Слова мають значення. Чому важливо називати війну правильно

“У перші роки сепаратистської війни у східній Україні…”, –  це реальний рядок із матеріалу The New York Times липня 2020 року. На той момент російська агресія тривала вже шість років, її доводили тисячі втрачених життів та десятки тисяч тимчасово окупованих кілометрів. Проте держава-агресор примудрялася загалом уникати не лише кримінальної та дипломатичної відповідальності, але й іміджевої. Її пропаганда досягла неймовірного: пересічні громадяни, журналісти та навіть деякі топові політики світу називали російську агресію проти України як завгодно, але не “російська агресія проти України”.

Із початком широкомасштабного вторгнення ця ситуація здебільшого виправилася, проте росія продовжує нав’язувати нам слова, що знімають із неї відповідальність, розділяють українців, шкодять нашій дипломатії.

Навіть у тому ж, уже згаданому реченні The New York Times є вираз “східна Україна”. Коректніше говорити “східна частина України” чи “схід України”, адже Україна одна. А намагання розділити нашу державу на частини, щоби потім їх протиставити, –  давня стратегія росіян.

Крім того, загалом є неправильним формулювання про “війну на Сході…”, адже росія веде агресивну війну проти всієї держави. Подібне применшення загрози та спроба локалізувати, відгородитися від проблеми дорого коштували нам та допомогли росії уникати відповідальності. Війна й сьогодні, завдяки нашим захисникам, не триває в кожному місті України. Але, сподіваємося, ніхто не називає її “війною на Сході та Півдні України”. Чи, власне, “війною в Україні” взагалі.

Формулювання “війна в Україні” некоректне із двох причин. По-перше, це не внутрішня ситуація, це агресія проти нашої держави. Тож “війна проти України”. По-друге, важливо щоразу нагадувати, що це “російська війна проти України”. Так, це довше. Але інакше фокус уваги зміщується лише на нашу країну: виглядає так, немов це проблема України і саме Україна “втомлює” своєю війною. Очевидно, насправді всі вимоги щодо припинення агресії, відповідальності за її початок та продовження повинні покладатися на росію. І людям, особливо в певних країнах, слід постійно нагадувати, хто агресор у цій війні, а хто –  жертва.

Ставити росію та Україну в один ряд узагалі неприпустимо. І з цієї причини, принаймні у значній більшості контекстів, не слід говорити “українська сторона”. Це звучить так, немов Україна та росія –  рівноцінні учасники подій: позиції “сторін” важать однаково, вони грають за одними правилами, діють взаємно. Звісно ж це не так. У цій війні є агресор та тенденційний брехун, і жертва, якій тенденційно можна довіряти.

Про те, що триває саме “війна”, а не “конфлікт”, сподіваємося, нагадувати зайве. Адже це не якась взаємна суперечка, де сторони мають різні позиції. В Україні немає й ніколи не було територіальних претензій до росії, ми ніколи не проявляли агресії проти сусідів. Це односторонній напад та спроба від нього захиститися. Це війна. Чи краще, де це доцільно, казати “агресія”. Щоби підкреслити, що йдеться про неспровоковані, невиправдані, односторонні дії, у яких винна конкретна держава-агресор.

Одна з найскладніших речей в комунікації, кут, який часто зрізають журналісти та навіть деякі посадовці, –  це назва тимчасово окупованих територій. Інколи можна побачити “ДНР” у лапках. Інколи дуже узагальнений термін “ОРДЛО”. Інколи просто “Донбас”. Це все по-своєму неправильно.

Скорочення “ДНР” не можна використовувати в принципі, адже ніяких республік у лапках чи без них ніколи не існувало –  це просто російська ширма для прикриття своєї агресії. Це банальні квазі-утворення. Що, власне, доволі успішно комунікаційно спрацювали. Вживаючи будь-яку назву вигаданих росією республік, відділяючи їх від російської агресії загалом, ми легітимізуємо брехню про їхнє існування.

Термін ОРДЛО розшифровується як “Окремі райони Донецької і Луганської областей”, тож ним не можна називати тимчасово окуповані території загалом. Крім того, маючи для них окрему спільну назву, ми створюємо з них окреме спільне явище. А не тимчасово окуповану частину України.

Термін “Донбас” для окупованих територій на сході некоректний щонайменше тому, що охоплює значно більше земель, ніж вдалося захопити росії. Крім того, це підігрує російському міфу про географічні та історичні причини війни. Начебто війна відбувається між Україною загалом та Донбасом.

Найкраще писати довгу, але правильну назву –  тимчасово окуповані території України. Українців, які співпрацюють з агресором, варто називати терміном “зрадники” чи “колаборанти”.

Суперечки про слова в умовах війни –  це не буквоїдство. У закордонній комунікації –  це різниця між покаранням агресора та безвідповідальністю. Всередині держави –  це різниця між спільною протидією окупанту та поділом на табори. Не дарма росія уже два роки намагається виграти саме “СВО”. Хоча програє врешті війну.

СтратКом ЗСУ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства