Політична криза у США: як це вплине на Україну та світ загалом?

У світі продовжує наростати хвиля загострень і конфліктів, прямо чи опосередковано пов’язаних з широкомасштабною агресією Росії проти України та викликаним нею розпадом системи міжнародної безпеки.

Наприклад, Іран та його проксі (ХАМАС, Хезболла, хусити) на Близькому Сході, де бойові дії уже вийшли за межі Ізраїлю, діють дедалі брутальніше. З останнього – удар дрона по базі США в Йорданії, який убив трьох і поранив ще кілька десятків американських військових.

Дедалі агресивнішими стають заяви Кім Чен Ина, очільника КНДР, який назвав Південну Корею “найбільш ворожою державою” та пригрозив перетворити її на попіл. До слова, 5 січня КНДР випустила 200 снарядів у напрямку Південної Кореї, які впали в морській буферній зоні на північ від обмежувальної лінії, фактично морського кордону з Південною Кореєю. А буквально нещодавно – запустила декілька крилатих ракет у напрямку відкритого моря, які впали у воду між Корейським півостровом та Китаєм.

Напруженою залишається ситуація й навколо Тайваню. Після перемоги на президентських виборах кандидата від Демократичної прогресивної партії Лай Цінде, прихильника самостійного розвитку острова, плани голови КНР Сі Цзіньпіна на швидке просування у питанні приєднання Тайваню до Китаю сильно похитнулися. Але зупинятися він не збирається. 25 січня голосом речника Міноборони У Цянь офіційний Пекін заявив, що Тайвань є частиною Китаю і ніколи не буде незалежною державою, а також, що спроби іноземних сил розколоти Китай ніколи не матимуть успіху, бо китайська армія готова “стати залізною стіною на захист національного суверенітету і територіальної цілісності”.

Тим часом Сполучені Штати Америки, замість того, щоб забезпечувати, підтримувати своїх союзників по всьому світу, продемонструвати вже остаточно сформованій “вісі зла” готовність до жорсткої відповіді, а за потреби й до війни одразу на кількох фронтах – продовжує “хитати”. З вересня минулого року демократи і республіканці “труться лобами”, загнавши країну у кризу, пов’язану з міграційною політикою.

Відтак маємо декілька важливих запитань:

• Що чекає світ у разі, якщо нестабільність у США затягнеться чи навіть стане хронічною? Чи може Америка втратити глобальне лідерство?

• Наскільки здатна, а головне – наскільки готова Європа за потреби підстрахувати Штати?

• Які ризики та виклики стоять перед Україною, яка перебуває у стані війни?

ЛІДЕРСТВО ПІД ПИТАННЯМ: США ПОВИННІ НАРЕШТІ ПЕРЕЙТИ ВІД ПОЛІТИКИ “НЕДОПУЩЕННЯ ЕСКАЛАЦІЇ” ДО ЖОРСТКОЇ ВІДПОВІДІ ДИКТАТОРАМ

У коментарі Укрінформу дипломат Вадим Трюхан, відповідаючи на перше запитання, зазначив, що демократичний світ занадто тривалий час покладався на США, як на ексклюзивного гаранта власної безпеки. За його словами, протягом десятиріч культивувався міф про біполярний, потім, після розвалу СРСР, однополярний, а останнім часом триполярний – США, КНР та РФ, – світ. У результаті демократичні держави виявилися неспроможними швидко і ефективно реагувати на виклики з боку авторитарних режимів.

“У першу чергу державоподібних терористичних утворень “вісі зла”, яка, так виглядає, вже завершила своє формування. Її основу складають Росія, Іран і північна Корея. Ідейним натхненником і тилом виступає Китай. А в групі підтримки, яка в тому числі відіграє і роль передових загонів чи плацдармів для нападу, – Білорусь, Венесуела, Йемен (хусити), Ліван (Хезболла) та Палестина (ХАМАС), – перераховує експерт. – Відтак самоусунення Вашингтона від виконання своїх обовʼязків щодо гарантування безпеки своїх союзників і партнерів здатне зруйнувати весь світовий порядок, який існував протягом майже 80 років з моменту капітуляції нацистської Німеччини, фашистської Італії та мілітаристської Японії”.

При цьому, каже пан Трюхан, за іронією долі саме Німеччина, Італія та Японія реально здатні підхопити прапор лідерства у питанні забезпечення відсічі зазіханням автократій на свободу і демократію, який вислизає з рук американських керманичів, які загралися в гру “недопустити ескалації з віссю зла”.

“Слід зауважити, що допоки не гинули американські громадяни від рук рашистів, американські виборці ще якось могли зрозуміти намагання адміністрації Байдена уникнути прямого конфлікту з путінською Росією. Проте після загибелі трьох військовослужбовців США в Йорданії в результати атаки іранського дрона, заяви представників Білого Дому про «недопущення ескалації з Іраном» виглядають як відверта слабкість і знущання над родичами загиблих. Чи зможуть США повернутися у гру? Найближчим часом навряд чи. Хіба після президентських виборів, і то у разі, якщо президентом стане новий лідер чи радше лідерка. Адже ті, хто вже були при владі, показали свою тотальну невідповідність викликам сьогодення”, – вважає дипломат.

Більше того, наголошує він, навіть сама стабільність американської держави після спроби штурму Капітолію та відмови Техасу підкорятися наказам Вашингтона, яку підтримали тією чи іншою мірою аж 25 (!) штатів, опинилася під великим знаком питання.

“У цій ситуації архіважливо знайти заміщення тій ролі, з якою раніше доволі вдало справлялися Сполучені Штати. На мою думку, одно-, бі- і навіть триполярний світ безповоротно канув у лету. На черзі багатополярний світ. Як москітний флот, а потім флотилія дронів виявилися ефективнішими традиційних флотів у складі крейсерів, есмінців, фрегатів тощо, так і нові коаліції середніх держав можуть стати в рази ефективнішими одноосібного лідерства якоїсь однієї окремо взятої великої країни”, – запевняє наш співрозмовник.

І прообрази таких коаліцій на сьогодні вже проглядаються. В Європі, наприклад, фундатором виступає Німеччина. Допомагають їй, а подекуди і випереджають за деякими рішеннями, Велика Британія, Італія і Франція.

Є перспективи також у коаліції східноєвропейських держав, яку можуть сформувати Україна, Польща і Балтійські держави. Значно активізувалась Північна Європа. А в Тихоокеанському регіоні на роль фундатора коаліції претендують Японія, Південна Корея та Австралія.

“Особняком стоїть Держава Ізраїль, яка, за оцінками тамтешніх аналітиків, перебуває напередодні великої війни, яка може стати найбільш кровавою з моменту створення ізраїльської держави. В умовах, коли головний союзник Ізраїлю заплутався в трьох соснах трампівського дрімучого лісу, як виявилось, покластися на когось, окрім себе, цій державі немає”, – констатує Вадим Трюхан.

Загалом світ зіткнувся з небаченою раніше хаотизацією у міжнародних відносинах, яка на повних парах наближає глобальну війну, в якій візьмуть участь більшість континентів.

“Іншими словами – світ вагітний глобальною війною й способів її уникнути, на даний момент, вже не видно”, – акцентує дипломат.

Що ж до конкретно Америки, то, на його думку, ця країна вже втратила глобальне лідерство. Першою ознакою цього незаперечного факту стала вкрай невдала втеча з Афганістану. Другою – неспроможність щось вдіяти з режимом Мадуро у Венесуелі. Третьою – дозвіл путінській Росії врятувати «рядового» Асада в Сирії. А раніше – залишення без наслідків вторгнення Росії до Грузії, незаконна анексія нею ж Криму і запровадження так званого ефективного контролю над частиною українського Донбасу тощо.

“Широкомасштабне вторгнення путінської Росії в Україну 22 лютого 2022 року стало фактично останнім цвяхом у кришку труни, в якій поховано лідерство США. Протягом березня 2022-го – жовтня 2023-го Вашингтон ще якось намагався повернути втрачені позиції, сформувавши коаліцію на підтримку України під назвою «Рамштайн» і надавши біля половини військової та іншої допомоги нашій державі. Проте навіть у цей період наші американські друзі самі себе значно стримували, не насмілившись дати Україні таку кількість і номенклатуру зброї, яка би дозволила провести успішний контрнаступ”, – каже пан Трюхан.

Та насправді ще не все втрачено, проте очікувати, що ті політики, які досі бояться ядерної зброї Росії, раптом посміливішають – це марна справа.

“Лише докорінні персональні кадрові зміни у Вашингтоні гіпотетично можуть щось змінити. Втім, простим процес повернення лідерства не буде точно”, – підкреслив експерт.

Своєю чергою експерт-міжнародник Олександр Юсупов вважає, що насправді нестабільність у США вже можна назвати хронічною і наслідки її добре відомі.

“Вашингтон не менше 10 років веде незграбну зовнішню політику з катастрофічними результатами – згадайте вихід і повернення американських військ в Ірак та анексію Криму при Обамі. Або як Трамп загравав з усіма диктаторами і тиснув на Київ заради компромату на Байдена. Чинна ж влада країни з повним хаосом залишила Афганістан і майже втратила Україну в лютому 2022-го, – згадує пан Юсупов. – Водночас всередині держави теж сталося майже все, що тільки можна було уявити: бунти по всій країні під час протестів BLM, захоплення будівлі Конгресу, відмова одного з кандидатів визнати дійсними результати виборів до Білого дому, скасування конституційного права жінок на аборт тощо. У 1958 році 72% американців казали, що їм байдужі політичні погляди майбутнього чоловіка їхньої дочки. Зараз таких лише 45%. Населення є дуже розділеним, і це вже, як ми бачимо, спричинило чимало жахливих подій всередині і ззовні”.

А далі може бути ескалація конфлікту з Іраном і війна з Пекіном за Тайвань.

“Чи може Америка втратити глобальне лідерство? Погоджуюсь з тими, хто вважає, що це вже сталося у доволі значній мірі. Частка ВВП Китаю у світовій економіці складала 4% у 1990 році, а зараз піднялася до 18%. Тим часом Пекін став головним торговельним партнером більшості столиць світу, і саме за його посередництва торік Іран та Саудівська Аравія відновили дипломатичні відносини. Москва ж створила доволі стійку сферу впливу в частині Африки та Близького Сходу і досі має тісні політичні та бізнес-зв’язки в Європі”, – звертає увагу експерт.

Але цього навряд чи можна було уникнути. Адже, хоча США дійсно робили багато помилок, втім поява нових супердержав та потужних регіональних гравців і відповідно зменшення впливу Вашингтона було лише питанням часу.

“Бо наприклад Китай має шалений людський ресурс у вигляді мільярдного населення, а Росія великі запаси нафти та газу, що дало їм чудовий фундамент для наповнення держбюджету і підвищення конкурентоздатності в геополітиці. Тому лідерство США скоріше завжди було тимчасовим феноменом”, – підкреслив Олександр Юсупов.

Тим часом ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко більш оптимістичний, зокрема, в оцінці саме внутрішньої кризи у США: “Мені здається, що найближчими тижнями компроміс відносно кордону таки буде знайдено. Криза у Штатах мине. Відтак, ми не повинні надто впадати у відчай, думаючи про те, що це дестабілізує американську демократичну систему. Насправді ця система перевірена роками, доволі сильна, впевнена в собі”.

На його думку, президент Байден, використовуючи свою готовність піти на певні поступки, перехопить ініціативу й змусить республіканців, незважаючи на тиск Трампа, піти на компроміс.

“Від позитивного рішення по кордону, по Україні, по Ізраїлю з Тайванем національні інтереси США лише виграють. Думаю, в кінцевому підсумку рішення таки буде знайдено”, – прогнозує пан Огризко.

Водночас він переконаний, що США не забудуть про світ, хоча й констатує, що главі Білого дому все ж бракує рішучості.

“Байден більше погрожує, але не вживає тих заходів, які мав би вжити лідер найвпливовішої та наймогутнішої країни у світі. Я цілковито солідаризуюся з думкою сенатора-республіканця Ліндсі Грема, який сказав, що по осередках терористів потрібно завдавати нищівних ударів, знищувати їх. На жаль, поки ми бачимо лише те, як Білий дім в основному намагається терористів закликати до здорового глузду. Втім, говорити про здоровий глузд із тими, у кого його немає, – безперспективно”, – наголошує дипломат.

Він сподівається, що у Байдена та його радників таки переважить розуміння, що слід діяти жорсткіше і різкіше, бо інакше роль США, як лідера в світі, буде знівельована: “Коли Вашингтон звертається до Пекіна з проханням вплинути на Тегеран, ну, вибачте, про яку тут лідируючу роль Америки йдеться? Зважаючи на загрозу використання Іраном ядерної зброї – треба бити по ньому, знищувати відповідні цілі. Теж стосується і Північної Кореї”.

Якщо дати цим країнам можливість розвиватися далі, то від теорії вони зовсім скоро можуть перейти до практики.

“Є речі, на які потрібно реагувати не неоліберальними закликами до загального миру і братерства, бо інакше ситуація просто вийде з-під контролю. Дуже сподіваюся, що США все ж повернуться до своєї лідируючої ролі у світі й почнуть нарешті демонструвати жорстку, але єдино можливу в даному разі політику”, – підкреслив Володимир Огризко.

Коли це станеться? Важко сказати точно. За словами дипломата, наразі йде складний, в'язкий процес переосмислення ситуації. Країни Заходу на чолі зі США останні 30 років жили, що називається у "теплій ванні", гадаючи, що це триватиме вічно. Тепер же вони нарешті почали розуміти, що дуже серйозно помилялися.

“Про це говорять і американці, і німці, і британці. Це стає очевидним навіть для тих самозакоханих і самозаколисаних західних політиків, які були творцями псевдомиру з РФ. Звичайно, все це не просто переосмислити, навіть психологічно. Але процес іде. Так, повільно і суперечливо. Можливо, саме тому й маємо половинчасті рішення, нерішучість у наданні Україні необхідних озброєнь, які б змусили Росію припинити агресію. Можливо, саме тому й бачимо, як на Заході досі, наче чорт ладану, бояться обговорювати тему постпутінської РФ, її розвалу, вважаючи, що це викличе якісь глобальні катаклізми, – роздумує пан Огризко. – Звісно, це стосується не всіх, адже на Заході є лідери, які бачать за горизонт, завчасно думають про розвиток подій і готуються до них, зокрема, з урахуванням власних національних інтересів. Тим не менш, це довгий процес, однак я не вірю, що американці погодяться на те, аби припинити відігравати провідну роль у світі. В іншому разі – буде поставлено під питання, власне, демократичний устрій в самій Америці”.

І такою ситуацією тут же скористаються і Китай, і Росія, і всі ті країни "вісі зла", які зараз готуються й гуртуються, щоби завдати цивілізованому світу нищівної поразки.

ЄВРОПА ПІДСТАВИТЬ ПЛЕЧЕ, АЛЕ НЕ ЗМОЖЕ ПОВНІСТЮ ЗАМІНИТИ СОБОЮ США

Олександр Юсупов переконаний, що Європа точно здатна підстрахувати Вашингтон, бо ЄС та Британія разом мають навіть більше громадян, ніж США, а також одні з найпотужніших економік у світі: “І ми бачимо, що готовність теж є, адже Європа зараз нарощує виробництво боєприпасів та заповнює вакуум відсутності допомоги Україні від США”.

Однак йдеться саме про підстрахування, але аж ніяк про здатність Європи самій захистити себе від Росії.

“На це потрібен час і звісно політична воля, якої в цей момент не вистачає. Складається враження, що лідери ЄС витрачають більше часу на утихомирення Орбана, ніж на боротьбу з Путіним. Хоча прогрес є і це підсилює надію на подальші позитивні зміни”, – коментує експерт-міжнародник.

Вадим Трюхан каже, в Європі вже більшість політичних лідерів усвідомили, що безоплатний сир, яким була безпекова парасолька США, заштовхав європейців у мишоловку.

“Відтак в Європі йде болісний процес пошуку виходу з ситуації. Виходить не все. Проте обнадіює те, що ключові лідери не опускають руки. Канцлер Шольц, премʼєри Сунак, Мелоні і Туск, президент Макрон – це пʼятірка лідерів, які поступово перебирають на себе роль колективного лідера в питаннях і допомоги Україні у відбитті нападу РФ, і підготовки Європи до ймовірної війни проти “вісі зла”. Не все йде гладко, проте трансформація позиції вражаюча”, – наголошує дипломат.

Якщо українській армії вдасться втримати фронт у найближчі 12-18 місяців, то далі стане набагато легше. Адже нарощування потужностей ВПК у цих та інших європейських державах, налагодження спільних виробництв зброї з Україною та модернізація армій вимагають часу.

“Часу, якого у нас немає. Проте грає він все-таки на нас. Адже з кожним місяцем ми отримуємо все більше знарядь для того, щоб не лише зупиняти рашистів на власній території, а й перейти до контрнаступів з перспективою загнати цю терористичну орду кудись подалі від власних кордонів, оптимально за їхні уральські гори”, – коментує пан Трюхан.

А це – Володимир Огризко: “Безумовно, Європа зможе підставити своє плече. І зараз про це ведуться дуже інтенсивні переговори, які, думаю, скоро матимуть практичний вимір. Та ж угода про військово-технічне співробітництво з Великою Британією говорить сама за себе”.

Це дуже важливий і потужний документ, каже дипломат, який дозволяє реально посилити співпрацю між Україною та Британією у сфері оборони та безпеки. І якщо таких угод буде 15-20 з провідними європейськими країнами, з США і Канадою, то це серйозно посилить наші спроможності.

“Навіть за відсутності великої допомоги від Америки це дасть можливість протриматися, але не перемогти. Так чи інакше ми повинні розраховувати на те, що Конгрес прийме відповідне рішення і що Україна ще до завершення цієї каденції Байдена отримає відповідну допомогу. Європа може, Європа сильна, але Європа – це не один голос. Зібрати все докупи є доволі складно. Тож, гадаю, Європа не зможе повністю замінити собою США”, – стверджує пан Огризко.

СИТУАЦІЯ ДЛЯ УКРАЇНИ СКЛАДНА, АЛЕ НЕБЕЗНАДІЙНА. ПОПЕРЕДУ У НАШОЇ ДИПЛОМАТІЇ ДУЖЕ БАГАТО РОБОТИ

На думку Вадима Трюхана, за потенційної відсутності допомоги з боку США перед Україною постають три ключові виклики.

Перший – чим замістити брак боєзапасу? Щонайперше йдеться про ракети для ППО і снаряди для артилерії.

“Ракети нам можуть надати виключно європейці. А от для заміщення артилерійських снарядів слід використовувати комбінований підхід – і світами шукати, і власні виробництва запускати, і працювати над збільшенням виробництва дронів,- перелічує дипломат. – Цифра у мільйон дронів на рік, озвучена Президентом Зеленським, явно занижена. Нам потрібно в 2, а то й 3 рази більше дронів. Різних, і дешевих одноразових fpv-шок, і багаторазових на середні дистанції, і одноразових далекобійних на 1000+ км”.

Він акцентує, що допоки ми не зруйнуємо всі без виключення аеродроми, з яких злітають рашистські стратегічні бомбардувальники, і не потопимо ракетоносії морського базування, про нормальне життя в українських містах і селах можна лиш мріяти.

Другий – спроможність держави фінансувати соціалку і державних службовців.

“Не просте питання. З “кондачка” його не вирішити. Проте й тут є варіанти. Вихід з тіні економіки, отримання додаткових пільгових грантів і кредитів від міжнародних фінансових організацій та від потужних у фінансовому плані держав-партнерів може компенсувати перекриття трампістами фінансового краника з-за океану”, – вважає експерт.

І третій – зневіра громадян.

“Насправді, це найскладніший виклик для сучасної української держави. Якісна комунікація з власним суспільством – це одна з ключових проблем. Президент і всі ключові спікери влади мають у режимі нон-стоп пояснювати людям, що і чому відбувається у світі, а також доносити основні елементи Стратегії протидії російській агресії. І робити це на всіх без виключення інформаційних ресурсах і публічних заходах”, – підкреслив пан Трюхан.

Володимир Огризко ключовими викликами називає зброю, фінансову допомогу, а також гроші РФ, які вона вивезла за кордон. Якщо ми об'єднаємо ці три фактори в одне й працюватимемо по кожному максимально ефективно, то, запевняє він, трагічного розвитку подій для України не буде.

“Але це означає надзусилля з нашого боку, адже якщо взяти тему про 300 мільярдів доларів, які заморожені, але які потрібно конфіскувати... Ми бачимо наскільки важко йде цей процес і наскільки західні політики бояться братися до справи по-серйозному. Одна річ передавати відсотки від цих сум, а інша – конфіскувати усі гроші країни-агресора і передати їх жертві. Тож ситуація справді складна, але небезнадійна”.

Якщо ми посилимо свій тиск на наших партнерів по всіх цих трьох напрямках – у підсумку дипломат не бачить причин для того, аби ситуація для України переросла в якусь некеровану чи катастрофічну.

“Проте ще раз: це вимагатиме від нас роботи 24/7 по всі цих напрямках. І головне – кого я маю на увазі, говорячи про нас. Слід розуміти, що немає окремої дипломатії МЗС, попри те, що це спеціалізоване відомство, яка займається відповідною роботою. Дипломатія – це президент, прем'єр-міністр, голова Верховної Ради, депутати, громадські організації, медіаспільнота і так далі. Мрією кожного міністра закордонних справ, свого часу і моєю, є те, щоб була синергія, щоб Україна на зовні говорила одним голосом. І щоб цей голос був твердий, спокійний і переконливий. Чи можна цього досягти? Так, можна. У світі є цілком реальні приклади, приміром, той же Ізраїль зі своїм урядом національної єдності”, – звертає увагу Володимир Огризко.

Нарешті Олександр Юсупов найбільший ризик бачить у втраті всебічної допомоги від Вашингтона: “Адже цьогоріч у США пройдуть вибори, і у разі перемоги Трампа та республіканців на Київ можуть очікувати дуже погані новини. Якщо ж влада не змінитися, але, наприклад, спалахне війна між США та Іраном або Китаєм, то це теж буде мати надзвичайно негативні наслідки для України, бо тоді у Вашингтона будуть зовсім інші пріоритети, ніж допомога Києву”.

І відповідно головним викликом для України є підвищення самодостатності шляхом розширення вітчизняного військово-промислового комплексу.

“А також зменшення залежності від США за допомогою посилення підтримки від інших країн Європи”, – резюмував експерт-міжнародник.

Мирослав Ліскович. Київ