Нам потрібні дрони, які плавають, літають, стрибають, розміновують

Коли пишеться ця публікація, Україна торжествує від новини: за допомогою ударних морських дронів Magura V5 знищено російський великий десантний корабель.  

Сьогодні підрозділи ударних БПЛА є чи не в кожному батальйоні. Указ про їхнє створення рік тому видав тодішній Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. 

Про роботу одного з них ми писали у цьому інтерв’ю. 

Твердження, що ця війна перетворюється на війну БПЛА, стає прописною істиною. В одному з останніх перед звільненням інтерв’ю Валерій Залужний казав, що за 5 місяців ми маємо стати технологічною армією, де основою озброєння мають стати дрони. 

У наших очікуваннях безпілотники, безумовно, є найбільшою надією (наскільки можна покладати надію на зброю). Тарас Єлейко не просто командир групи аеророзвідки Головного управління розвідки, він один з піонерів застосування дронів. З друзями він, учасник АТО, робив їх у Львові на базі авіамодельного гуртка від початку війни 2014 – до лютого 2022-го, а вже під час Великої війни розумом та коштом своїм та підрозділу зробив перші FPV-дрони.

Мало хто може розповісти про БПЛА так, як Тарас Єлейко – і з огляду на інженерну освіту, і з огляду на досвід. 

«Тарасе, я зареєструвалася на онлайн-курси по створенню дронів у домашніх умовах, думаєте гуманітарій зможе? І як думаєте, це допоможе державі?», –  домовляючись про інтерв’ю з кимось, хто перебуває в зоні бойових дій, ти завжди входиш у попереднє листування... У відповідь я отримала від Тараса Єлейка смайлик і смс із загальним сенсом, що під час війни всі мають робити все для перемоги, але про виробництво дронів поговоримо окремо, воно зараз  має бути налагоджене в промислових масштабах». 

Я РОЗУМІВ, ЩО БУДЕ ВІЙНА, ЩЕ 30 РОКІВ ТОМУ, КОЛИ БАЧИВ, ЯК РІЖУТЬСЯ НА БРУХТ ВЕЛИКІ ПІДПРИЄМСТВА

Він громадський діяч, реконструктор, знана у Львові людина. Ми «зустрічаємося» в Zoom, але сама розмова відбувається, як це часто буває на війні, «перебіжками»: Тарас відключається на пів години – годину, потім знову ми повертаємося до розмови. Йому 50 років, і я за традицією запитую його, як галичанина, що він раніше думав про війну із Росією, бо у них це відомо з діда-прадіда, які були в ОУН-УПА. Я добре знаю цей тип військових із Західної України...

Але відповідь відрізняється від того, що чую зазвичай. Тарас погоджується, що знав про війну, бо бачив підготовку до неї з початку 90-х. Він детально із знанням технаря та фана історії перераховує, як, коли і за яких обставин у пострадянський час знищувалися великі підприємства Львова, Миколаєва, і висуває цілком логічну гіпотезу (для нього це глибоке переконання), що весь російський бізнес, який ставав власником наших промислових об’єктів, купував їх тільки для того, щоб знищити та послабити державу.

Ми ненадовго «заходимо» в розмову про новітню історію: як росіяни «тренували» нас енергетичними, газовими, м’ясо-молочними війнами, аналізуємо російські наративи про нас як державу-нездару, але повертаємося у сьогодення. Тобто на початок війни.

Я прошу його дати його періодизацію війни та роль БПЛА на кожному етапі. І далі просто слухаю. 

ПЕРШИЙ ЕТАП.  МОЯ РОБОТА ВІДСТАВАЛА ВІД МРІЙ, АЛЕ ВСЕ ОДНО РОБИЛАСЯ. АЕРОРОЗВІДКА БУЛА У НАС ЕФЕКТИВНА

Війна не була шоком для тих, хто розумів, що вона буде. Усвідомлення її невідворотності формувалося роками, я був переконаний вже восени 2021 року. А я послужив у ДУК «Правий сектор» між тим, що називають АТО і повномасштабним вторгненням, і продовжував займатися безпілотними літальними апаратами. Збирав із друзями з китайських комплектуючих, апробовував їх під Маріуполем як розвідників ще 2015-го. 

Різні добровольчі підрозділи вже почали готуватися до вторгнення. Ми між собою проговорювали ідеї, які тоді здавалися утопічними. Як ми можемо виграти цю війну? У військових у головах сиділо догматом, що проти  московитів воювати важко, бо в них у десятки разів більше бронетехніки, у п’ять разів більше мобілізаційного ресурсу, а війська наявного вже відразу там у 7 разів більше, а літаків – у 10 разів. 

І ще за рік до війни ми мріяли створити підрозділи ударних безпілотників. Ми малювали для себе сценарії, коли ти можеш послати в атаку відразу сотню безпілотників, було б добре відразу мати і 100 операторів. Або  моделював ситуацію, щоб ті кілька сотень безпілотників випускати, аби ми могли зупиняти московитів на якомусь етапі, робити їм прикрості (це вже збиває напад), а потім вже маленькі мобільні групи могли добивати, партизанити.  

Але помріяти – це одне, а мати людей, пілотів, які захопляться твоєю ідеєю, почнуть готуватися, мати тих, хто готовий фінансувати, – це інше. Втім, мріяти корисно, бо реальність хоч і відставала від мрій, але ми від самого початку війни у багатьох військових підрозділах вже працювали маленькими безпілотними апаратами. І аеророзвідка була у нас ефективна.

Коли мене запитують, якою ви бачите періодизацію (повномасштабної – ред.) війни, я кажу перший період – перші пів року. 

Перший план московитів нахрапом проїхати на марші, все захопити і далі розтектися по регіонах і контролювати, як зробили з Україною більшовики в XX столітті, зламався. 

Безпілотники відіграли велику роль ще при обороні столиці. Всі оператори «весільних» дронів включилися у моніторинг ситуації навколо міста. І це дало можливість спостерігати за московитськими військами, це унеможливило їх захід у столицю, хоча вони вже брали Київ у півкільце. Бо, коли тебе з усіх сторін атакують, важко зосередитися. Оці БПЛА дали можливість зрозуміти, де є більша концентрація військ, в якому напрямку, по яких вулицях буде відбуватися спроба прориву. Це давало можливість відбиватися. Але проблема знову ж таки в тому, що бракувало засобів відбитися.

Перші пів року ми мали перевагу у розвідці, ми взяли у користування цивільні дрони, це їх Резніков називав «весільні». Вони до того ж дали нам можливість швидко навчитися.

У 80-й бригаді ми могли працювати весь світловий день, починаючи з 5-ої години і завершуючи 21-ою. Ми мали достатню кількість дронів, нам вистачало акумуляторів і пілотів, щоб у нас була «карусель» нагорі – один дрон змінював інший і ми постійно були в повітрі. 

Ми стали певним стандартом, довели, що БПЛА – це не тільки чотири акумулятори на дві години, а літати можна і треба постійно. Зараз воно так працює по всьому фронту, йде постійний моніторинг, цілодобовий – і денний, і нічний.

У той час всі усвідомили, що таке БПЛА. Саме аеророзвідка дає можливість бачити все, що відбувається: засідку, роботу снайперів, вона полегшує важку роботу саперів-мінувальників, дає можливість швидко реагувати на все. 

У перший період була одна з найважчих наших битв, про яку я говорю із гордістю. Це, коли ми відбивали наступ московитів з харківського напрямку при спробі форсування Сіверського Донця, коли вони формували великий ударний кулак, будували понтонні переправи. Операція біля Білогорівки мені запам’яталася, бо це було виснажливих 4 дні. І кожний з них закінчувався перемогою. Вони до 9 травня планували повністю захопити Луганську область, для цього форсували річку Сіверський Донець.  

Ми щодня вставали о другій, шурували через Бахмут на Білогорівку. Дивимося, а в них вже понтонна переправа побудована. Працюємо артилерією, але у нас дві гаубиці, усього лише 34 снаряди. Це дуже мало. І вже о 8.30 у нас снаряди закінчилися, чекаємо, що підвезуть. А поки –  спостерігаємо як піхота пересувається, бронетехніка суне. І ти розумієш, що безпорадний, нічого не можеш зробити. А потім таки підвозять снаряди і з обіду вже починаєш по них працювати – техніка горить. І до вечора, до сьомої – вже переправа розбита. Перемога. І так чотири дні поспіль.

Ви собі не уявляєте, який це тріумф – влучання в ціль. І коли горить знищена ворожа техніка, це таке задоволення і така гордість та радість за побратимів. 

На першому етапі бракувало абсолютно всього – артилерійських систем, проблеми з бронетехнікою, шалений дефіцит снарядів. І якби ми тоді мали 10% з того, що зараз є, то непереливки було б московитам. 

МИ СКЛАЛИ ПЕРШІ FPV САМІ І СВОЇМ КОШТОМ

Другий період – це друга половина 2022 року, коли були проведені дві хороші кампанії: звільнення Харківської області і звільнення Херсона та правобережжя Херсонської області. Ми вже отримали допомогу від наших партнерів, ми бодай частково наситилися снарядами, і почав встановлюватися якщо не паритет, то відносне вирівнювання за кількістю артилерійських систем, снарядів. 

Нам вдалося обдурити ворога, коли ми говорили, що наш пріоритет – Херсон. Московити значну кількість сил перекинули на Херсонський напрямок, що дало можливість проведення Харківської операції, де нашим військам вдалося кинджальним ударом просунутися на 145 км, і ворог закріпився вже аж біля Сватового.

А далі було звільнення Херсонщини, коли відбувалося методичне перебивання логістики, Антонівський міст славнозвісний, переправи, які були постійно під вогнем, ворог був змушений відійти за Дніпро. 

І тут виникло велике суспільне очікування, великий запит на перемоги. А це вже було складніше, тому що біля Донецька напрямок був укріплений, на харківському вже московити стабілізувалися на лінії у районі Сватового і залишався відтинок Запоріжжя.

Коли восени 2022 року на Запорізькому напрямку ми почали проводити розвідку, то здивувалися тому, які орки тут розслаблені, ходять «пачками» по півтора-два десятки. Техніка броньована теж стояла в досяжності трьох кілометрів. А нам постійно чогось бракувало, щоб розігнати їм ту синекуру.

Наприкінці 2022-го року ми з хлопцями з підрозділу (Тарас вже служив у ГУР – ред.) працювати із FPV. На початок 2023 року ми просто взяли скинулися своїми грошима і купили запчастин на 10 FPV.

Це був початок ери дронів-камікадзе. Хоча чому початок? Їх і тепер мало. Але у всіх з'явилося усвідомлення їхньої гіперважливості. Ми бачимо, як БПЛА здатні змінити хід війни. Можемо зупинити ворожий танк, який рухається, щоб працювати по наших позиціях. Ми передаємо відразу цю інформацію в онлайні артилеристам та б’ємо заледве він встигає вистрілити.  Ми можемо знищити нафарширований БК ворожий КамАЗ, і наступного дня ворожий підрозділ залишиться без зброї. 

…Суспільство жило очікуваннями великого контрнаступу. Всюди військові експерти трубили, гадаючи, де ж цей наступ може бути. Для військових, військових експертів, тих, хто розбирається, було зрозуміло, де ми можемо завдавати ударів. Московити аналізували наші наміри і дуже серйозно побудували лінію оборони на Запорізькому напрямку. Звичайно, її б можна було пробити, але якби в нас було панування в повітрі, це вже йдеться не про дрони, а про F-16...

Запорізька кампанія 2023-го відбулася, але не принесла позитивних результатів. Пробити російську оборону в 2023 році не змогли. 

КОЖЕН ПІХОТИНЕЦЬ МАЄ СТАТИ ОПЕРАТОРОМ ДРОНА, ЯКИЙ ЗМОЖЕ ЗБЕРЕГТИ ЖИТТЯ ЦЬОГО БІЙЦЯ

Ми увійшли в складний 2024-й з наступами московитів, вони тиснуть на різних ділянках, а ми маємо стояти в обороні, і питання, наскільки нам вдасться втримати цей натиск. 

Я підказав, чого бракує на фронті, але зараз хотів би сформулювати якщо не мрію, то шлях, яким треба рухатися. 

Ми переконані, що майбутня війна – це війна дронів, будь-яких дронів: літаючих, плаваючих, повзаючих, стрибаючих. І важливо у тому напрямку зробити прорив. Коли б кожний піхотинець став оператором якогось дрона, який дасть можливість зберегти життя цього бійця, дасть йому можливість відбиватися.

Ми повинні мати різні дрони: ті, що заміновують, ті, що розміновують, ті, що атакують з повітря. Ми маємо гарний досвід морських дронів, які нівелювали Чорноморський флот ворога. Але цього ще замало, бо нас постійно кошмарять тими «Шахедами», і ми маємо постійно довбати територію Російської Федерації, їхню логістику, склади, стратегічні об’єкти, щоб знесилювати. І це має йти «пачками» – кожного вечора 50, 100, 200 БПЛА.

Поки ми тільки починаємо насичуватися FPV-дронами, а ворог це зробив швидко, там різні підприємства їх клепають десятками чи сотнями тисяч. На даному етапі вони мають перевагу за кількістю, тому нам теж потрібна і кількість дронів, і кількість операторів. 

Нам треба запустити всю державну машину зараз, яка б працювала і на рекрутинг, на підготовку операторів  і на виготовлення дронів, і на підготовку пілотів. Дрони мають бути насичені системами зі штучним інтелектом, який буде допомагати розпізнавати цілі, керувати безпілотником, коли оператор втратить зв’язок, а робототехнологічний комплекс може сам вразити цілі, аналізуючи зображення від камери. 

Тут потрібна робота сильних айтівців, які будуть писати програми, і щоб вплив людини був мінімальний, оце б дало нам перевагу.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Кожному українцю потрібно розуміти, що війна не мине нікого. Але я хотів би сказати, як людина, яка любить і знає історію. Є ресурс, більш потужний за зброю. Це любов до України, це повага до своєї нації, відчуття відповідальності за свою державу. За 400 років у нас вперше є шанс перемогти московитів на полі бою, гіпершанс і просто буде гріш нам ціна, якщо ми не скористаємося цією можливістю і не переможемо.

Ярослава Міщенко, Київ

Фото з Фейсбук Тараса Єлейка