Пам'яті волонтера, військового Михайла Столбенка (позивний «Фаза»)

Хвилина мовчання

05.02.2024 09:00

Укрінформ

Від початку повномасштабного вторгнення допомагав армії, а у листопаді 2023-го пішов до на фронт

Про Михайла Столбенка Укрінформу розповіли його земляки з деокупованого селища Борова на Харківщині. Вони називають Михайла людиною з дуже доброю душею та сталевими принципами.

“Навантаження було величезне. Ми - адміни, не справлялися. Треба було чистити російських ботів, перевіряти інформацію, допомагати інформаційно з організацією евакуації та доставкою гуманітарної допомоги тощо. Ми разом раділи звільненню громади восени 2022 року… Потім Міша організовува збори, допоміг багатьом військовим і цивільним. Розвіртуалізувалися ми влітку 2023 року, зустрівшись у Боровій. Щоразу, коли я приїжджала на батьківщину, ми з Михайлом та іншими волонтерами дізнавалися потреби місцевих лікарень і передавали хлопцям, які в той час були там на лікуванні, “гостинці” згідно запитів”, - зазначає Олена.

Засновник Телеграм-групи громади волонтер Дмитро Зімарєв наголошує, що з першого ж дня роботи в групі Михайло дав зрозуміти, що його проукраїнська позиція дуже чітка - провокації проросійськи налаштованих людей він припиняв швидко та рішуче, фейки та вкиди виявляв миттєво.

“Міша створив безцінний архів фото та відео звільнення Борівської громади, який ми збирали разом із ним з усіх можливих джерел. Саме він започаткував у групі традицію сповіщення про повітряну тривогу (часто в громаді це був єдиний спосіб про неї дізнатися). Він допомагав захисникам, які звільняли наш край, у різноманітних побутових питаннях. Для військових дуже важливий контакт з місцевими жителями, яким можна довіряти. Міша був саме такий. Він допомагав шукати та закупляти ліки для військових ЗСУ, які працювали на Куп’янсько-Лиманському напрямку. Згодом долучився до виготовлення окопних свічок – робив їх з дуже якісного парафіну та за новою технологією, завдяки якій вони не так чаділи в бліндажах. Декілька разів ми разом забезпечували хлопців амуніцією та обладнанням, організовуючи збори коштів”, - розповідає Дмитро.

Ще згадує Михайла як обізнаного в сучасній техніці, її ремонті, тож до повномасштабної війни земляки частенько просили його допомоги у налаштуванні комп’ютерів. А ще - захоплювався риболовлею.

Наприкінці листопада Михайло повідомив близьким і друзям, що йде на фронт. Іноді виходив на зв'язок, розповідав про новий досвід, про хлопців, з якими опинився разом.

“Надсилав відео присяги, своє фото в цей день, і відчувалася його гордість… Ми, його друзі, пропонували допомогу в придбанні амуніції, всього необхідного. Але він відмовився, сказав, що всім забезпечений. Востаннє переписувалися на початку року. А 18 січня дізналися страшну звістку про загибель Михайла в бою під Мар’їнкою. Неможливо передати цей шок. Усі справи, всі події навколо стають такими дрібними, такими не важливими, коли дізнаєшся про те, що життя такої молодої чудової людини обірвалося”, - говорить Олена.

За інформацією друзів, Михайло загинув унаслідок артилерійського обстрілу: його підрозділ рухався на допомогу побратимам.

“Михайло був та залишиться в нашій пам’яті освіченою, спокійною, врівноваженою та чуйною людиною, надійним другом, люблячим батьком, зразковим сім’янином. Він завжди був заряджений позитивом, завжди мав тему для жарту. З гордістю говорив про українське військо, яке намагався підтримувати до останнього. Він користувався повагою не тільки серед друзів та знайомих, а й серед військових та волонтерів. Вдячний йому за людяність, стійкість, чітку українську позицію. Він мені став дійсно гарним другом, колегою та братом по духу – українському, волонтерському, бойовому та незламному”, - зазначає Дмитро.

У загиблого залишилися дружина, двоє дітей, сестра, літні батьки.