Пам’яті військового Ігоря Мозгова (позивний «Морпіх»)
На момент загибелі молодшому сержанту 78-го десантно-штурмового полку «Герць» Ігорю Мозгову було 34 роки. Народився він 12 вересня 1989 року в селі Архангельська Слобода Каховського району Херсонської області. Загинув 11 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, поблизу села Вербове.
Ігор став до лав ЗСУ у 2013 році у складі гірсько-піхотного батальйону морської піхоти (с. Перевальне АР Крим). Після анексії півострова залишився вірним присязі та продовжив службу на підконтрольній Україні території. З 2014 по 2018 роки був учасником АТО та ООС, воював на території Донецької та Луганської областей у складі 36-ї бригади морської піхоти (м. Маріуполь). З 2019 року проходив службу у зенітно-ракетних військах (м. Нова Каховка Херсонської області), у складі яких після повномасштабного вторгнення виконував завдання протиповітряної оборони Сухопутних військ ЗСУ в різних точках України.
Його дружина, Дар'я Волощук, розповідає, що навчався Ігор у Новокаховському електротехнічному ліцеї, його спеціальність - газоелектрозварник.
«Добре у нього виходило, але він знайшов себе у військовій справі. Любив займатися спортом, і багато хто його знав як «людину, яка бігає» повз Райське чи Тополівку (селища на Херсонщині у Новокаховській громаді - авт.), або на велосипеді їде з високою швидкістю. Любив мотоцикли, любив швидкість, рух. Завжди був у русі, не міг всидіти на місці», - каже Дар'я.
Розповідає, що 25 грудня було б тринадцять років їх офіційному шлюбу. Виховували двох синів: старшому Вадиму 13 років, а молодшому Дмитру - шість.
«Старший син народився у Сімферополі, бо я сама звідти. З Ігорем ми познайомилися у Дніпрянах (селище у Новокаховській громаді - авт.), куди я приїжджала на канікули. Він був однокласником мого двоюрідного брата», - ділиться спогадами жінка.
Ігор був із тих людей, яких називають душею компанії. Він завжди «заводив» усіх навколо, дуркував, мотивував до пригод. Кожен, хто його знав, втратив гарного приятеля, каже вона.
Дар'я Волощук, яка була депутаткою Новокаховської міської ради (склала повноваження влітку 2023 року), згадує, що Ігор, хоч і не любив загалом масові заходи, проте був поряд з нею на тих, які організовували патріотичні сили у місті.
А ще вона розповіла, що Ігор, коли вони познайомилися, не дуже любив книги. Та оскільки Дар'я мала вищу освіту, це його спонукало до саморозвитку і він почав читати. Найбільше з прочитаного його вразила книга Олександра Дюма «Граф Монте-Крісто» - він десь із пів року згадував у розмовах про цього героя.
«У нього взагалі досвід служби був багатий. Служив у ППО, але у нього з’явилося бажання йти, як він казав, «мочити ворога», коли всі, з ким він служив у свій час, його побратими з 36-ї бригади, або загинули, або потрапили в полон у Маріуполі. Почав шукати лазівки якісь, щоб потрапити у штурмову бригаду. І все-таки зміг - у червні переуклав свій контракт. Це був його перший виїзд, 6 грудня їх направили на Запорізький напрямок, там вони проходили підготовку», - каже дружина.
Дар'я розповідає, що 10 грудня чоловік зателефонував, сказав, що вони йдуть на завдання і якщо все буде добре, то він вийде на зв'язок через добу. 11 грудня його на зв’язку не було. 12 грудня у їхнього старшого сина був день народження. О 8 ранку дружина написала Ігорю повідомлення, привітавши з днем народження сина. А за пів години зателефонували з військкомату і сказали, що Ігор пропав безвісти. Уже на наступний день - 13 грудня, повідомили, що тіло вивезли.
Дружині відомі обставини загибелі чоловіка. Під час виконання завдання Ігоря переслідував ворожий дрон. Воїну вдалося відірватися метрів на два. З дрона полетіла граната, Ігор отримав поранення ноги, почав накладати турнікет. Знімав при цьому з себе все важке, у тому числі бронежилет, щоб проповзти до наступної нашої позиції, де міг би укритися. Проте в нього полетіла вже друга граната, завдавши смертельних поранень...
Поховали Ігоря у Черкасах на Алеї Слави.
Його дружина зареєструвала петицію про присвоєння чоловікові звання Героя України.
Ігор Мозгов дуже хотів повернутися з родиною на звільнену лівобережну Херсонщину і робив усе, щоб наблизити перемогу.
«Він не боявся повернутися на щиті, він боявся зробити недостатньо для перемоги», - написала Дар'я Волощук.
Вічна слава і пам’ять Захиснику!
Фото з родинного архіву
