Пам’яті військового Валерія Кулікова
Свого часу Валерій працював заступником керівника Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації. Три роки тому його прямий начальник і друзі по РВЦА отримали підвищення, а він у владу не став повертатись. Натомість із початком нової фази війни пішов на фронт добровольцем. І загинув 26 грудня 2023 р.
Його із сумом згадують недавні колеги.
«На фронті загинув попаснянин Валерій Куліков. Сєвєродонецька районна державна адміністрація з глибоким сумом повідомляє про загибель на Авдіївському напрямку Валерія Кулікова, який свого часу працював на посаді заступника голови Попаснянської РДА. Війна обірвала життя ще одного вірного сина Попаснянщини, який до останнього подиху захищав рідну землю від російської навали. Від нас пішов син, батько, брат, колега, товариш, захисник, патріот, прекрасна і світла людина. В глибокій журбі схиляємо голови перед пам’яттю воїна, розділяємо біль втрати з рідними і близькими Валерія», - написали вони.
Начальник Сєвєродонецької районної військової адміністрації Роман Власенко, у якого Куліков працював заступником у Попаснянській РВЦА, розповів таке:
«Загинув на Авдіївському напрямку. Пішов на фронт добровольцем. Штурмовиком. До цього кілька місяців займався розмінуванням. Щодо роботи моїм заступником у 2015-16 роках – порядна людина, справедлива. У нього в підпорядкуванні були питання співпраці з правоохоронними органами, з військовими. Це якраз були 2014-16 роки. Попасна була деокупована, ми займалися відновленням громад у районі, на той час іще Попаснянському. На території розміщувалось багато підрозділів ЗСУ, приданих правоохоронних структур, і Валерій координував усі ці питання. Вже тоді займався гуманітарним розмінуванням. Реально порядна людина, ініціативна. Завжди шукав найкращі варіанти рішень і самостійно їх приймав. З ним було легко працювати. Дуже шкода, що так трапилось. У нього залишився син. Уже дорослий, за 18 років.
До адміністрації він у поліції працював, займався дозволами на зброю. За посадою мав бути майором. У мене він працював як цивільна людина, тому цих деталей добре не знаю. Я сам запропонував йому посаду: він попаснянин, і я теж. З поліції він розрахувався і перейшов до мене працювати в адміністрацію. До цього ми з ним були знайомі кілька років.
Активний. Перспективний. Гарний хлопець. Дійсно, шкода, що він так рано пішов…»
Микола Ханатов працював поруч з Валерієм і, судячи по кількості спільних фотографій у ФБ, вони були не просто колегами, а й друзями. Сьогодні Микола Миколайович очолює Попаснянську міську військову адміністрацію.
«Валерій Іванович народився в Російській Федерації. Там пішов до школи, але закінчував курс шкільного навчання вже в Попасній. Батьки працювали на Півночі, переїхали в Україну, коли Валерій навчався у старших класах. Служив у Армії, вже Українській. Працював на багатьох посадах у поліції, останнє місце роботи там – завідувач сектором громадського порядку. Потім перейшов у Попаснянську районну військово-цивільну адміністрацію на посаду заступника керівника з соціальних питань. Працював там до 2017 року, а коли прийшов новий голова адміністрації - написав заяву про складання повноважень і пішов займатись приватним підприємництвом. Коли почалась російська агресія, на добровільних засадах допомагав тоді вже Попаснянській міській військово-цивільній адміністрації з евакуацією, із завезенням гуманітарної допомоги в громаду. А пізніше, влітку, вирішив стати на захист України в лавах ЗСУ. Воював на Авдіївському напрямку штурмовиком».
Запитую, якою Валерій був людиною, як до нього ставились.
«Ви ж бачите по лайках і по коментарях, - відповідає Ханатов. - Він був людиною свого настрою, в нього був характер і своє особисте бачення всього в цьому житті. Але – дуже принциповою людиною. Дуже любив Україну і не любив Росію. Бажав змін у Попасній, в Україні. Усе для цього робив, працював. Принципова, порядна людина з потужним характером. При цьому був толерантним».
Згадую, що Куліков займався розмінуванням.
«Так, це було ще до того, як він потрапив до Збройних сил України. Коли він навчався цій справі в одній гуманітарній організації і я спитав у нього, чи він повернеться, він сказав: якщо відбудеться деокупація, мені приємніше було б розміновувати Попасну».
Керівник Луганського регіонального офісу Програми «U-LEAD з Європою» Ігор Агібалов сам колись очолював Попаснянський район, але з Валерієм Івановичем тоді не перетинався. А вже на нинішній посаді доводилось співпрацювати.
«Ми кілька разів зустрічались. Я знав, що Роман Власенко про нього дуже добре відгукувався. Кілька разів ми спілкувалися телефоном. Враження справляв позитивне. По-людськи. Зустрічались з робочих питань, юридичних. По нашій же темі, по децентралізації. Розмовляли по земельних питаннях. Мені не запам’ятались справи, запам’ятались емоції. А емоції були позитивними. Запам’яталась посмішка…»
Як пізніше розповів Роман Власенко, урну з прахом Валерія Кулікова після кремації в Харкові забрали рідні. Вирішуватимуть його долю згодом - скоріш за все, після деокупації перепоховають у Попасній.
«Вічна і світла пам’ять Герою!
Спочивай з миром, земляче.
На щиті», – цими словами провели свого колегу й друга співробітники Сєвєродонецької РВА.
Фото з відкритих джерел
