Битва на витривалість

На днях RUSI (Royal United Services Institute – впливовий британський аналітичний центр з 200-річною історією, заснований ще тим самим Веллінгтоном, що розбив Наполеона під Ватерлоо) опублікував матеріал про перспективи російсько-української війни. Та навіть більше – російсько-українського протистояння не тільки на полі бою, а й у військовій промисловості та економіці.

Ми не будемо його перекладати – це порушило б авторське право. Залишаємо читачеві можливість самому сходити за посиланням і прочитати – за умови знання англійської або наявності якісного веб-перекладача. Скажемо стисло: британські аналітики, доктор Джек Вотлінг та Нік Рейнолдс, переконані, що “запалу” в Росії вистачить ще на півтора року. Питання в тому, наскільки його вистачить в союзу України та колективного Заходу.

Росія змогла перевести свою економіку на військові рейки, витискаючи максимум з наявних у неї потужностей. Втім, цей максимум виявився не таким вже й великим. З одного боку, держава-агресор зуміла налагодити масовий випуск БПЛА та забезпечити собі відновлення втрат у бронетехніці. З іншого – має масу очевидних проблем, як-то неспроможність компенсувати витрати артилерійських боєприпасів великих калібрів. Абсолютна більшість танків та БТРів, що йдуть на фронт – не нові машини, а нашвидкуруч відтворені старі радянські зразки, і, за підрахунками RUSI, в 2025-му доведеться тягнути вже зовсім “вбиті” екземпляри, а до 2026-го закінчаться й ті. Велика частина компонентів в російських ракетах та БПЛА – західного виробництва, і за умови більш чіткого контролю за дотриманням вже існуючих санкцій – їхні спроможності впадуть. Зрештою, що Росія зовсім не здатна поновлювати до хоча б формального перемир’я – так це свій флот у Чорному та Азовському морях.

Загальний підрахунок такий: російська військова та промислова машини зможуть повільно, але впевнено тиснути на українські Збройні Сили ще близько року. 2025 стане роком переламу, коли закінчаться “закрома радянської батьківщини”, і в РФ по низці напрямків залишиться лише те озброєння, яке вона зможе безпосередньо виробляти чи імпортувати.

План Кремля полягає в тому, щоб “добити” Україну до цього, і робити це вони планують не стільки на полі бою, скільки в дипломатичних, шпигунських та інформаційно-пропагандистських битвах. Для того, щоб досягти успіху, їм треба зруйнувати міжнародну підтримку України та внести розбрат між українцями.

Слід зауважити, що в світі зараз набирають ваги дві протилежні тенденції. З одного боку, є так-звана “втома від України”, про яку активно кричить російська пропаганда. Наш спротив уже став для європейця та американця чимось звичним, і вже не викликає такої емоційної реакції. З іншого ж боку, безпекові та військові аналітики як у Європі, так і в США, зрештою почали серйозно ставитися до загрози, яку Росія може становити вже для їхніх країн та альянсів. І тут уже мова не про нашу країну, а про їхні власні інтереси. Подібні заяви вже пролунали з вуст голови Військового комітету НАТО Роба Бауера, головнокомандуючого Збройних сил Норвегії Еріка Крістофферсона, міністра закордонних справ Польщі Радослава Сикорського – що вже казати про країни Балтії, які ніколи не закривали очі на російську загрозу. Таким чином, допомога Україні з широкого благодійного жесту на захист миру та демократії стає добре прорахованою, прагматичною необхідністю.

Але знов-таки – важливо протриматися, допоки це розуміння не стане загальним консенсусом.

Тут є фактори, які від нас не залежать, і фактори, які залежать безпосередньо від дій кожного українця. Ми навряд чи можемо вплинути на внутрішньополітичну обстановку в Сполучених Штатах Америки, де допомога Україні, на жаль, стала одним з аргументів в протистоянні двох великих партій. Зате, наприклад, українські дипломати можуть вимагати дотримання санкцій проти РФ, а співробітники спеціальних служб можуть відстежити та розірвати російські напівлегальні та нелегальні ланцюжки постачань частин до зброї. Збройні Сили України можуть стримати та відкинути ворога, завдаючи йому удари там, де він не в змозі ефективно оборонятися – як-то у випадку інфраструктурних об’єктів та кораблів Чорноморського флоту, які виявились напрочуд вразливими до морських безпілотників. Звичайні ж громадяни України можуть допомагати ЗСУ як волонтерською допомогою, так і просто вступом до їхніх лав. Боротьба триває та ворог сильний! Наразі немає неважливих професій чи навичок. Кожен громадянин може знайти своє місце у війську та зробити свій внесок в боротьбу.

Важливо усвідомити, що у нас немає “серединних” варіантів. Будь-яка заморозка конфлікту чи тимчасове перемир’я стане для Росії лише передишкою, яка дасть змогу поновити запаси зброї, завести в Чорне море нові кораблі, налагодити нові лінії постачання в обхід можливих санкцій. І вже з новими силами повторити напад на знекровлену Україну за рік-два. Себто, повториться те ж саме, але за значно гірших умов.

Це означає, що нам треба перемогти у цій битві на витривалість. Не зумівши подолати український дух з наскоку, росіяни вирішили бігти з нами марафон у надії, що або ми здамося, або від нас відпадуть наші міжнародні партнери. Але якщо ми зможемо їм довести, що це не так, проблема російських агресій буде вирішена на довгі роки – якщо не назавжди.

Можливо, це і є наша історична місія.

СтратКом ЗСУ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства