Пам'яті стрільця-санітара Романа Кибалюка (позивний «Філософ»)
15 січня 2024 року у Монастирищі на Черкащині поховали 31-річного Романа Кибалюка. Воїн загинув 30 червня 2023 року на Луганщині. Протягом семи місяців він вважався зниклим безвісти...
Роман був первістком у сім’ї Костянтина та Наталії Кибалюків.
– Змалку Рома вирізнявся особливою чоловічою галантністю та харизмою, – розповідає його хрещена мама Світлана Драчук. – Татові кучері завжди робили його улюбленцем. Коли був маленьким, родина будувала власне житло. А поруч – дружні сусіди, які будувалися на новій вулиці та допомагали один одному. Діти-однолітки між собою дружили. Так у великій родині та серед друзів, де гостинний будинок Кибалюків завжди вуликом вирував, зростав кучерявий красунчик. Ще однією особливістю Роми були його різнобічні таланти: до співу та музики, читання книг та глибокого аналізу всього, що відбувалося навколо, до приготування їжі, особливо запашного борщу.
Уже в чотири роки Роман пішов на гурток співів при профтехучилищі. Викладачів дивувало його вміння виводити по-дорослому високі ноти. У сім років співав пісню «Рідна мати моя». Захоплення співом переросло у бажання навчатися в дитячій музичній школі, де грав на баяні й бандурі. У 2006 році закінчив музичну школу, після чого вступив до Уманського обласного музичного коледжу імені Демуцького.
Романа також завжди вабила психологія, вищу освіту здобував в Уманському педагогічному університеті імені Тичини. На жаль, він так і не встиг попрацювати за фахом. Паралельно із навчанням Роман працював із татом, опановуючи професію будівельника, слюсаря, фахівця із ремонтних та оздоблювальних робіт.
Ще однією сторінкою життя хлопця було народження сестрички Юлії. Саме він обрав їй ім’я, безмежно любив та оберігав.
– Коли восьмирічному сину треба було повідомити гарну новину, що ми чекаємо на сестричку, Рома по-дорослому відповів: «У нас ще й огорожі немає навколо хати, як ми сестричку будемо ловити? Дорога ж поруч. Небезпека», – розповідає мати Наталія. – Так і почав опікуватися сестрою ще до її народження. А вже якою він був гарною нянею для донечки! І перевдягнути міг, і нагодувати, і забавити. І доки сусідські діти гралися надворі, Ромчик глядів сестричку. Саме до нього Юля зробила перші кроки. А коли вона вступила до університету в Київ, брат допомагав коштами, залишаючи собі дріб’язок. А ще з усіх відряджень традиційно привозив сестрі подарунок.
Юлія розповідає, що Роман “був невибагливим, хотів жити звичайним життям, як мільйони українців, просто бути щасливим”.
- Добровільно піти у військо – це був свідомий і виважений вибір Роми, – продовжує сестра. – Він чітко розумів, куди йде. Ще з початку АТО хотів служити, мріяв про контрактну службу. Але ми вмовили, що потрібно стати на ноги. Тим паче, Рома не служив строкову. Початок повномасштабної війни застав брата у Києві. Знову почав розмову, що, як справжній чоловік, має йти до війська. Але першим пішов тато, Костянтин Борисович. Мама, батько, я та всі рідні вмовляли Рому продовжити трудитися в цивільній професії.
Роман добровільно став до лав ЗСУ 25 січня 2023 року. У війську він опанував для себе ще одну професію – стрільця-санітара механізованого батальйону. А серед побратимів за своє глибинне мислення, порушення філософських тем мав позивний «Філософ». Пройшов навчання у Німеччині. Повертаючись, на летовищі у Польщі, із побратимами мав зустріч із принцом Вільямом. А селфі, зроблене із принцом, стало для Монастирищенської громади та самого воїна легендарним.
Син і батько мали коротку відпустку. Всі раділи, що вони приїхали додому, хоч і на короткий час. Роман мусив їхати до війська першим. Його проводжали із єдиним побажанням – повернутися додому живим та неушкодженим. Тоді ніхто й припустити не міг, що розлука стане такою болючою, а 29 червня із Романом увірветься зв’язок. Після кількох вдалих виходів, під час одного із завдань на Луганщині, телефон Романа раптом замовк. Більше він не виходив на зв'язок. Рідні отримали сповіщення, що внаслідок постійних артилерійських і мінометних обстрілів з боку ворога Роман зник безвісти…
Минуло сім місяців болю, тривог, очікування та віри, що Рома неодмінно зателефонує, або в якийсь інший спосіб дасть про себе знати. Але, за результатом проведеної ДНК-експертизи, батьки отримали повідомлення про загибель сина. Роман Кибалюк загинув 30 червня 2023 року внаслідок несумісних з життям осколкових поранень. І ось 15 січня Роман – любий син, брат, племінник, онук та рідна й близька для тисяч краян людина, повернувся назавжди у рідне місто.
Роман любив свою родину, яку завжди жартома називав кланом Кибалюків, адже у його татка було десятеро братів та сестер. Сам Роман так і не встиг одружитися, хоча дуже любив дітей – численних племінників, похресників. Забавити, пожартувати, розказати захоплюючу історію – це хлопець умів. І дітлахи дзиґою крутилися навколо нього.
А ще Роман любив тварин. І дуже сумував за своєю вихованкою – собакою Адою, яку виростив із маленької. Вона дуже тішилася його поверненню із війська у коротку відпустку.
Поміж інших чеснот, Роман мав гарну пам’ять, цікавився історією України і казав, що її має бездоганно знати кожен українець. Був справжнім патріотом, розумів, що любити країну має кожен, і не на словах.
Про свою службу хлопець казав: “Я повернуся додому тільки тоді, коли зроблю селфі на тлі “Ластівчиного гнізда” в Криму”. Він сильно любив це місце, де був із батьками ще у дитинстві та юності. Побратими обіцяли помститися за Романа та зробити на його честь таку світлину.
Вічна слава та пам'ять Герою!
Фото з відкритих джерел
