Пам'яті військового парамедика Олександра Назимка

Олександр Назимко загинув, коли йому було 54 роки. 24 вересня 2022 року він віддав своє життя, захищаючи Україну від російської навали поблизу Бахмута.

І в мирний час, і на війні Олександр займався тим, що любив найбільше – лікував людей. Будучи на фронті парамедиком, врятував не одне солдатське життя.

Земляки-вінничани і медична спільнота знала Олександра як талановитого остеопата і нутріціолога. Він навіть заснував у Вінниці власну школу ортопедії. 

Чоловік уперше пішов захищати рідну землю у 2014 році, був "на нулі" в місті Щастя в батальйоні «Золоті Ворота». І у 2022 році пішов добровольцем у перших рядах.

“Для кожного з нас він був кимось. Усі хотіли попасти під промені його енергії та зарядитися нею. Особлива людина, спілкування з якою саме собою чинило лікувальний ефект для душі. Після розмов із ним хотілось літати, він щедро ділився своєю несамовитою енергією та заряджав позитивом на тривалий час. Своїм гострим розумом, швидкістю реакції та відточеними навичками багатьох врятував на фронті. Дуже багатьом людям своїми мудрими порадами змінив життя на краще», - згадує Олександра депутатка Вінницької міськради, волонтерка Олена Верлан-Кульшенко.

Вона розповідає, що парамедик постійно професійно вдосконалювався: пройшов безліч курсів, відвідав багато конференцій з доповідями.

«Для нього не було складнощів, він їх просто такими не сприймав. Він жив на повну, радів кожному дню, а всі труднощі сприймав за такі, що дані для особистісного зростання», - розповідає Олена.

Окрім остеопатії, Олександр займався ще й біоенерготерапією, фітотерапією та су-джок терапією. Виступав на телебаченні і проводив лекції для всіх охочих не лише в Україні, а й в Польщі, США, Туреччині та Португалії. Випустив дві книги польською про трави та мав власний канал на Ютубі. Його неодноразово запрошували переїхати до провідних країн світу, але він залишався патріотом України.

«Скажу одне: до 2014 року не здогадувався, що настільки є патріотом України. Завдяки гаджетам світ став ближчим, я підтримую спілкування зі своїми пацієнтами, де б вони не були. Заробляти та допомагати можна скрізь, але найкраще почуваєш себе вдома, незалежно від того, хто зверху керує», - сказав чоловік в інтерв'ю одному з вінницьких видань.

Під час служби в АТО Олександр отримав дві контузії і у 2015 році його демобілізували. Але у квітні 2022 року зі словами «хто, як не я» знову добровольцем пішов до війська. Служив у 214-му окремому батальйоні спеціального призначення Міжнародного центру миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Востаннє Олександр виходив на зв'язок із рідними 23 вересня 2022 року. Він загинув при виконанні бойового завдання поблизу Бахмута Донецької області. Вважався зниклим безвісти до січня 2024 року. Його родина пережила важке випробування, адже увесь час вони вірили, сподівалися та молилися, щоб їхній син, чоловік, батько і дідусь повернувся додому живим і здоровим. 

«Олександр був кращим із кращих. Немає жодної людини, якій би він відмовив. Якщо було потрібно, то вдень чи вночі поспішав на допомогу. Мав великий досвід та знання, якими щедро ділився як у мирному житті, так і на передовій. Його знали всі, як справжнього патріота і не лише за вчинками на полі бою. Олександр завжди спілкувався виключно українською мовою, любив її та цінував», – розповідає дружина полеглого Героя Наталія.

Загибель Олександра Назимка стала важкою втратою для всієї його родини, друзів та колег.

Поховали Героя 3 лютого у Вінниці на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Вічна пам'ять Захисникові!

Фото з відкритих джерел