Пам’яті старшого оператора протитанкового взводу Владислава Сапарова
Владислав Сапаров - один із тих, хто мав можливість перечекати страшні випробування за кордоном, але у перші дні війни повернувся, щоб захищати Батьківщину від загарбників.
Владислав народився у 1999 році в Чуднові на Житомирщині. Ще у ранньому дитинстві переїхав з мамою на її малу Батьківщину - до міста Бар на Вінниччині.
«Він ріс дуже допитливим хлопчиком. Завжди цікавився книгами, різними енциклопедіями. Особливо захоплювався палеонтологією, цікавинками з життя тварин. Він самостійно навчився читати ще у дошкільному віці», - згадує мама хлопця.
Вона розповідає, що Владислав був спокійним, ввічливим та вихованим. Ніколи не вирішував проблеми сваркою чи бійкою. Любив малювати. Був добрим та співчутливим, в міру свого віку допомагав кожному, хто цього потребував. Він завжди підтримував свою маму, постійно повторював їй: «Мамо, ти сильна, ти з усім справишся. Ти наш приклад, опора і нізащо не маєш права здаватись…»
Жінка згадує, що хлопець складав плани на доросле життя змалечку. Ще навчаючись у шостому класі, Владислав уже казав: «Я буду військовим прокурором. Буду виборювати справедливість». Тому вже тоді постійно читав законодавство. І завжди захищав свою думку.
З 2014 по 2017 роки навчався у Буковинському ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою. Там Владислав гартував свій характер і фізичну підготовку. А після закінчення ліцею вступив до Чернятинського фахового коледжу Вінницького національного аграрного університету.
Проте хлопець дуже швидко зрозумів, що не зрадить своїй мрії та обрав шлях Захисника. Він уклав контракт на військову службу і в лютому 2018 року його направили в селище Десна Чернігівської області навчатися на оператора обслуговування зенітних установок. Далі була служба у Барській військовій частині.
А у 2019 році Владислав пройшов навчання у Кам`янці-Подільському на понтонера. Того ж року він добровільно став учасником АТО/ООС і протягом пів року боровся з ворогом у Донецькій та Луганській областях. За відмінну службу його нагородили відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».
Владислав мріяв подорожувати, побачити світ, створити сім’ю, побудувати власний будинок та розпочати хоча б невеличку власну справу в Україні, щоб створити для людей робочі місця. Тому після закінчення контракту у 2021 році вирішив заробляти стартовий капітал, - працював у Київі та планував поїхати за кордон.
Початок повномасштабної війни застав його на кордоні з Польщею. Він зателефонував мамі зі словами: «Я їду додому!». Мама запитала його, для чого повертатись, коли можна виїхати? Владислав був категоричним: «Ти мене виховала не так, що я зараз усе покину та поїду. Я їду додому заради своїх двох мам: ти мама, яка мене народила, і Україна, де я виріс. Я повинен вас захистити…»
Владислав пішов до війська, щоб зупинити окупанта, щоб вигнати російську нечисть з української землі. Без жодних вагань: зранку 25 лютого він уже був у військкоматі.
Мужній, відважний, хоробрий, вірний військові присязі, він до останнього подиху боронив рідну серцю землю.
26 березня 2023 року старший оператор протитанкового відділення протитанкового взводу вогневої роти 120-ї бригади 170-го батальйону 4-ї роти, солдат Владислав Сапаров загинув на бойовому посту.
«Загинув молодий, сповнений сил та мрій про майбутнє патріот, що, не задумуючись, обрав військову професію для захисту рідної землі. Турботливий син та брат, надійний і справедливий побратим. Україна втратила ще одного Героя, який щиро любив її та боровся за неї до останнього подиху». – повідомила Барська міська рада.
Вічна шана і слава Герою!
Фото з сімейного архіву
