Пам’яті старшого солдата Назарія Рустамова (позивний «Пур»)
Старший солдат 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Назарій Рустамов загинув 15 листопада 2022 року під час ворожого обстрілу на Луганщині.
- Для мого сина Україна дійсно була понад усе. Справа тут навіть не у виховані, бо цьому не завжди навчиш. Назарій таким народився: наділеним патріотизмом і любов’ю до своєї землі. Він мав загострене відчуття справедливості і не робив помилок. Мені тепер не залишається нічого, як жити його життям, - розповідає тато воїна Валентин Голуб.
Назарій родом із села Станишівка під Житомиром. Там він із відзнакою закінчив місцеву школу і продовжив навчання у Житомирському технологічному коледжі, де здобув фах електромонтера. Батьки хотіли, аби далі син пішов у військовий навчальний заклад, але він сказав, що планує інакше пройти шлях військового, тому у 2017 році підписав контракт з 95-ю бригадою.
- Я пішов на війну добровольцем у 2014 році в лавах 95-ї бригади. Тоді моєму сину було 17 років і він усе це сприймав серйозно, чекаючи, коли теж піде захищати Україну, й дочекався. Ми практично поруч були з Назарієм на війні: я під Ясинуватою, а він – під Авдіївкою. Нас розділяли 38 кілометрів, - додає батько.
За його словами, синові подобалося бути військовослужбовцем, бо він мав хист до цієї справи. В архіві пана Валентина є відео з Назарієм, на якому він після четвертого стрибка з парашутом із посмішкою розповідає, що в нього просто зашкалює адреналін.
Після трьох років служби за контрактом воїн вирішив повернутися до цивільного життя. Восени 2021 року він пішов навчатися в Херсонську філію Миколаївського суднобудівного університету, але завершити навчання йому не судилося. Назарій вдруге став на захист України у перший день повномасштабної війни.
- Ми з сином склали баули ще до повномасштабної війни, бо розуміли, що вона буде. Вранці 24 лютого я розбудив його і сказав: «Назарку, вставай, почалося», й ми одразу поїхали у військкомат. Мене не взяли, бо я був звільнений з армії за станом здоров’я, а син пішов гранатометником у 95-ту бригаду в батальйон, де я раніше служив.
На великій війні у Назарія був позивний «Пур». Воїн звільняв Макарів, де отримав поранення. Після лікування знову повернувся в стрій. Герой також звільняв Харківщину, після чого його підрозділ перекинули на Луганщину. Там під час першого бойового завдання Назарій потрапив під ворожий обстріл і загинув.
- Коли син говорив, що йому важко, я просив «Синочку, потерпи, тут готують резерв», і він терпів, – згадує пан Валентин. – У Назарія були різні випадки, коли засипало ворожими снарядами, не давали спокою дрони-камікадзе, але якось раніше йому допомагало везіння. У нас із сином був таємний план - відкрити кав’ярню «Кава у Назарія». Без сина тепер не до цього. Та й пріоритети інші, бо кав’ярень зараз багато, а дронів мало.
Тато ділиться, що син був педантичним, любив читати, захоплювався музикою – слухав Scorpions, Beatles, рок і техно, займався кіберспортом. Хлопець також обожнював тварин: його подругою була домашня вівчарка Джулія, а другом – кіт Рідік, який зник незадовго до загибелі господаря.
Назарій також не встиг знайти собі дівчину. Він мріяв, що вона буде такою, як мама, і як дружина старшого брата.
- Назарій був світлою людиною, справжнім воїном, підтримував всіх, хто був поряд, знав, що таке страх, але він його боров і вчив бороти інших. Він йшов в бій, коли це було потрібно, і допомагав хлопцям, коли вони відпочивали. Назарій був прекрасною людиною, - говорить про героя його побратим Павло.
Із Назарієм Рустамовим попрощалися у Свято-Михайлівському кафедральному соборі Житомира. Героя поховали на Смолянському військовому кладовищі.
Вічна пам'ять Воїну!
Фото: Валентин Голуб, Суспільне. Житомир
