Пам’яті солдата Юрія Башинського

Юрій Башинський із села Шоломки Овруцької громади на Житомирщині був для сім'ї опорою та надійною підтримкою. Після смерті батька мама самостійно виховувала трьох дітей. Юрій був серед них старшим, тож розумів, що на нього лягла відповідальність за найрідніших людей.

Хлопець закінчив місцеву школу, де його запам’ятали як активного учасника спортивних змагань та шкільних заходів, а далі продовжив навчання у Немішаївському фаховому коледжі, здобув освіту механіка. Потім Юрій пішов на строкову службу, а після неї працював охоронцем у Києві.

- У дитинстві Юрчик був жвавим хлопчаком, – розповідає мама Ольга. – Він допомагав по господарству, цікавився технікою і був для мене опорою, завжди міг щось порадити. Син дуже підтримував молодших брата і сестру. Водночас Юрій був дуже справедливим. Я навіть не знала, що у мого сина так багато друзів. Дізналася про це, коли вже шукала його як зниклого безвісти.

За словами жінки, Юрій хотів пов’язати своє життя з військовою справою. Після закінчення 9-го класу у нього була думка піти у військовий ліцей. Хоча він обрав інший фах, але свого наміру не залишив - у 2020 році підписав контракт зі Збройними силами.

- Син просто поставив мене перед фактом, що підписав контракт, – згадує мама. – Коли я почала плакати, Юрчик мені сказав: «Мамо, а хто, як не я?» Він виконував бойове завдання на сході України, а я про це тоді не знала. У телефонних розмовах син заспокоював мене і говорив, що просто дивиться на монітор і сидить на телефоні.

Насправді Юрій Башинський був розвідником у 108-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10-ї гірсько-штурмової бригади.

Коли розпочалася повномасштабна війна, їхній підрозділ перекинули на Волинь, а потім на Київщину, де тривали важкі бої. Одного разу Юрій зателефонував мамі й попросив, аби кудись сховала його військову форму та нагороди: хотів уберегти рідних, розуміючи, що від його рідного села до Білорусі рукою подати, а поруч – окупована Київщина.

Пані Ольга згадує, що зробила усе так, як просив син, але через пережитий стрес досі не може згадати, куди заховала речі Юрія.

Зв’язок із військовослужбовцем зник 10 березня 2022 року, і впродовж п’яти місяців він вважався зниклим безвісти. Мама намагалася самостійно знайти сина, публікуючи дописи у соцмережах. Хтось розповідав, що його впізнали у білоруській лікарні, а дехто був переконаний, що бачив Юрія на одному з відео з українськими полоненими.

Як розповідає пані Ольга, він отримав поранення під час бою поблизу села Захарівка Київської області. Потім у лісі знайшли бронежилет та розгрузку військового. Сам він дістався до хати, де нікого не було, і стік кров’ю. Невдовзі під час одного з ворожих обстрілів той будинок згорів разом із тілом Юрія.

Після деокупації Київщини пані Ольга поїхала туди в пошуках сина. Вона знайшла лише обгорілі кістки та браслет свого Юрчика. Потім була довга і складна процедура ідентифікації виявлених решток воїна. ДНК-експертиза, проведена в лабораторії Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб у Гаазі, підтвердила загибель Юрія Башинського.

Воїна поховали у його рідних Шоломках у жовтні 2022 року, а 31 січня 2024 року допоховали рештки.

Юрію було 24 роки. Він мав кохану дівчину, з якою мріяв одружитися, а ще – відкладав гроші, аби придбати власне житло. Проте всі його мрії та плани зруйнувала війна.

Після загибелі сина пані Ольга почала займатися волонтерством. Жінка часто доставляє допомогу військовим на передову.

Солдат Юрій Башинський посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У пам’ять про Героя на фасаді Шоломкіського ліцею, де він навчався, встановили меморіальну дошку.

Слава Воїну, який віддав життя за наше майбутнє!

Фото надані Ольгою Башинською