Пам’яті телеоператора, військовослужбовця ЗСУ Олександра Попова

Олександр Попов був добре відомим серед медійної спільноти Миколаєва. Ще з 2005 року він працював телеоператором спочатку в обласній державній телерадіокомпанії, а згодом — на Суспільне. Миколаїв.

Олександр народився у Бурятії. Його батько був військовим, тому родині доводилося переїздити. Коли хлопчику було сім років, вони приїхали на Миколаївщину і оселилися у Новому Бузі. Олександр закінчив місцевий технікум механізації та електрифікації сільського господарства й отримав спеціальність електрика.

У 2000 році помер батько, а згодом і мама. У хлопця залишилася лише сестра Олеся, з якою вони разом переїхали до Миколаєва. Олександр був здібним і невдовзі влаштувався на роботу до телерадіокомпанії, де тривалий час працював оператором. Щоправда, перед повномасштабним вторгненням Росії він змінив фах і став електриком на одному з миколаївських підприємств.

Захоплювався музикою, фото і відеозйомками, мав кохану дівчину. А ще обожнював свого племінника Нікітку і сестру Олесю. Усі, хто з ним спілкувався, запам’ятали його добрим, чуйним, веселим…

У квітні 2023 року Олександр став мінометником 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України. У вересні на Донбасі отримав поранення. Але після нетривалої реабілітації знову повернувся на передову. Та вже 22 листопада 2023 року військовий загинув під час бою з росіянами поблизу Куп’янська на Харківщині.

Його сестра з племінником, які нині перебувають у Франції, друзі, колеги досі не можуть змиритися з цією страшною звісткою.

«Саня. Мій брат. Я не можу в це повірити. Ми були різні, але я шалено тебе люблю. І я любитиму тебе, поки живу… Ти найкращий дядько для свого племінника. Ми чекали тебе у відпустку, готувалися до твого приїзду, мріяли погуляти з тобою по Ніцці… Але все виявилося міражем. На душі порожнеча. Мене розриває від болю… Дякую, що вибрав мене бути твоєю сестрою», - написала Олеся на своїй сторінці у Фейсбуці.

За словами колеги Лілії Родіної, для журналістів Миколаєва Олександр залишиться у пам’яті як Герой. Він завжди помічав дрібниці і посміхався, від нього віяло спокоєм і добротою.

Товариш і кум Олександра, Володимир Діденко, згадує, що познайомився з ним ще у 2007 році, коли почав працювати редактором у Миколаївській облдержтелерадіокомпанії. «Для мене це був абсолютно новий колектив, але з Сашком я дуже швидко і легко знайшов спільну мову. Він завжди допомагав мені, підтримував, давав поради, попри те, що я був старшим за віком. А ще він був відкритим, щирим, чесним, компанійським. Він мав якусь внутрішню силу і часто посміхався. Здавалось, що у нього завжди гарний настрій. Згодом ми настільки подружилися, що він навіть став хрещеним батьком моєї дитини», - розповідає Володимир.

Ще одна колега, Маргарита Замниус, стверджує, що попри те, що Сашко народився у Росії, був справжнім патріотом України і загинув, захищаючи її.

«Якщо йому щось не подобалося – казав у вічі. Він був безхитрісним, не улесливим, не сприймав брехню та несправедливість. А ще дуже любив котиків…», - сумує Маргарита.

Журналістка Валентина Гурова також каже, що їй дуже близька була його проукраїнська позиція. «Ніколи не забуду нашу з ним зйомку ходи "безсмертного полку" 9 травня 2017 року. Ми були з ним на одній хвилі. Саме Саша мене навчив, що журналіст і оператор повинні бути командою і прикривати спину один одному", — розповідає Валентина.

Усі, хто знав Олександра, зазначають, що він був професіоналом, а ще людиною, на яку можна було покластися.

"З Олександром працював буквально з перших днів його роботи оператором. Йому тоді було 20. Веселий, щирий, швидко всьому вчився. Бували з ним у відрядженнях, у полях, на заводах. Не хочеться вірити, що його більше немає з нами. Він назавжди залишиться добрим другом", — згадує кореспондент Суспільне. Миколаїв Федір Бондар.

Товариш Олександра, журналіст, а нині військовослужбовець ЗСУ Володимир Лисюк також відзначає його талант, завдяки якому той відзняв чимало чудових сюжетів та фільмів. Він каже, що ні на мить не сумнівався, що Олександр піде захищати країну на фронті і пишається тим, що мав такого друга.

Прощання з Олександром пройшло у Кафедральному Соборі Касперівської ікони Божої матері у Миколаєві 2 грудня 2023 року. Йому навічно залишилося 38 років.

За даними ІМІ, він став 70-м медійником, що загинув унаслідок російської агресії проти України.

Вічна шана Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Олеся Симоненко, Суспільне та з відкритих джерел