не вийшли до Азовського моря… Однак, на мою думку, 2023 рік був успішним із точки зору воєнної кампанії. Ми не втратили нові території, воюючи проти армії, яка в декілька разів перевищує нас у ресурсах. Знищили кілька сотень тисяч російських солдат, кілька тисяч танків, багато артилерії, складів із боєприпасами.

Ми розробили систему роботи дронами. Можна сказати, що Україна – перша держава у світі, яка почала активно використовувати дрони у боротьбі з ворогом. Військово-промисловий комплекс суттєво піднявся, за що велика вдячність підприємцям.

Ми відвоювали море у морської країни, яка має три флоти – Балтійський, Тихоокеанський і Чорноморський. Змусили росіян виводити свої кораблі з Криму для того, щоб вони були не вражені Україною, яка по факту на момент російського вторгнення не мала повноцінного флоту. Був один фрегат “Гетьман Сагайдачний”, який лежить на дні в одному з портів. Піднімемо його, коли війна закінчиться. Наші Військово-морські сили, наша Служба безпеки, Головне управління розвідки змусили тих, хто співає “Севастополь – город русских моряков”, вивести звідти свій флот і тримати його біля своїх берегів. Це досягнення.

Росіяни зараз повною мірою не можуть використовувати навіть свої цивільні судна. Ми це зробили і будемо нарощувати свій вплив. Я вже не кажу про удари по російських підприємствах, які продовжуватимуться. Такі наші перемоги з військової точки зору.

Вважаю, що ми реально перевиконали план. Треба оцінювати справжні військові дії, а не розмови про перемогу на телебаченні. Зважаючи на свої наявні ресурси та співставляючи з ресурсами ворога, ми зробили навіть більше, ніж могли.

УКРАЇНІ НЕОБХІДНО НАПРАЦЮВАТИ ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ У СФЕРІ ВИРОБНИЦТВА ПОРОХУ

- Окресліть ключові потреби української армії для ведення бойових дій у найближчій часовій перспективі.

- Головне – нам потрібні снаряди до артилерії різних калібрів. Вони необхідні на полі бою, щоб ми могли вести активні бойові дії. Має бути потужна артилерія. Поточне – спорядження, боєприпаси, стволи.

Потрібна велика кількість дронів різних типів та боєприпасів до них. Системи РЕБ. Також потрібні системи ППО, щоб ми могли збивати якомога більше дронів і ракет.

Маємо доводити партнерам, що ракети, які ми збиваємо в Україні їхньою зброєю, колись можуть полетіти по їхніх містах, якщо постачання відповідних систем протиповітряної оборони припиняться. Вони мають розуміти, що просто дають нам ресурси, щоб їм не довелося воювати.

Щодо наступного року. Я думаю, що війна буде приблизно така сама, як і цьогоріч, позиційна з елементами активних дій. Тому це буде рік мобілізації і підготовки. І це було би правильно – мобілізовувати і готувати. Наше завдання на найближчу перспективу – не пропустити противника далі і завдати йому максимальних втрат чим створити умови для подальшого просування та звільнення територій. Для цього потрібні далекобійні ракети, якими можна на оперативну глибину вражати штаби, склади і логістику ворога. Звичайно, було би добре мати ракети, які би досягали території Російської Федерації, її інфраструктурних і військових об'єктів. Сподіваюсь, що в нас з'явиться така можливість.

- Які з потреб Сил оборони України може закривати український військово-промисловий комплекс?

- У належній кількості – ніякі. Повною мірою – недостатній відсоток потреб закриває український ВПК. Але це ще й тому, що для війни з Росією потрібно постійно мати готовий ВПК, а не створювати на ходу, під час повномасштабного вторгнення. В НАТО 30 країн – і їх військово-промисловий комплекс виявився не готовий до масового виробництва снарядів.

Якщо ми говоримо про артилерію, що це таке взагалі? Наприклад, є снаряд, є постріл. Постріл складається зі снаряду, порохового заряду, вибухової речовини і підривача. Ми фактично можемо робити тільки болванки (артилерійський снаряд без вибухової речовини – ред.). Можемо залити туди вибухову речовину. А порох – це проблема всього світу. Якщо його не буде, якщо ми не будемо його знаходити або виробляти, будемо робити тільки болванки, які можна буде тільки дронами доносити і скидати, воно нікуди не полетить.

Нам треба самостійно виробляти порох. Має бути відповідна державна політика. Необхідно відкрити низку високотехнологічних підприємств, які вироблятимуть компоненти для виробництва пороху, а також завод, де ці компоненти змішуватимуться. Поки ми не навчимося це робити самостійно, про жодну незалежність українського ВПК говорити не можна.

ЗАРАЗ НА ПЕРЕДНЬОМУ КРАЇ ДРОНАМИ ВРАЖАЄТЬСЯ В РАЗИ БІЛЬШЕ ТЕХНІКИ, НІЖ АРТИЛЕРІЄЮ

- Президент України Володимир Зеленський анонсував виробництво мільйона дронів за рік. Це реально реалізувати?

- Зараз більшість дронів виробляють українські приватні підприємці. Як взагалі в Україні розвинулась індустрія дронів? Завдяки тому, що на початку війни Міністерство оборони не звертало на це уваги, вважало це третьосортним засобом ураження, який нічого не відіграє на полі бою, роблячи ставку на консервативні засоби ураження, такі як танки, артилерія, бойові машини. У цей час приватні підприємці та волонтери разом з військовослужбовцями з примітивних засобів ураження зробили конкурентів усій артилерії та сучасним боєприпасам.

Об’єктивно, зараз на передньому краї дронами вражається в рази більше техніки, ніж артилерією. Дрони ефективніші, економніші і прицільніші у знищенні ворожої техніки, ніж снаряди, які коштують десятки тисяч доларів.

Декілька місяців тому я проїхався від сходу до півдня, спілкувався з комбригами. Скажімо так, провів опитування face-to-face, запитував, скільки за останні два місяці було уражено техніки дронами, а скільки артилерією. Переважна більшість відповідали, що артилерією – нуль або одиниці а дронами – десять, двадцять, зважаючи на напрямок. Можливо, десь інша історія. Це не означає, що артилерія втрачає необхідність на фронті, її сектор роботи чітко визначений та завжди актуальний. Я говорю тільки про ураження. Індустрія дронів в Україні дуже розвинулася. Зараз вже держава звернула на це увагу. І ми зробимо мільйон, а може й більше, дронів, якщо держава забезпечуватиме нормальні умови для розвитку цієї сфери, а не перешкоджатиме роботі виробників зайвими бюрократичними процедурами та кримінальними провадженнями з непотрібними перевірками.

УКРАЇНА ПОСТУПОВО ОТРИМУЄ МІЖНАРОДНУ ЗБРОЙНУ ДОПОМОГУ, АЛЕ НАДХОДЖЕННЯ ДЕЩО ОБМЕЖЕНІ

- Наостанок хочу запитати про надання Україні міжнародної збройної допомоги. Наскільки активно це відбувається?

- Світ змінюється, з'являються нові конфлікти, держави фокусуються на внутрішніх питаннях. Україна відходить для них трохи далі в політичному порядку денному. Проблеми України все частіше стають справою українців. Ми маємо це розуміти.

Однак процес надання Україні міжнародної збройної допомоги триває. Ми поступово отримуємо обіцяну допомогу, а інколи й ту, яку ще не обіцяли. Частина країн надає все, про що домовлялись, частина щось поки не додає. Загалом надходження дещо обмежені, але вони відбуваються. І нам важливо продовжувати посилено працювати в цій сфері з партнерами.

Ангеліна Страшкулич, Київ
Фото – Кирила Чуботіна