Пам’яті пілота-винищувача, пластуна, підполковника Андрія Ткаченка

8 березня 2024 року в небі над Донеччиною загинув пілот-винищувач, підполковник Повітряних Сил ЗСУ Андрій Ткаченко. Один з найкращих вихованців Пласту: проходив летунські та військові вишколи. У 2008 році став курсантом Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. Андрій закінчив навчання у 2012 році. Військову службу проходив у Івано-Франківську та Харкові. Перші самостійні польоти на літаку Л-39 здійснив у жовтні 2009 року. Захищав Україну під час АТО/ООС. Після повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на сході та півдні країни. Пройшов шлях від льотчика до командира ланки.

На спомин про пластового друга на сторінці Самбірського Пласту написав його наставник Юрій Леськів.

“Загинув мій вихованець з Пласту, в якого мав честь бути виховником у гуртку і зв’язковим у курені. Важливо залишити спомин про Андрія Ткаченка: яким він був у колі друзів і серед пластунів. В юнацькому гуртку Андрія загалом було вісім, через рік – сім, і до завершення юнацького пластування – троє хлопців. Мова про 2002-2008 роки. Два головні акценти – лідерство і навики практичного пластування – у друга Андрія були дуже добре виражені. У гуртку він, безумовно, був лідером. У курені – одним із них, тому постійно був у складі проводу. Він приваблював небагатослівністю. Андрій не був надміру балакучим. Він був добрим прикладом для хлопців в усьому, на практиці зокрема: в пластовій поставі, під час практичних занять, а гарна пластова товариськість в гуртку як найменшій групі пластунів – це значною мірою була його заслуга”, – згадує про свого вихованця Леськів.

За словами Леськіва, добрий пластун той, хто багато мандрує і таборує.

“Андрій Ткаченко зростав на моїх очах і часто під опікою – не лише як виховника, але й коменданта чи не половини таборів, які він пройшов. Окрім добрих знань і навиків у таборуванні і мандрівках на практиці, він в умовах природи був серед перших. Наведу лише один приклад. Відомий в Пласті табір «Вовча школа»: Андрій Ткаченко став першуном – тобто найкращим серед учасників за результатами спостережень всього проводу табору. Тому йому урочисто перед всіма вручили посвідку число 1. Це була найперша «Вовча школа» 2006 року”, – згадує виховник Андрія.

Він каже, що хлопець пишався своєю приналежністю до юнацького куреня ч. 61, який названий ім’ям засновника Пласту д-ра О. Тисовського. Уже в юнацькому віці Андрій обирав табори із летунською та військовою спеціалізаціями (йдеться про відомі всеукраїнські пластові табори “Чота крилатих” і “Легіон”).

“Восени 2002 року, коли формувався новий юнацький гурток, 12-річні юнаки міркували, яку обрати назву. Звісно ж, не без вирішальної думки Андрія Ткаченка обрали назву «Орлани». Знаємо, що орлана-білохвостого ще називають «орел-сіруватень» – це волелюбний сильний птах родини Яструбових. Юнаки намагаються плекати риси символу свого гуртка. Так було і з лідером цього товариського середовища. З того часу минуло неповних 22 роки… 8 березня 2024 року 33-річний підполковник Андрій Ткаченко сідав за кермо свого сірого-білого грізного бойового птаха. Зі своїм найближчим бойовим другом, з цим своїм «Орланом» із бортовим номером «безкінечність», він злетів у небо в свій останній політ, який став польотом у Вічність. Він вступив у бій за свого шестирічного сина Марка, за молоду дружину Лесю, за родину, за близьких і друзів, за українців, за рідну землю, щоб її захистити в лиху годину в нерівному бою. Ціною життя він виконав Військову присягу і Присягу пластуна – Бути вірним Богові і Україні”, – написав на спомин про Андрія його виховник.

Леськів вказав, що, власне, вороги, якими б підлими й жорстокими вони не були, визнали смерть Андрія Ткаченка у повітряному бою геройською.

“Після цього дехто з ворогів написав (переклад з рос.): «Зазвичай вони (українські пілоти — ред.) не вступають у бій з нашими “СУшками”, бо перемогти в небі все рівно не можуть. Тут БУЛА СПРОБА… В геройському бою (загинув) з переважаючими силами противника”. Так силу духу українського пілота-винищувача визнали вороги”, - додав Леськів.

Воїна поховали в Івано-Франківську, де він мешкав із сім'єю.

Колеги-пілоти вшанували пам’ять Захисника символічним прольотом винищувача над міським кладовищем. Від імені “Пласту” рідним передали “Залізний Пластовий Хрест”.

Посмертно військовому присвоїли звання підполковника Повітряних Сил ЗСУ.

У воїна залишилися батьки, брат, дружина і шестирічний син.

Шана і слава Герою!

Фото: Самбірський Пласт, galka.if.ua