Після відходу ЗСУ з Авдіївки: що змінилося на фронті за три тижні

Після того, як український гарнізон вийшов з Авдіївки, почали з’являтися тривожні повідомлення на кшталт «ворог тисне», «фронт завалюється» і подібне. Минуло три тижні й нині інтонації стали дещо спокійнішими: ситуація на фронті стабілізується.

З іншого боку, шириться важка для сприйняття інформація, що росіяни могли, ймовірно, знищити 2 установки ЗРК Patriot, які перебували неподалік лінії фронту. Чи дійсно це так?

А ще, нарешті, розгорнулося будівництво укріплень на нашому боці. Про що це говорить та як можна оцінити ситуацію?

РАЙОН НАВКОЛО АВДІЇВКИ ТА ЛИМАНО-КУП’ЯНСЬКИЙ НАПРЯМОК: СИТУАЦІЯ СТАБІЛЬНО ВАЖКА, АЛЕ КОНТРОЛЬОВАНА

«Підключивши 3-тю штурмову бригаду, спецпризначенців ГУР та ССО, на Авдіївському напрямку українські сили здійснили контрольований відхід з міста і зайняли оборону. Тепер російське просування там уповільнилося», - коментує Укрінформу керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.

І хоча в перші дні ситуація виглядала дещо тривожною, адже окупанти почали стрімко просуватися, захопивши декілька сіл - Ласточкине, Степове, Сєверне. Проте наразі їхні напади зупинилися…

«Окупанти спустилися з позицій, які були на висотах у районі Авдіївки, вийшли на чисту місцевість і, відповідно, їх стало краще видно. Менше місць, де можна укритися. Тобто так росіян фактично витягнули з Авдіївки і нині знищують. Тож, в принципі, ситуація на цьому напрямку важка, але стабільна, значного просування ворога немає», - додав експерт.

Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко каже, що за три тижні фронт на цьому напрямку змістився орієнтовно на 5 км на захід, а оборона - на лінію Бердичі-Орлівка-Тоненьке.

«На захід від Авдіївки росіяни намагаються сформувати буфер безпеки для свого угруповання, яке розміститься у місті. Він проходить півколом тими селами, за які ведуться бої. Перша лінія мала пройти через Степове, Ласточкине та Сєверне, але їх відносно швидко захопили», - пояснює Олександр Коваленко.

Більш широке коло - це Бердичі, Семенівка, Орлівка та Тоненьке.

«Саме тут росіяни намагаються зачепитися і це їхня основна мета. Втім, про жодну катастрофу не йдеться, фронт не обвалився. Ситуація контрольована», - додав він.

Тим часом військовий експерт, колишній речник Генштабу ЗСУ Владислав Селезньов вважає, що Силам оборони вдалося закріпитися на лінії Бердичі-Тоненьке.

«Швидше за все, на цьому напрямку настає оперативна пауза. Ворог ще намагається атакувати, але ми закріпилися на заздалегідь підготовлених рубежах на захід від Авдіївки. До того ж, в останні пару днів я чую сигнали про те, що українська арта працює у більшому темпі та більших обсягах. А значить, у нас є боєприпаси», – наголосив пан Селезньов.

Що стосується Лимано-Куп’янського напрямку…

«Інтенсивність і кількість атак ворога зменшилася і на цьому відтинку фронту. І хоча росіяни намагаються просуватися поблизу населених пунктів Терни і Білогорівка, а також Синківка і Табаївка, застосовують різні види озброєнь, але ЗСУ тримають оборону, ці просування безуспішні. Тож, на Лимано-Куп’янському напрямку ситуація під контролем, ситуація стабільно важка, втім, досягти якихось вагомих результатів окупантам не вдається», - підкреслив Олександр Мусієнко. 

ЧАСІВ ЯР: ПІСЛЯ АВДІЇВКИ ЦЕЙ НАПРЯМОК СТАЄ НАЙБІЛЬШ ПРІОРИТЕТНИМ ДЛЯ ВОРОГА

Противник продовжує нарощувати свої зусилля з ціллю окупації цього населеного пункту. Ворогу надзвичайно важливо контролювати висоти Часового Яру з метою подальшого розвитку наступу на Костянтинівку. І, відповідно, він б’є по флангах, штурмуючи в напрямку н.п. Іванівське, Кліщіївка, Андріївка.

Наразі там ідуть важкі бої. Окупанти застосовують фактично увесь наявний свій потенціал – артилерією, дрони, авіацію… Та попри це, запевняє Олександр Мусієнко, наразі успіху ворог не має. Висоти зараз працюють на нас.

«Складна ситуація в Іванівському і на всьому південному фланзі, але загально – усі позиції Сил оборони залишаються за нами. Часів Яр розташований на висоті. І фортифікаційні споруди там продовжують добудовуватися... На цьому напрямку актуальна проблема з браком зброї, артилерії та мін. Їх треба більше. Адже без артилерії ми не використаємо нашу перевагу у висоті. Втім, загально – наразі усі позиції Сил оборони залишаються за нами, - наголосив експерт. – Допускаю, що саме на цей напрямок Росія може перекинути незабаром, ну, фактично, все своє угруповання, пробуючи штурмувати великими силами, як це було в Авдіївці».

За словами експерта, наступальна активність ворога йде на спад. Окупантам буде важко атакувати одночасно по всіх напрямках, як вони намагалися це робити протягом останніх кількох місяців.

«Якщо ми візьмемо жовтень 2023 року, то побачимо, що тоді ворог починав наступальні дії по багатьох напрямках - інтенсифікувався на Сході, намагався вести наступальні дії і на Півдні, і на лівобережжі Херсонщини. Однак потім росіяни визначилися з напрямком удару і сконцентрували там величезну кількість військ - це Авдіївка. Унаслідок вони понесли колосальні втрати, щонайменше 47 000 загиблих, поранених, велика кількість втраченої техніки, - нагадує експерт. - До чого я веду? А до того, що командування окупантів буде визначатися з одним-двома пріоритетними напрямками, де буде основний удар. Одним із цих напрямків, думаю, стане Часів Яр. Він для них дуже важливий з точки зору просування на Костянтинівку, а далі – у бік Слов'янська і Краматорська».

Так само вважає Олександр Коваленко. На його думку, найближчим часом Часів Яр стане однією з основних тем для зведень та оглядів, оскільки для ворога, після окупації Авдіївки, цей напрямок стає найбільш пріоритетними.

«Часів Яр - це не тільки транспортний вузол у районі та вихід на Костянтинівку, а й домінуюча висота», - підкреслює він.

Часів Яр перебуває в зоні відповідальності окупаційної групи військ "Південь". Станом на сьогодні ГВ "Південь" являє собою:

- особовий склад - близько 110 тис. осіб;

- танки - близько 400;

- ББМ - 1 600;

- ствольна артилерія - 1 150;

- РСЗВ - близько 300.

Наразі окупанти створюють умови для підготовки більш інтенсивних наступальних дій на Часів Яр. До комплексу цих умов входить:

- захоплення Богданівки, для виходу на Калинівку, перерізання траси 0506 і створення тиску на Часів Яр із півночі.

- захоплення села Іванівське, для охоплення Часова Яру по трасі 0504 з півдня і виходу на село Ступочки.

- захоплення Кліщіївки та Андріївки, для створення буфера безпеки для південного флангу.

«За локаціями. У районі Богданівки росіянам не вдається зачепитися за село. Максимум – зайти в його східну частину, звідки їх дуже швидко вибивають. Сама по собі Богданівка дуже непроста в захопленні і просуванні. Причина – складний ландшафт - розповідає військовий оглядач. - Іванівське – тут набагато складніше. Основна ударна роль там відведена 11-й окремій десантно-штурмовій бригаді, а також 217-му парашутно-десантному полку 98-ї повітряно-десантної дивізії та 102-му мотострілецькому полку 150-ї мотострілецької дивізії 8-ї гвардійської загальновійськової армії. Окрема увага на командування ПДВ, яке бригаду готове покласти, але село – взяти. До того ж, на село від Бахмута йде пряма траса 0504. І взагалі те, що за рік після окупації Бахмута вони не змогли подолати півтора кілометра для захоплення Іванівське – це морок і ганьба. Але факт залишається фактом: близько 30% села контролюються Силами оборони України, в іншому – там гойдалки».

Дуже жорсткий пресинг на Кліщіївку та Андріївку, але суттєвих успіхів окупанти там не мають наразі.

«Загалом наступ на Часів Яр безпосередньо залежить від захоплення вищезгаданих сіл. Також важливим фактором є й «виборчий процес» на Росії. Після завершення «виборів» та проведення мобілізації, на другу половину 2024 року очікується пік наступу на Часів Яр», - вважає Олександр Коваленко.

КУРАХОВЕ ТА ВУГЛЕДАР ПІД ПРИЦІЛОМ, НА ПІВДНІ ОКУПАНТИ БЕЗУСПІШНО НАМАГАЮТЬСЯ «ЗРІЗАТИ» РОБОТИНСЬКИЙ ВИСТУП

Після захоплення Мар’їнки ворог націлився на Курахово та Вугледар.

«У районі Красногорівки ЗСУ вдається блокувати просування окупантів. Як і, власне, їхній рух вздовж дороги від Мар'їнки на Курахове. Вони вперлися у нашу оборону в районі села Георгіївка, - коментує Олександр Мусієнко. - Далі вони пробують рухатися на південь – у бік села Побєда. Після – у бік Антонівки та Костянтинівки в напрямку Водяного, аби вийти на Вугледар. Біля Побєди наші їх зупинили. Також ворог намагається рухатися на Вугледар з іншого боку – від Новомихайлівки через Водяне. У Новомихайлівці у росіян є певні тактичні успіхи, але загалом ситуація не критична, хоч і складна. Вугледар, попри дефіцит боєприпасів і снарядів, тримається доволі впевнено, висоти під нашим контролем», - запевняє Олександр Мусієнко.

На Запоріжчині окупанти продовжують створювати умови, щоб сприяти подальшому наступу на Роботине. Втім, наголошує Олександр Коваленко, поки що можна говорити, що у них це початковий етап.

«Це можна назвати розвідкою боєм. Вони намагаються зачепитися за південні та південно-західні локації в районі Роботиного. Для цього використовували спочатку бронетехніку - танки, ББМ. Потім намагалися доєднати більш маневрені, але менш захищені, баггі китайського виробництва, які називають «гольф-мобілями Шойгу». Загалом це не дало ворогу якоїсь переваги щодо прориву наших основних рубежів оборони», - розповідає експерт.

Найімовірніше, на думку оглядача, цей наступ може себе теж повною мірою проявити після так званих “виборів” президента Росії.

«Оскільки, якщо наступ провалиться до “виборів”, то це буде дискредитуючий фактор, тому вони це все відкладають на потім”, - пояснює пан Коваленко.

За словами експерта, “зрізання” Роботинського виступу має для окупантів певний тактичний сенс. Оскільки, коли фронт рівний, наступати простіше.

«У випадку з Роботиним і кишенею Роботине–Новопрокопівка–Вербове — це плацдарм, який українська армія створила 2023 року, і для росіян він є серйозним головним болем. Оскільки, це вклинювання в їхню не тільки першу, а й другу лінію оборони», — уточнив він.

У перспективі, прогнозує оглядач, саме цей клин може мати розвиток.

«Для росіян це серйозна проблема, вони намагаються її виправити. Тільки після цього можна говорити про створення умов (які можуть зайняти від пів року до року) для наступу в Оріхівському напрямку або в напрямку Гуляйполя. Раніше ніяк про це не можна думати. Доки існує ця «кишеня», для російської групи військ питання наступу в Запорізькій області закрите», - підкреслив Олександр Коваленко.

Якщо підсумовувати поточну ситуацію на фронтах, то, на думку Олександра Мусієнка, на переважній більшості ділянок діло йде до стабілізації.

«Не всюди, звісно, але здебільшого, - акцентує він. – Насправді зараз наші війська творять дива в обороні. Здавалося б, дуже багато чинників, які проти нас, об'єктивно. Затримка з виділенням допомоги з боку США, проблеми зі снарядами, боєприпасами, які наші партнери намагаються вишукувати по всьому світу. На цьому тлі ворог застосовує авіацію, тисне. Але навіть за таких непростих умов лінія фронту не посипалась». 

ЧИ СПРАВДІ РОСІЯНИ МОГЛИ ВРАЗИТИ ЗРК PATRIOT ТА ЩО З БУДІВНИЦТВОМ УКРІПЛЕНЬ?

Днями американське видання Forbes з посиланням на кадри, які поширили росіяни у мережі, повідомили, що окупанти, ймовірно, могли знищити 2 пускові установки ЗРК Patriot, які раніше збили кілька російських літаків Су-34. Ці установки нібито перебували неподалік лінії фронту в районі Покровська Донецької області. Українська сторона офіційно не коментувала цю інформацію. Втім, ми поцікавилися в експертів, що їм про це відомо, чи може це бути правдою.

«Офіційно ми просто мовчимо. Але неофіційно… Відео не залишає сумнівів, якщо чесно. Але що тут такого? На жаль, це війна. На війні завжди є втрати. І на війні не тільки ми воюємо, ворог теж воює проти нас. І не буває такого, аби одній стороні все весь час удавалося, а другій стороні нічого не вдавалося. І не буває такої техніки, яка була б абсолютно захищеною, яку неможливо вразити», - наголошує ветеран російсько-української війни, екскомандир роти батальйону «Айдар» Євген Дикий.

При цьому він цікавиться, чому нас не дивує, що ми вражаємо, наприклад, літаки дальньої радіорозвідки, влаштовуємо цілий літакопад російській фронтовій авіації, але, натомість, нас дивує, що в наших Повітряних сил, зокрема в нашої протиповітряної оборони, теж можуть бути втрати?

«На жаль, це нормально. У війни така норма. Наскільки сама війна є ненормальним явищем. А яка була альтернатива? А альтернатива була не використовувати Patriot біля лінії фронту. А в такому разі це означало б дати російській авіації абсолютно безкарно бомбами розносити нашу лінію оборони. Було обрано абсолютно правильне рішення – ризикувати. Бо саме завдяки цим системам росіяни втратили багато літаків. Поки що втрати російської авіації від наших Patriot набагато більші, ніж те, чим нам довелося за це заплатити», - підкреслив пан Дикий.

З ним погоджується Олександр Мусієнко: «Спершу російські пропагандистські канали поширювали інформацію про те, що, мовляв, була вражена наша установка C-300. Втім, згодом, низка військових оглядачів, що відстежують російсько-українську війну – як наших, так і закордонних – написали, що, скоріше за все, це таки пускові установки Patriot. Ба більше – саме від того «блукаючого» ЗРК Patriot, який посадив не одну ворожу пташку». 

Якщо інформацію офіційно підтвердять, то це справді болюча для нас втрата, адже Patriot всі по пальцях лічені, нам їх дуже мало дають.

«Водночас не слід забувати, що техніка не вічна, а на війні – поготів. Зрештою, це аж ніяк не вплине кардинально на перебіг війни. Ми говоримо про дві пускові установки (це не весь комплекс, до якого можуть входити 8 пускових. Ред.), які цілком можна замінити. Ті ж Нідерланди, приміром, могли б цьому посприяти. Тому не варто посипати голову попелом», - акцентує керівник Центру військово-правових досліджень.

Врешті-решт, продовжує він, якби ми не використовувати Patriot ближче до передової, то росіяни продовжували би безкарно скидати КАБ на наші позиції: «А КАБи та інші керовані типи російських авіабомб — це зброя, яка розбиває будь-які оборонні рубежі».

Власне, щодо рубежів… За словами прем'єр-міністра Дениса Шмигаля, з початку 2024 року на інженерні укріплення держава виділила 20 млрд гривень і є додатковий ресурс майже на 11 млрд. Найбільше отримали Харківська (4 млрд) та Сумська (1,8 млрд) області, решта прифронтових, а також Волинська, Одеська та Київська – від 1,1 до 1,5 млрд гривень.

У командуванні Сил підтримки ЗСУ наголошують, що укріплення будують цілодобово.

Де конкретно знаходяться рубежі та наскільки вони потужні, зі зрозумілих причин невідомо. У класичному виконанні їх будують у три лінії на різній віддаленості від фронту. Перша – смуга забезпечення з мінними полями, окопами, секретними позиціями з ПТРК та кулеметними пунктами. Друга – основна з мотострілецькими підрозділами, танками та артилерією. Третя – тилова, де переважно склади з боєприпасами, штаби, командні пункти тощо.

До слова, наші співрозмовники також зазначили, що роботи йдуть постійно і на всіх напрямках, ситуація стала кращою, ніж була раніше.

«Лінії оборони розбудовуються. Цьому приділяється значна увага. Йдеться про залучення більшої кількості техніки і людей. Тобто, не лише інженерні війська беруть в цьому участь, але й цивільні компанії, які залучають своїх співробітників. Особливо це стосується другої і третьої лінії, де безпечніше. Ситуація на контролі і в Головкома, і в міністра оборони. Ставиться мета у якомога стислі терміни укріпити те, чого не вистачало. Катастрофи, як дехто описує, у нас немає… Це неправда», - запевняє Олександр Мусієнко.   

А це – Євген Дикий: «Зараз по всій лінії фронту будуються три лінії оборони – силами різних підрозділів і з різними можливостями. Третю, найдальшу лінію оборони будують цивільні будівельні компанії. Третя лінія – це там, де абсолютно безпечно, і там відповідають за будівництво обласні військово-цивільні адміністрації, тобто не армія, а, по суті, цивільна влада. Там залізобетон використовується масово… Будівництво нічим не відрізняється від житлового або промислового, просто це будівництво фортифікацій. І це вже дійсно повний наш аналог так званої «лінії Суровікіна». Друга лінія – це там, де щось уже може прилітати, туди вже жоден цивільний будівельник не їде працювати. Там копають уже військові, але копають у відносно спокійній обстановці. І, нарешті, те, що зовсім біля нулів, – за це відповідають самі бригади, що воюють. Ось у них за спиною зона відповідальності в 10-12 кілометрів. Звісно, вони можуть туди залучати частину інженерних військ, але, загалом, відповідає за це сама піхота».

Експерт каже, що ми на прикладі «лінії Суровікіна», на жаль, на своєму неприємному досвіді, але принаймні навчилися, що, виявляється, навіть у ХХІ столітті, в епоху дронів і старлінків все одно стара добра фортифікація багато важить. І те, що ми зараз будуємо, — це певною мірою реакція на те, що ми самі не змогли до кінця «прогризти» ворожі фортифікації. Але, принаймні, ми побачили, що це дійсно ефективно.

«Вчитись у ворога на війні - це взагалі нормально. Якщо, не дай Боже, твоєму ворогові щось вдалося, то не просто проклинай його, а розберися, чому йому вдалося і навчися це робити сам», - резюмував Євген Дикий.

Мирослав Ліскович. Київ