Пам'яті навідника кулеметного взводу Андрія Смелкова

26 вересня 2022 року в Павлівці Донецької області від ворожого вогню загинув уродженець села Поташ Черкаської області 42-річний Андрій Смелков. Останні 20 років чоловік мешкав у місті Авелліно в Італії, займався ремонтом дахів. Щойно розпочалося повномасштабне вторгнення РФ, повернуся на батьківщину. В Італії в Андрія залишилися дружина та 18-річна донька Вікторія.

- Андрій рвався в Україну ще у 2014 році, коли почалося захоплення Криму й Донбасу, — згадує мама воїна Людмила Яско. — Я його чотири дні умовляла не їхати. Умовила, натиснувши на головний аргумент — сказала, що має малолітню доньку. Віточці тоді було лише вісім років. Із важким серцем він дав мені те слово. А у 2015 році пішов в АТО мій молодший син — В'ячеслав.

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, Андрій приїхав до України.

- Він був у Сардинії, коли почув про напад Росії. Не роздумував ані хвилини. Сказав: “Мамо, можеш мене не просити, я тобі слова більше не дам, їду додому”. Що б я не робила, але він твердо вирішив їхати. 15 березня був у Поташі, 18-го пішов до військкомату. Поки там готувалися його призвати, ходив на  нічні чергування з хлопцями із села. Його дуже полюбив наш собака — лабрадор Блек, —  так, нібито все життя знав Андрія. Син гуляв із ним полями й пес був йому дуже вдячний. Через 10 днів старшого сина забрали на навчання. Звідти він перевівся в 72-гу бригаду, щоб бути ближче до Славіка. Молодший син у перші дні повномасштабної війни разом зі своєю бригадою захищав Київ.

На навчанні побратими дали Андрієві позивний “Італія”.

- Андрій бездоганно знав італійську. В учебку дружина сина присилала йому посилки з Італії, а хлопці, дізнавшись про це, дали йому такий позивний. Після завершення навчання був навідником другого кулеметного взводу першого кулеметного батальйону 72-ї бригади. У бою біле селища Павлівка, що поряд із Вугледаром, Андрій загинув, — каже пані Людмила, витираючи сльози.

За словами мами Андрія, перед трагедією вона мала погані передчуття.

— Перед загибеллю Андрійка собака вив десь десять днів поспіль, — раніше з ним такого не було. Мені кілька разів снилися дуже страшні сни. Але втримати хлопця не могла, це було вище моїх сил. Занадто порядними й совісними виросли мої діти. Довелося заплатити занадто високу ціну, — каже мама воїна.

Андрій любив столярну справу, міг пограти з хлопцями у футбол, позайматися на турніку.

- Але найбільше цінував рослини. Під час навчання в школі створив удома цілу оранжерею. Яких тільки квітів не росло у мене в дворі! Прийде зі школи весною — і вже щось висаджує, — згадує мама.

Колишній голова села Поташ Сергій Тарамбула розповідає, що Андрій був дуже хазяйновитим.

— Він усе робив до ладу, був дуже скрупульозним і вимогливим, у першу чергу — до себе. Пам'ятаю, як зі своїм дідом приходив у місцеве господарство допомагати. Вже тоді я помітив, що хлопець —  старанний, совісний і порядний. Не залишить роботу, поки не впевниться, що все зроблено ідеально. Андрій був дуже гарним хлопцем... Але коли дівчата в школі пропонували списати домашнє завдання — завжди відмовлявся. Казав, мовляв, “це ж ти робила, а не я”.

На загибель Андрія відреагували його друзі з Італії. На встановлення пам'ятника воїну передали гроші італійці, румуни, греки.

- Люди казали, що такого величного похорону в селі ніколи не було. Прощатися приїхали і з сусідніх сіл, і з Тального, —  каже уродженець Тального Микола Канішевський.

Андрій Смелков посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Вічна пам'ять Герою!

Фото з відкритих джерел