Боєць зі сталевою ногою та «Лелека», яка сканує ворожі позиції

Репортаж

19.02.2024 12:30

Укрінформ

Історія розвідника, що втратив ногу, але повернувся до війська і керує взводом БПЛА

Ці «птахи» здатні залетіти в глибокий тил ворога, розвідати місцевість і сили супротивника, скоригувати вогонь артилерії.

Мова про український багатофункціональний безпілотний літальний апарат «Лелека-100». Літачок оснащений камерою, що допомагає передавати картинку з ворожих позицій у режимі реального часу. Завдяки цьому повітряному розвідникові сьогодні можна вберегти життя наших військових на всій лінії фронту.

БУВ ПІХОТИНЦЕМ – СТАВ АЕРОРОЗВІДНИКОМ

Наскільки такі «очі» потрібні на війні, не з розмов, а з власного досвіду знає боєць на ім'я Віталій (позивний «Купол»). Ще недавно він був командиром взводу піхоти, а тепер очолює взвод аеророзвідки 108-ї бригади ТрО.

На початку повномасштабного вторгнення він разом з побратимами підірвався на протитанковий міні.

- Мабуть, ми тут ще потрібні. Не всі справи зробили, – каже він, ніби намагаючись знайти пояснення тому, що тоді всі вижили.

Проте не все так добре. Через ту міну Віталій втратив ногу.

- Одразу себе налаштував, що ноги немає. Як тільки побачив, то все зрозумів. Я знав, що є протезування, що у нас гарні протезисти і з цим проблем не буде. Розумів, що поставлять на ноги. Ліва була сильно розтрощена, і спочатку теж думали, що доведеться ампутувати. Але зібрали. Складність полягала в тому, що на правій нозі – навчальний протез, треба вчитися з ним ходити, а на лівій – апарат Ілізарова... Разом із лікуванням та протезуванням у мене на те, аби навчитися ходити, рік пішов. Тож нога в мене є, просто тепер вона така… Зате не мерзне, – каже.

Віталію 32 роки. Із 2014 до 2018 року він брав участь в АТО, потім була пауза, під час якої працював заступником директора Центру молоді та національно-патріотичного виховання. Навчав дітей, зокрема і мінної безпеки. У стрій повернувся у перші дні Великої війни.

- Після поранення й реабілітації спочатку були думки більше не повертатися до війська. Рідні відмовляли. Казали: все, досить, навоювався. Але я розумів, що ще можу бути корисним. Всі мої друзі – на фронті, мені навіть кави ні з ким випити в Дніпрі. Тому я тут, – говорить боєць.

Нині він має звичайний протез, спортивного не замовляв. Пояснює, що не бігає, не стрибає, тож і не хоче брати те, що йому непотрібно.

Водночас Віталій носить зі собою знеболювальне і зізнається, що трошки заморюється підвечір.

Рідні ж, коли пройшло трохи часу, заспокоїлися. Тепер чекають на нього вдома.

«ЛЕЛЕКА» ПРОТИ «ОРЛАНА»

Перелаштуватися піхотинцю в аеророзвідники було важко. Боєць говорить, що це нова військова професія. Зате запускати «пташок» йому цікаво.

- Ці «очі» бачать там, куди піхота не може дійти. Якби таких «пташок» було більше на початку війни, то, мабуть, ми мали б ліпші результати. Але ж ми першопрохідці. Все розвивається. Не було на початку війни таких підрозділів. Були ентузіасти: «мавік» десь собі «нарєшав» – все, пілот. А тепер це структурний підрозділ. Це вже розвиток, – говорить «Купол».

Разом з дронарями їдемо на позиції. Хлопці завантажили в автівку сам борт і необхідне додаткове обладнання. Їхати по бездоріжжю після дощу – справжній екстрим, та «Лелека» має піднятись в небо на розвідку.

Всі пілоти, які керують комплексом «Лелека-100», проходили навчання і мають сертифікати. Але головне, кістяк взводу – це вчорашні піхотинці.

- Ми розуміємо як ніхто, які «пташки» важливі. Якщо ми будемо погано робити роботу, то хтось з підрозділів може постраждати, – каже командир.

Поки один боєць готує до польоту літачок, другий встановлює засоби зв'язку, третій налаштовує спеціальну катапульту, з якої має стартувати «Лелека». Все відбувається за лічені хвилини.

Військові кажуть, що багато нюансів потрібно враховувати під час планування польоту. Та ще й тому що ворог теж не стоїть на місці, тому постійно треба вчитися, удосконалюватись.

- Постійна гонка, хто кого. У росіян є «Орлан», у нас – «Лелека». Є й інші безпілотники, – кажуть.

Боєць із позивним «Ігнат» додає, що РЕБ ворога працює постійно. Він міг би розповісти десятки історій про повернення «пташок», коли це здавалося неможливим. Ворог глушив відео з камер, блокував керування бортом, але завдяки досвіду та знанням українські аеророзвідники знаходили в небі своїх сталевих птахів і повертали додому.

«Ігнат» раніше був навідником, фронтовими дорогами їздив на БМП. Каже, що у війську вже 10 років і мріє про «гарний дємбєль».

Поки ми говорили з «Ігнатом», керував «Лелекою» боєць із псевдо «Фокс». Йому 25 років, і він знає про дрони і літачки все.

- Коли почали набирати «літунів», я сказав, що маю досвід: як на коптерах, так і на літаках. Авіамоделюванням займався ще зі школи. Збирав, літав, брав участь у змаганнях. Літачки – це моє. Авіація, мала чи велика, – це на все життя. Коли є можливість підняти «пташку» в небо, керувати нею, це як віддушина для мене. Ділюся з побратимами своїми знаннями, – розповідає він.

Питаю про переваги «Лелеки». Каже сухо, але чітко: літає швидко, високо, далеко, має хорошу камеру. Інших характеристик не дає, бо ворог пильнує і так само читає українські ЗМІ.

ЦІНА СВОБОДИ

Командир взводу каже, що за допомогою цього розвідника вже знищували ворожі САУ, «Солнцепьоки» та багато іншої техніки.

- Якби у нас в піхоті раніше були дрони, то ми б знали, що коїться в тилу ворогу. Натомість у нас траплялися такі ситуації, коли ти реально не знаєш, що за наступною посадкою. Ходили розвідники. Ми в «сірій» зоні були: між нашими і їхніми позиціями. Це страшно. Капець як страшно. Але до того страху можна звикнути. Звикаєш до всього. Річ не в тому, чи страшно, а в тому, наскільки ти вмієш долати свій страх, і по життю так само, – каже Віталій.

Він запевняє, якщо є ризики втратити борт чи людей, то вибір очевидний: «Нам буде пофіг на борт».