Пам’яті старшого лейтенанта Олега Перегуди (позивний «Скіф»)

Олег Перегуда народився 31 березня 1987 року в селі Пійло на Прикарпатті. Мрія стати військовим у нього з’явилася ще у школі, у сьомому класі. Він був одним з найкращих учнів, цікавився історією, любив, як і більшість хлопців, фізкультуру. Тому вчитися у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї юнаку було нескладно. Щирий, рішучий, відповідальний – завдяки чеснотам Олег ще у ліцеї став хорошим командиром сотні. Його поважали, як старшого, і любили, як рівного.

Продовжив навчання у Національній академії державної податкової служби України на факультеті фінансів та банківської справи. Там же закінчив військову кафедру та отримав звання молодшого лейтенанта. Чоловік розпочав професійний шлях у Калуській державній податковій  інспекції.

Події на Майдані 2013 року не залишили Олега байдужим і він одразу доєднався до протестувальників, а у березні 2014 року, з початком антитерористичної операції, вступив до лав 4-го добровольчого батальйону оперативного призначення Нацгвардії «Крук».

«Я пам’ятаю його, молодого хлопця, який у липні 2014 року зайшов до намету нашого тоді ще не доукомплектованого третього взводу. Він був чи не наймолодшим, але дуже швидко заслужив повагу, як справжній командир. Бо завжди цінував життя інших більше за своє, завжди ризикував більше за нас, завжди був готовий боротися за своїх до останнього», - згадує побратима, командира свого підрозділу часів АТО нардеп Єгор Чернєв.

У 2014 році батальйон, в якому служив Олег, брав участь у боях в Донецькій області. За словами побратимів, він завжди йшов у бій першим, бо цінував життя підлеглих. А ще з ним поруч було не страшно. Він неодноразово виводив своїх солдатів з бою без втрат. 

Після завершення контракту Олег повернувся додому, одружився, відкрив з побратимами власну справу – компанію з виготовлення приліжкових панелей для лікарень «Українська розумна автоматика». Як розповідає дружина Василина, він хотів змінювати державу на краще. Тому і напрям для бізнесу обрав такий – допоміжний. І у мирному житті залишався вірним своїм принципам.

Олег пройшов тримісячний курс для ветеранів «Підприємництво та лідерство» від проєкту «Норвегія-Україна. Професійна адаптація. Інтеграція в державну систему», який сприяв поверненню до цивільного життя військових.

«Курси дуже допомогли і стали добрим поштовхом. Нам розповіли про підводні камені у підприємницькій діяльності. Ми почали власну справу на чотирьох. Навчання дало бажання робити і щось своє», - розповідав він наприкінці 2021 року.

А ще Олег мріяв відкрити для учасників АТО центр реабілітації у Калуші «4.5.0. Прикарпаття». Цифри у назві – код серед військових, який означає, що все добре. У центрі мали організувати для ветеранів фізичну реабілітацію, апітерапію, лікування ПТСР, цивільну адаптацію, навчати новим професійним навичкам. Громада Калуша виділила приміщення під заклад, хлопці склали заявки на гранти, на 2022 рік був запланований ремонт та облаштування території, весною хотіли відкрити трудовий літній табір, аби розмістити вулики. Не встигли…

24 лютого 2024 року Олег Перегуда добровільно прийшов до Калуського ТЦК, на службу потрапив до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Досвідчений, загартований у боях, він знову став для побратимів справжнім командиром: надійним, холоднокровним, розсудливим, обачливим і людяним.

«Хто з ним був, коли ми бились за міст та шматок дороги на бахмутській трасі, згадуватимуть, як він під час бою підняв слухавку і сказав спокійним, ніби спросоння, голосом: «В мене зараз бій, я потім передзвоню, все добре», - написав його підлеглий Вадим Рибачук.

Підрозділ, в якому служив Олег, брав участь у звільненні Воскресенська, Снігурівки, знищував техніку окупантів у Херсонській області. Тримав позиції у Святогірську, коли інші відходили.

«Йому нічого і ніколи для себе не було потрібно. Але іншим він готовий був віддати останнє. І коли я лиш обмовився, саме він допоміг моїй родині отримати прихисток, коли вона вимушена була їхати з окупованого Бердянська», - згадує Чернєв.

14 червня 2022 року Олег Перегуда прийняв свій останній бій поблизу села Богородичне на Донеччині, рятуючи життя побратимів.

Поховали захисника у рідному селі Пійло в Івано-Франківській області. Його могилу односельці та побратими вкрили морем квітів…

“Я знав Олега з цивільної сторони. Він чоловік, на якого можна рівнятися. Холодний розум, зібраність, гідність і честь були у всьому, що він робив. Він був першим, у кого я питав поради у "скользких" ситуаціях. Його безкорисність завжди мене дивувала, в мене з часом назбиралось повно дрібниць, подаровних ним зі словами: "Та тримай, пригодиться". Прикро усвідомлювати, що наші найкращі люди мусять іти через чорну і підлу орду, для якої побутова техніка і унітаз - то диво. Це зіткнення не просто двох культур. Це справжнє протистояння добра і зла, і Олег був втіленням всього світлого і людяного”, - писав тоді друг та кум Іван Відливаний.

Після смерті чоловіка Василина вирішила втілити його мрію і відкрити центр реабілітації для ветеранів.

«Я дуже хочу, щоб цей проєкт працював, — це була його мрія. Він ідейний натхненник і засновник реабілітаційного центру. Я долучалася лише з порадами на майбутнє. Продовжити його справу тепер — це виклик для мене, який не дає зупинитися, а дарує сили та потуги рухатися далі. В майбутньому хочу додати в назву центру його ім’я», - розповідає жінка.

У жовтні 2023 року розпочалося будівництво закладу. За словами дружини, у центрі буде спортивний майданчик, масажний кабінет, спортивний зал із тренажерами та реабілітаційним обладнанням. З ветеранами працюватимуть реабілітологи, терапевти та ерготерапевти, а також психологи та військові капелани.

Вартість проєкту оцінили у $443 тисяч і родина разом із друзями та побратимами Олега шукають кошти на продовження цих робіт.

Фото з відкритих джерел